Постанова Київський апеляційний суд № 367/4895/17

справа № 367/4895/17 провадження № 22-ц/824/4544/2021 головуючий у суді І інстанції Кафтанов В.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 грудня 2020 року у справі за позовом Бучанської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по пайовому внеску, В С Т А Н О В И В: У липні 2017 року позивач Бучанська міська рада звернулась із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по пайовому внеску у розмірі 90 654,46 грн, з яких 67 724,00 грн заборгованості по пайовому внеску, 25 607,46 грн сума пені, посилаючись на те, що між сторонами укладено договір пайової участі № 86 від 28 березня 2016 року, внаслідок невиконання відповідачем вимог якого виникла зазначена заборгованість. В подальшому позивач у зв`язку зі сплатою відповідачкою заборгованості у сумі 67 724 грн на рахунок місцевого бюджету м. Буча зменшив позовні вимоги та просив стягнути лише пеню у розмірі 25 607,46 грн за період з 28 березня 2016 року по 03 липня 2017 року. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 грудня 2020 року позов задоволено у повному обсязі. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Бучанської міської ради Київської області нараховану пеню в сумі 25 607,46 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Бучанської міської ради Київської області судові витрати в розмірі 1 600 грн. Не погоджуючись із указаним заочним рішенням суду відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у позові відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не зазначив, у який саме термін відповідачем мало бути виконане зобов`язання зі сплати пайового внеску за Договором, з якого моменту договір про пайову участь вважається порушеним відповідачем та взагалі не зазначено, з якої дати та за який період розрахована та стягнута пеня. Вважає, що оскільки умови Договору про пайову участь залишились типовими і терміном сплати грошових коштів за договором визначено «до введення Об`єкта в експлуатацію» (пункт 2.1. Договору про пайову участь) та враховуючи, що житловий будинок був введений в експлуатацію 11 листопада 2015 року, тобто до укладення договору про пайову участь, така істотна умова договору як строк (термін) у Договорі про пайову участь від 28 березня 2016 року відсутня, так як строк виконання зобов`язання за договором у даному випадку не може передувати моменту укладення договору та набрання ним чинності. У доводах апеляційної скарги указано також на порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки судом не було надано оцінку заявленому у запереченні проти позову пропуску позивачем спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення пені понад річний термін. Також вказує, що правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем внаслідок укладення договору про пайову участь, враховуючи приписи норм статей 1-3, 55 Господарського кодексу України, не є господарськими правовідносинами, тож не можуть регулюватися нормами Господарського кодексу України. Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до частини 3 статті 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини 1 статті 274 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з тих обставин, що відповідачкою були порушенні вимоги ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо своєчасної сплати пайових внесків відповідно до укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Буча, у зв`язку з чим підлягають застосуванню санкції за порушення зобов`язання у виді стягнення пені. Колегія апеляційного суду частково погоджується із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного. Судом встановлено, що 28 березня 2016 року між Бучанською міською радою в особі заступника Бучанського міського голови Смолькіна Олександра Петровича, з одного боку та ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Богунським РВ ГУ МВС України в Житомирській області), було укладено договір пайової участі № 86 від 28 березня 2016 року. Відповідно до п.1.1 Договору, Замовник зобов`язується прийняти пайову участь у сумі 67 724,00 грн у розвиток інфраструктури м. Бучі та перерахувати до спеціального фонду м. Бучі на рахунок, відкритий в Управлінні Державного казначейства в Київській області, грошові кошти в розмірі, визначеному у Розрахунку величини пайової участі в розвитку інфраструктури м. Бучі, у зв`язку з будівництвом житлового будинку на АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 2.1 Договору, замовник зобов`язується перерахувати кошти в сумі, зазначені у п. 1.1 розділу І цього договору, згідно з розрахунком пайової участі замовника, що є невід`ємною частиною цього Договору, до введення об`єкта в експлуатацію. 11 листопада 2015 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області було зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта. Згідно довідки Фінансового управління Бучанської міської ради № 243 від 30 червня 2017 року кошти від ОСОБА_1 в рахунок оплати пайової участі у розвитку населеного пункту згідно договору № 94 надійшли не в повному обсязі. Сума перерахованих коштів на час звернення до суду становила 22930 грн, з передбачених договором 67 724 грн. Решта суми була сплачена частинами 14 червня 2017 року - 1 490 грн, 15 червня 2017 року - 1 190 грн, 13 липня 2017 року - 1 500 грн, 08 серпня 2017 року - 1 390 грн, та згідно довідки фінансового управління Бучанської міської ради від 29 листопада 2017 року ОСОБА_2 20 листопада 2017 року було внесено залишок в розмірі 60 754 грн. Відповідно до п. 4.2. укладеного між сторонами Договору, у випадку несвоєчасного внесення коштів як пайової участі в розвиток інфраструктури м. Буча Замовник сплачує пеню в розмірі 0,1 % від загальної суми пайової участі, визначеної п.1.1 розділу І цього договору, за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення виконання зобов`язання. Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 просила зменшити їй розмір пайового внеску, однак виконавчим комітетом Бучанської міської ради їй було в цьому відмовлено у листі від 08 липня 2016 року № 04-09/684 та повідомлено про термінову сплату коштів пайової участі або у випадку наявності підстав, звернутись із заявою до Бучанської міської ради про розстрочення платежу. Однак, ОСОБА_2 жодних заяв про розстрочення платежу не направляла. Таким чином, ОСОБА_1 сплатила заявлену у позові суму пайового внеску після подання цього позову, однак нараховану позивачем пеню не сплатила. Як убачається із доводів апеляційної скарги, відповідачка не заперечує наявність у неї обов`язку спати пайової участі, не заперечує визначений розрахунком розмір, сплатила його у повному обсязі, однак заперечує проти стягнення з неї пені, оскільки час, з якого у неї виник такий обов`язок судом не було встановлено. Однак такі доводи апеляційної скарги не можна визнати обґрунтованими з урахуванням наступного. Частина третя статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон), яка набрала чинності з 1 січня 2013 року (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачає, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частина дев`ята статті 40 зазначеного Закону). Враховуючи вказане, ОСОБА_2 як замовник будівництва житлового будинку мала обов`язок до реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації укласти договір про пайову участь. Згідно з частинами другою, третьою та дев`ятою статті 40 зазначеного Закону обов`язок ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва. Визначений частиною дев`ятою статті 40 Закону строк тривалістю у п`ятнадцять робочих днів встановлений для добровільного виконання замовником будівництва обов`язку звернутися до органу місцевого самоврядування з метою укладення договору про пайову участь. Ухилення замовника будівництва від ініціювання укладення цього договору до прийняття об`єкта нерухомого майна в експлуатацію є порушенням обов`язку, прямо передбаченого чинним законодавством. Факт реєстрації декларації про готовність до експлуатації житлового будинку не звільняє замовника будівництва від обов`язку укласти договір про пайову участь після такої реєстрації. На час перегляду оскаржуваного рішення у апеляційному порядку стаття 40 указаного Закону виключена відповідно до п. 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" 20 вересня 2019 року № 132-IX, однак відповідно до п. 2 його прикінцевих та перехідних положень договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. З огляду на те, що декларація про готовність до експлуатації житлового будинку була зареєстрована 11 листопада 2015 року, а Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" з 01 січня 2013 року передбачав обов`язок замовника будівництва ініціювати укладення договору про пайову участь і укласти такий договір до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи зазначеного Закону. Таким чином саме на відповідачку, як замовника будівництва покладався обов`язок ініціювання укладення договору про пайову участь до 11 листопада 2015 року. Разом з тим, такий договір було укладено 28 березня 2016 року. Відповідно до п. 2.2 цього договору обов`язок внесення оплати одним платежем шляхом перерахування замовником грошових коштів за реквізитами, визначеними у договорі передбачено було до введення об`єкта в експлуатацію. Крім того, слід зазначити, що органи місцевого самоврядування знаходяться поза межами процедури прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені можливості контролювати момент його здійснення. Отже, з урахуванням тієї обставини, що обов`язок оплати пайової участі в силу передбачено до введення об`єкта в експлуатацію, а договір було укладено після введення об`єкта в експлуатацію, та жодною із сторін не висловлені зауваження до редакції п. 2.2 договору, такий обов`язок мав бути виконаний з часу підписання договору, у якому зазначені необхідні для сплати реквізити. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності, що передбачено ст. 546 ЦК України. Стаття 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до п. 4.1 укладеного між сторонами Договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання замовниками зобов`язань щодо перерахування в повному обсязі коштів, визначених цим договором, виконавчий комітет Бучанської міської ради за поданням відділу доходів фінансового управління Бучпнської міської ради, здійснює необхідні заходи щодо примусового стягнення вказаних коштів. Відповідно до п. 4.2 укладеного між сторонами Договору, у випадку несвоєчасного внесення коштів як пайової участі в розвиток інфраструктури м. Буча Замовник сплачує пеню в розмірі 0,1 % від загальної суми пайової участі, визначеної п.1.1 розділу І цього договору, за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення виконання зобов`язання. Саме з урахуванням указаних обставин до позову був доданий розрахунок пені за період з 28 березня 2016 року по 03 липня 2017 року всього за 460 днів на загальну суму 25607,46 грн. Отже підстави для нарахування пені є доведеними в силу вимог закону та умов договору. Зауважень щодо наведеного розрахунку відповідачкою не надано. Підстав для визнання розрахунку пені неправильним колегією апеляційного суду не встановлено. Водночас суд враховує подану відповідачем заяву у відзиві на позовну заяву до суду першої інстанції про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені за 2017 рік, у зв`язку з чим зазначає наступне. Згідно із статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ч.1 п.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Як вбачається з позовної заяви позивача, зазначена заява була подана позивачем безпосередньо до суду 04 липня 2017 року, а відтак, здійснені позивачем нарахування пені до 03 липня 2016 року, нараховані поза межами річного строку. Відтак, з урахування наслідків пропуску строку позовної давності, колегією апеляційного суду встановлено, що з відповідачки підлягає стягненню пеня в сумі 19061,23 грн за період з 04 липня 2016 року по 04 липня 2017 року. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У позовній заяві позивач просив сягнути з відповідача кошти у розмірі 90 654, 46 грн та сплатив судовий збір у розмірі 1600 грн. В подальшому позовні вимоги були зменшені до 25 607,46 грн (пеня за договором №94 від 28 березня 2016 року) у зв`язку з частковою сплатою боргу після подання позову, із яких задоволенню підлягають 19 061,23 грн, що складає 74,44 % від суми позовних вимог. Тому за розгляд позову у суді першої інстанції підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача 1 191,04 грн судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме 74,44 % від сплаченого судового збору за подання позовної заяви. Згідно з платіжним дорученням від 27 січня 2021 року № 1-1885К ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 400 грн (а.с. 127). Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, то сплачений відповідачем судовий збір у розмірі 2400 грн за розгляд апеляційної скарги підлягає відшкодуванню у сумі 1 786,56 грн за рахунок позивача пропорційно розміру її задоволення на 74,44%. Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином за рахунок позивача підлягає відшкодуванню відповідачеві судовий збір у розмірі 595,51 грн (1 786,55 грн -1 191,04 грн). Керуючись ст.ст. 367,369,374,375, 376, 381,382,389 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 грудня 2020 року змінити в частині розміру пені та розподілу судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Бучанської міської ради (код ЄДРПОУ 37911135) пеню в сумі 19 061 (дев`ятнадцять тисяч шістдесят одну) грн 23 коп за період з 04 липня 2016 року по 04 липня 2017 року. Стягнути з Бучанської міської ради (код ЄДРПОУ 37911135) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 595 (п`ятсот дев`яносто п`ять) грн 51 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України. ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК.П. Приходько С.О. Журба