Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/4918/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/4918/20 пров. № А/857/9942/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М. суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.М. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року (ухвалену в м. Рівне, судом під головуванням судді У.М.Нор, дата складання повного тексту -13.07.2020року) про зупинення провадження у справі № 460/4918/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмов протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, суд- ВСТАНОВИВ: До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якій позивач просить суд: визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати; визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в передбаченому законом розмірі як інваліду III групи, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком щомісячно і додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком щомісячно. Ухвалою суду від 13.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі (письмове провадження). Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року провадження в адміністративній справі № 460/4918/20 зупинене до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а. Із цією ухвалою суду першої інстанції не погодилася позивач та оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що мотивація суду першої інстанції зводиться до питання застосування строків звернення до суду у спірних правовідносинах. Проте, предметом спору в даній справі є питання правомірності дій (бездіяльності) органу Пенсійного фонду щодо нарахування та виплати доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року. А щодо строку звернення до суду з таким позовом, то позивач зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 викладений правовий висновок, відповідно до якого пенсія є «нарахованою» і залишається такою до чергової зміни. Виплата такої пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. Позивач вказує що предмет розгляду даної справи є відмінним від предмету розгляду справи №510/1286/16-а, до вирішення якої зупинене провадження. Також, на думку позивача, зупинення провадження у справі, без правових підстав для цього, порушує її право на розгляд справи протягом розумного строку. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Доводи відзиву на апеляційну скаргу по суті співпадають з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, зазначену в п.11 ч.1 ст.294 КАС України, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з адміністративним позовом 07.07.2020року. Позовні вимоги позивача стосуються нарахування та виплати доплати до пенсії за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року. Таким чином, позивач звернувся за захистом порушеного права зі сплином значного проміжку часу, а відтак правовій оцінці підлягають обставини щодо необхідності дотримання позивачем шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України та наявності підстав для застосування положень ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо виплати сум пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком. Відповідно до постанови ВП Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, на яку посилається позивач, предметом спору у вказаній справі є правовідносини з приводу покладення обов`язку на органи пенсійного фонду щодо виплати громадянці України, яка переїхала на постійне місце проживання за кордон призначеної пенсії. У цій справі ВП ВС дійшла висновку, що пенсія позивача за віком є «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни (п.63 постанови) у зв`язку з чим посилаючись на ст. 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування вказала, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Правовідносини у даній справі стосуються покладання на органи пенсійного фонду обов`язку щодо нарахування та виплати доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому, розмір обумовленої доплати до пенсії за різні часові проміжки змінювався у зв`язку з внесенням законодавчих змін. При цьому, як слідує із змісту позовної вимоги, доплата до пенсії у розмірі, визначеному Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за минулий час (з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року включно, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно та з 17 липня 2018 року), не була «нарахованою» органами пенсійного фонду. У зв`язку з чим позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати йому зазначену доплату до пенсії у зазначеному позивачем розмірі. Таким чином, предмет спору та правовідносини у справі ВП Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 (на яку покликається позивач) та даній справі є різними. У справі яку розглядала ВП Верховного Суду, Суд прийшов висновку що пенсія для позивача, який виїхав на постійне місце проживання за кордон є «нарахованою» з моменту призначення до її зміни. В даній справі, позивач просить зобов`язати відповідача «нарахувати» та відповідно виплатити обумовлену ним у позовній заяві доплату до пенсії , фактично у зв`язку із зміною законодавства щодо розміру такої доплати. Відтак, постанова ВП Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 не містить правової позиції стосовно того, чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк КАС України (стаття 99 в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та стаття 122 в чинній редакції), а відповідно до частини шостої статті 7 КАС України використовувати як аналогію закону до всіх спорів (які стосуються оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, нарахування, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат та /або соціальних виплат непрацездатним громадянам) положення частини другої статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статей 51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Водночас, апеляційним судом встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 02.04.2019 було передано на розгляд до Великої Палати Верховного Суду справу № 510/1286/16-а за позовом до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80894542). Відповідно до вказаної ухвали Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказав, що існує виняткова правова проблема щодо правильної оцінки судами нижчих інстанцій норма матеріального чи дотримання процесуального права. Це пов`язано з тим, що проблема застосування строків звернення до адміністративного суду стосується всіх категорій спорів стосовно виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, (г) виплат та пільг дітям війни, (ґ) інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг (далі - спори стосовно соціального захисту). Виняткова правова проблема, головним чином, полягає у необхідності формування правових позицій з таких питань:

1. Чи можуть судами застосовуватися у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та стаття 122 в чинній редакції), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб`єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі?

2. Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та стаття 122 в чинній редакції), для фактичного встановлення строкових меж (може граничним меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду?

3. Чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб`єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду?

4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС України використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статей 51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком? Складність цієї виняткової правової проблеми полягає у тому, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які суб`єкт владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі. При цьому, як вбачається зі змісту зазначеної вище ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.04.2019 року, у судовій практиці вирішення питання пенсійного забезпечення громадян України призвело до виявлення іншого не менш складного завдання визначення строку звернення осіб, яким неправильно нарахували або вчасно не перерахували пенсію, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм не сплаченої суми пенсії за весь час несплати. Ухвалою від 26 червня 2019року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу №510/1286/16-а та призначила до касаційного розгляду. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду вказану справу на предмет правильної оцінки судами нижчих інстанцій норм матеріального чи дотримання процесуального права стосовно застосування строків звернення до адміністративного суду у всіх категорій спорів стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо (1) обчислення, (2) призначення, (3) перерахунку, (4) здійснення, (5) надання, (6) одержання (а) пенсійних виплат, (б) соціальних виплат непрацездатним громадянам, (в) виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, (г) виплат та пільг дітям війни, (ґ) інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг (далі - спори стосовно соціального захисту). Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції. З огляду на обставини даної справи та справи № 510/1286/16-а, колегія суддів приходить до висновку, що незалежно від предмету спору, правовідносини у вказаних справах з приводу необхідності надання судом правової оцінки обставинам щодо необхідності дотримання позивачем шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України та наявності підстав для застосування аналогії закону до всіх зазначених вище спорів положень статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» згідно з якою нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком є подібними. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що питання застосування чи незастосування певних строків до спірних правовідносин, а також, що вирішення цього питання безпосередньо впливає на результат розгляду справи. Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав та об`єктивних обставин для зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду касаційної інстанції у справі № 510/1286/16-а. Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним твердження апелянта на те, що зупинення провадження у справі порушує її право на розгляд справи протягом розумного строку. Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі про те, що відносно строку звернення до адміністративного суду з позовом до органу Пенсійного фонду про нарахування та виплату компенсації за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії є чітка судова практика, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки, однією з основних підстав передачі справи № 510/1286/16-а на розгляд Великої Палати Верховного Суду була саме відсутність усталеної судової практики у даній категорії справі. Отже, апеляційна скарга позивача не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін. Керуючись ст. ст. 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року про зупинення провадження у справі № 460/4918/20 без змін Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 01.10.2020.