Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/3295/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3295/20 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: С.М. Гарань ПОСТАНОВА Іменем України 26 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Черкаській області щодо нескладання висновку про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в розмірі 252 240 грн, за встановленою формою та щодо неприйняття рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в розмірі 252 240 грн. шляхом видання наказу про виплату такої допомоги; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Черкаській області скласти висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в розмірі 252 240 грн за встановленою формою та прийняти рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 в розмірі 252 240 грн шляхом видання наказу про виплату такої допомоги; Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 позов задоволено частково та вирішено вийти за межі позовних вимог: - визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Черкаській області щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського у зв`язку із встановленням І групи інвалідності; - зобов`язано Головне управління Національної поліції в Черкаській області повторно розглянути питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням І групи інвалідності та прийняти рішення, відповідно до вимог статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" та наказу МВС України № 4 від 11.01.2016 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського". У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відмова у призначенні та виплаті позивачу спірної допомоги є правомірною. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач у період 02.08.1996 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 16.09.2016 в органах Національної поліції України. Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 16.09.2016 №156 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Відповідно до свідоцтва про хворобу Військово-лікарської комісії ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» від 12.09.2016 №309 позивача визнано непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку, захворювання пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №533763 від 25.11.2016, позивачу з 25.11.2016 встановлена І група інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, строк дії інвалідності необмежений. Згідно довідки Черкаського обласного центру медико-соціальної експертизи серії 12 ААА №022749 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках позивачу встановлено 90% ступінь втрати професійної працездатності. Позивач 09.12.2016 звернувся до відповідача із заявою про проведення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням І групи інвалідності. Листом від 29.12.2016 №29/К-181 Головне управління Національної поліції в Черкаській області відмовило позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно до положень статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку від 11.01.2016 №4 допомога призначається і виплачується особам, яким встановлена інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в поліції. Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом. Постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.06.2017 у справі №711/4013/17, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017, позов задоволено: - визнано протиправним рішення відповідача, викладене у листі від 29.12.2016 №29/К-181, про відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням І групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ; - зобов`язано відповідача скласти висновок про призначення одноразової грошової допомоги позивачу та прийняти рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги позивачу в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, тобто в сумі 362 500 грн, у зв`язку з встановленням І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Постановою Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.10.2018 постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.06.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 у вказаній справі скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. За заявою позивача, ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.02.2019 у справі №711/4013/17 позов залишено без розгляду. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2019, задоволено заяву Головного управління Національної поліції в Черкаській області про поворот виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.06.2017 у справі №711/4013/17, а також стягнуто з позивача на користь Головного управління Національної поліції в Черкаській області сплачені виплачені кошти в сумі 362 500 грн. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.01.2020 позивачу відмовлено у відкритті касаційного провадження на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №711/4013/17. Позивач 24.06.2020 звернувся до відповідача із заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням I групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. За результатами розгляду якої листом від 07.07.2020 № 29/К-92 позивачу відмовлено у її виплаті, оскільки відповідно до пункту 6 статті 100 Закону України «Про національну поліцію», особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права. Згідно довідки МСЕК серії 12 ААА № 533763, інвалідність позивачу встановлено з 25.11.2016. Враховуючи вищевикладене, оскільки від дня встановлення інвалідності пройшло більше трьох років, тому відсутні підстави для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідачем у листі від 07.07.2020 № 29/К-92 не наведено жодної визначеної законом підстави в обґрунтування відмови у призначенні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги. Суд також відхилив посилання відповідача, як на підставу відмови у призначенні одноразової грошової допомоги на пункт 6 статті 100 Закону України «Про Національну поліцію» щодо строку реалізації такого права, лише протягом трьох років з дня виникнення такого права, оскільки трирічний строк визначений вказаною нормою Закону, сплив не з вини позивача, який намагався реалізувати надане йому право на отримання такої допомоги, у тому числі і шляхом оскарження дій відповідача до суду у справі №711/4013/17. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Згідно пункту 3 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», одноразова грошова допомога призначається та виплачується у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Відповідно до частини другої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейським встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. Статтею 99 Закону України «Про Національну поліцію» визначено розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, які визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. Стаття 101 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає вичерпні підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги. У свою чергу, згідно з частиною шостою статті 100 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права. Таким чином, законодавцем встановлено преклюзивний (присічний, присікальний або обмежений) (від лат. praeclusio - закривання або перешкода) трирічний строк на звернення до уповноваженого органу для осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, тобто строк, з яким пов`язане існування (виникнення або припинення) права і закінчення якого тягне за собою втрату такого права. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову). Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі № 161/69/17 та від 12.03.2019 у справі №760/18315/16-а, в яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації. Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20.06.2018 у справі № 553/1642/15-ц, від 29.08.2018 у справі № 755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі № 456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав. Однак, Суд зазначає, що вказані позиції Верховного Суду не можуть бути застосовані у даній справі, оскільки рішення про поновлення присічного строку були прийняті у дійсно виключних випадках, зокрема у спорі щодо призначення соціальної допомоги при народженні дитини, за обставин, що батьки на момент народження дитини перебували на тимчасово окупованій території України та у спорі про поновлення 30-денного короткотривалого строку. Так, за отриманням спірної допомоги у спірних правовідносинах позивач звертається вдруге. Перше звернення мало місце у 2016 році, проте у його задоволенні було відмовлено. Суд першої інстанції вірно вказав про те, що позивач реалізував надане йому право на отримання такої допомоги у 2016 році, у тому числі і шляхом оскарження у 2017 році дій відповідача до суду у справі №711/4013/17. Проте, в подальшому, позивач добровільно відмовився від свого позову. При цьому, рішення по суті спору було скасоване Верховним Судом 03.10.2018, а відмову від позову прийнято 07.02.2019. Тому, посилання суду першої інстанції на те, що трирічний строк реалізації права на отримання допомоги сплив не з вини позивача є безпідставним, оскільки позивач добровільно та з власної ініціативи відмовився від захисту реалізованого ним протягом цих трьох років права на отримання вказаної допомоги. Колегія суддів наголошує, що відмова у призначенні та виплаті спірної допомоги, яка мала місце у 2017 році, не є предметом розгляду даної справи. У межах даного спору вирішується виключно відмова на підставі звернення позивача, яке мало місце у 2020 році. Незрозумілим є також посилання суду першої інстанції на останнє ухвалене у справі №711/4013/17 судове рішення, яким вказано ухвалу Верховного Суду від 22.01.2020 про відмову у відкритті касаційного провадження з оскарженні рішення суду апеляційної інстанції щодо повороту виконання судового рішення. Наведені обставини жодним чином не стосуються ні права позивача на отримання спірної допомоги, ні перебігу трирічного строку, протягом якого позивач міг це право реалізувати. У свою чергу, знаючи про існування присічного трирічного строку для реалізації права на отримання спірної допомоги (у даному випадку у строк до 25.11.2019) та будучи обізнаним про скасування 03.10.2018 судом касаційної інстанції рішення суду про зазоволення його вимог й ініціюючи при цьому питання залишення позову у справі №711/4013/17 без розгляду, позивач все ж звернувся 24.06.2020 із повторною заявою про отримання спірної допомоги, тобто із пропуском строку більш як на пів року. При цьому, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що він об`єктивно не мав можливості повторно звернутися до уповноваженого органу із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у визначений Законом строк через непереборні обставини, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, а також вживав всіх необхідних заходів для цього. Обставини звернення позивача із заявою вперше у 2016 році, ініціювання позивачем судового спору, який розглядався у справі №711/4013/17, а також обставини вирішення судами у згаданій справі питання повороту виконання судового рішення, не є перешкодами, які об`єктивно завадили позивачу подати повторну заяву про отримання спірної допомоги у межах встановленого строку та, зокрема, одразу після скасування 03.10.2018 Верховним Судом рішення про задоволення позову чи про залишення позову без розгляду 07.02.2019 у справі №711/4013/17. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про реалізацію свого права на отримання одноразової грошової допомоги після спливу законодавчо визначеного трирічного строку з дня виникнення такого права. Вказаний строк, за загальним правилом, вважається преклюзивним і не підлягає поновленню, що свідчить про відсутність законодавчо передбачених умов для призначення та виплати позивачу одноразової допомоги. Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 по справі № 810/2517/18. Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає. Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 11.01.2016 №4 (далі - Порядок №4), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 4 визначено, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського. Відповідно до пункту 5 розділу III Порядку № 4, для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Згідно з пунктом 2 Розділу IV Порядку №4, керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у 15-денний строк приймає рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови. Відтак, письмово повідомивши позивача про відмову у призначенні виплати спірної допомоги з мотивів порушення встановленого законом трирічного строку звернення за її отриманням, відповідач діяв правомірно. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення. Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області задовольнити частково. Скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя Є.В. Чаку