Постанова 4856 № 240/8872/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/8872/20 Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Н.М. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 15 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Курка О. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року (ухвалена в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в червні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нарахування та виплати їй додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст.ст. 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.07.2014 по 02.08.2014; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити їй перерахунок та виплату за період з 01.07.2014 по 02.08.2014 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" щомісячно з урахуванням раніше виплачених сум; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", щомісячно з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 поверну позивачу, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду визначеного ст.122 КАС України. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідач своїм правом передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався своїм правом та не подав відзив на апеляційну скаргу. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року розгляд справи призначено в порядку письмового провадження. Ухвалою суду від 05 жовтня 2020 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 лютого 2021 року поновив провадження у справі, та з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що підставою для звернення позивача з даним позовом до суду стала невиплата їй відповідачем за період з 01.07.2014 по 02.08.2014 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачених ст. 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 поверну позивачу, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду визначеного ст.122 КАС України. Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки пенсія отримувалась позивачем щомісячно, а тому про порушення свого права вона мала дізнатися, не отримавши такого забезпечення у належному розмірі за період з 01.07.2014 по 02.08.2014, у зв`язку з чим, суд першої інстанції вважає, що перебіг строку звернення до суду з вимогами про її виплату у певному розмірі за кожен конкретний місяць розпочинається у цьому місяці. Колегія суддів не погоджується із прийнятою ухвалою, з огляду на наступне. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що у період з 01.07.2014 по 02.08.2014 включно нарахування та виплата відповідачем пенсії проводилася у розмірі, визначеному постановою КМУ "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23.11.2011 №1210, що відповідачем не спростовано. Позивач стверджує, що в період з 01.07.2014 по 02.08.2014 пенсія їй повинна нараховуватися та виплачуватися відповідно до положень ст.ст.39,51 Закону №796-ХІІ, а оскільки не нарахування доплати та додаткової пенсії за вказаний період сталося з вини відповідача, то виплата пенсії за минулий час проводиться без обмеження будь-яким строком. Щодо вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частинами першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частинами 1,2 ст.123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Колегія суддів зазначає, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції). В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1,3 та 8). Конституція України також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46). Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). При цьому, Конституція України містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24). Крім того суд зазначає, що 24.04.2018 у справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження №К/9901/2128/18) Верховний Суд розглянув питання визначення строку подання адміністративного позову з вимогами про виплату сум пенсії. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду врахував, що нараховані суми пенсії, на виплату якої пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження шестимісячним строком (в межах загального строку позовної давності) з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"). З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях №8-рп/2013 і №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положень КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, суд дійшов до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Окремо Верховний Суд зазначив, що неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 ЦК України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав би судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов`язок держави перед громадянином - 6 місяців. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Колегія суддів зауважує, що застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та

124. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню. Суд апеляційної інстанції також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо). Важливо зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави. Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якої додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. Як зазначено в позові так і в апеляційній скарзі, про порушення своїх прав позивачу стало відомо з листа пенсійного органу, який вона отримала в 2020 році, у зв`язку з цим, суд вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а про те, що :"... визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку." Також слід зазначити, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб`єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі. Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України. Протиправна невиплата пенсії або протиправне не відновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення. Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції. Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18) у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі №815/460/18. Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №813/5002/17 на думку колегії суддів є хибним, оскільки зазначеним рішенням надається оцінка іншим оспорюваним періодам, з існуючим на той час правовим регулюванням визначення порядку та розмірів виплат громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Висновок суду в зазначеному рішенні, щодо початку перебігу строку на звернення до суду за захистом заявленого у справі, як порушеного права, не узгоджується з іншим рішенням Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17 (адміністративне провадження №К/9901/2128/18), де Верховний Суд розглянув питання саме визначення строку для подання адміністративного позову з вимогами про виплату сум пенсії. Суд апеляційної інстанції надає перевагу саме зазначеним висновкам як таким, що узгоджуються з позицією викладеною Конституційним Судом України в рішеннях №8-рп/2013 і № 9-рп/2013. Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства свідчить, що постановлена передчасно оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв`язку з чим підлягає скасуванню. За правилами статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, що відповідно до статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали судді та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О. П.