Постанова 4813 № 2-11089/10

Номер провадження: 22-ц/813/3244/21 Номер справи місцевого суду: 2-11089/10 Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., з участю секретаря Воронової Є.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Шенцевої О.П., повний текст рішення складений 30 січня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зміну договору купівлі-продажу, - в с т а н о в и в: У липні 2010 року ОСОБА_4 (після укладення шлюбу ОСОБА_5 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про зміну договору купівлі-продажу, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд: - змінити договір купівлі-продажу 471/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л. та зареєстрований під №2073, укладений 23 травня 2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з одного боку (покупцями) та ОСОБА_3 з іншого боку (продавцем), визнавши одноособовим покупцем за укладеним 23.05.2008 року договором купівлі-продажу 471/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л. та зареєстрований під №2073 - його, ОСОБА_9 ; - визнати ОСОБА_10 , одноосібним власником 471/1000 частки квартири АДРЕСА_1 ; - стягнути з відповідачки, на його користь, відшкодування понесених судових витрат. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 23 травня 2008 року між продавцем ОСОБА_3 , та ним і ОСОБА_11 ( ОСОБА_12 ) був укладений договір купівлі-продажу 471/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л. Вказане майно, було придбане за кошті позивача, які він отримав від продажу майна в м. Кишинів, Республіка Молдова. На момент укладення договору купівлі-продажу у відповідачки ОСОБА_13 , яка є сестрою позивача, була потреба у житлі, однак не було коштів на його придбання, ними було досягнуто домовленості, що договір буде оформлений на них двох, у якості покупців, а потім на протязі року ОСОБА_14 виплатить йому половину витрачених коштів. Позивач зазначає, що відповідачка домовленостей не виконала, та частину коштів за придбання майна позивачу не повернула, у зв`язку з чим це є суттєвим порушенням умов договору, що є підставою для внесення змін до вищевказаного договору. 27 грудня 2010 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги були задоволені. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ) про перегляд заочного рішення від 27.12.2010 року, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси, заочне рішення від 27.12.2010 року, було скасоване та справа призначена до розгляду. Після нового розгляду справи, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, формальний розгляд справи, не повне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду були порушені норми матеріального та процесуального права, оскільки відповідач не надала при поданні заяви про перегляд заочного рішення доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи, що не було враховано судом при винесенні заочного рішення. Також апелянт вважає, що висновок суду про те, що ОСОБА_5 не надав жодних доказів щодо порушення його прав з боку відповідачів не відповідає дійсності. У своєму відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_13 зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, надуманою та бездоказовою, а рішення суду аргументованим, справедливим та законним, оскільки позовні вимоги є незаконними та такими, що порушують її конституційне право власності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, а також пояснення адвоката Клименко Л.Г., яка представляє ОСОБА_13 , дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 23 травня 2008 року між ОСОБА_3 (продавцем), ОСОБА_16 та ОСОБА_11 (покупцями), був укладений договір купівлі-продажу 471/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л. та зареєстрований в реєстрі під №2073. Згідно вказаного договору ОСОБА_17 та ОСОБА_11 придбали в рівних частинах кожний, 471/1000 частки квартири АДРЕСА_1 . Продаж частини квартири вчинено за 54 912 грн., які продавець одержала від покупців повністю до підписання договору. 26.05.2008 року КП «ОМБТІ та РОН» було проведено реєстрацію права власності за договором купівлі-продажу. Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 про зміну договору купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів того, що його права порушені з боку відповідачів. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно положень ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до положень ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Звертаючись до суду позивач, як на підставу позовних вимог посилався на те, що 471/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , були придбані за його особисті кошти, відповідачка ОСОБА_13 коштів на придбання частини квартири не надала. Судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 не було надано до суду жодного доказу того, що 471/1000 частки квартири АДРЕСА_1 , були придбані за його кошті. Навпаки в п. 2 договору купівлі-продажу від 23.05.2008 року вказано, що продаж частини квартири вчинено за 54 912 грн., які продавець одержала від покупців повністю до підписання договору. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року по справі № 905/1926/16. На підставі вищевикладених обставин, суд обґрунтовано відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 про зміну договору купівлі-продажу,оскільки позивачем не було надано до суду належних доказів на підтвердження доводів своїх позовних вимог,а надані позивачем докази судом обґрунтовано були визнані не належними, у зв`язку з чим суд на законних підставах визнав, що позовні вимоги є необґрунтовані та недоведені. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду були порушені норми матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_11 ( ОСОБА_12 ) про розгляд справи сповіщена не була, що підтверджується відсутністю судових повідомлень про розгляд справи, а також судом не було вручено заочне рішення. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 не мала грошових коштів, спростовуються матеріалами справи, а саме тим що відповідно до ордерів на оприбуткування готівки, ОСОБА_18 , як вкладник бенефіціара, а також ОСОБА_18 є бенефіціаром здійснила операцію вклад (депозит) на рахунок поточний в АТ «КБ «ЄврокредитБанк» р. Молдова м. Кишинів у розмірі 102 долара США, та 35000 Євро (а.с. 176-177 т. 1). Також матеріалами справи підтверджується, що 16 травня 2008 року ОСОБА_18 в банку «Імексбанк» в м. Одесі отримала від банку наказодавця «ЄврокредитБанк» р. Молдова м. Кишинів в розмірі 53 970 доларів США (а.с. 178 т. 1). Доводи апеляційної скарги, про те, що ОСОБА_13 на підставі усного договору повинна була повернути половину грошових коштів за придбану квартиру, спростовуються матеріалами справи, та вказані доводи зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Доводи про невідповідність висновку суду щодо ненадання позивачем доказів про порушення його прав з боку відповідачів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає апелянт. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 30 березня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________Л.А. Гірняк ______________________________________ С.М. Сегеда