Постанова 4809 № 404/1666/17

ПОСТАНОВА Іменем України 16 березня 2021 року м. Кропивницький справа № 404/1666/17 провадження № 22-ц/4809/270/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорова С. М., Черненко В. В., за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІБР ЛТД», розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Харченко Олександр Володимирович, на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Іванова Н. Ю.) від 29 вересня 2020 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У березні 2017 року ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Харченко Олександр Володимирович, звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІБР ЛТД» в якому вимагав стягнути з відповідача на свою користь 486181,58 грн на відшкодування завданої йому майнової шкоди. Свою вимогу позивач обґрунтовував тим, що він постійно користувався послугами платної автостоянки в АДРЕСА_1 , які надавав йому відповідач. 23 листопада 2016 року о 02:29 шляхом підпалу було пошкоджено його автомобіль мари Opel модель Insignia реєстраційний номер НОМЕР_1 . Завданий йому матеріальні збитки становлять 486181,58 грн, які складаються з такого: 484681,58 грн вартість фактично знищеного автомобіля та 1500,00 грн витрати на оцінку завданої шкоди. Позивач стверджує, що відповідальність за завдану йому шкоду покладається на відповідача, як зберігача, який неналежно виконував умови договору зберігання та допустив пошкодження прийнятого ним на зберігання транспортного засобу. Звертаючись до суду, позивач посилався на норми Закону України «Про захист прав споживачів»та положення статей 936, 937, 942 950, 951, 977 ЦК України, Короткий зміст рішення суду Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю. Суд виходив з того, що позивач не зміг довести факт укладення між ним і відповідачем договору зберігання транспортного засобу, а сам по собі факт знаходження автомобіля на автостоянці не дає підстав для висновку про відповідальність відповідача за його збереження. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги У поданій до суду апеляційній скарзі представник позивача адвокат Харченко О. В. просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Він вважає, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права. Суд допустив однобічність у розгляді справи, неповно встановив обставини справи, а його висновки, які викладені в мотивувальній частині рішення, не відповідають фактам у цій справі. Та обставина, що відповідач надавав послуги зі зберігання транспортних засобів (послуги охоронюваної автостоянки) підтверджується наявними у справі доказами, а саме інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з якою основним видом економічної діяльності відповідача є: «52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту». Крім того, місце зберігання транспортних засобів має вісі ознаки автостоянки. Відповідач не виконав вимог п. 27 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, які затверджено постановою КМ України від 22 січня 1996 року №

115. Неправильно встановивши обставини справи, суд позбавив себе можливості правильно застосувати закон, зокрема, норми Глав 66, 72 ЦК України. Крім того, суд порушив принципи змагальності судочинства рівності сторін перед законом і судом, Допущені місцевим судом порушення призвели до неправильного вирішення справи. Узагальнений зміст відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти доводів та вимог позивача через їх безпідставність та необґрунтованість. Він не погоджується з твердженням позивача, що автомобіль був переданий йому на зберігання відповідно до закону. Відповідні докази позивач не надав. Крім того, позивач не надав доказів наявності вини відповідача у заподіянні збитків. Позиції сторін в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції Позивач особисто в судове засідання не з`явився, а його представник адвокат Харченко О. В. підтримав апеляційну скаргу та надав усні пояснення стосовно підстав скасування рішення суду першої інстанції. Представник відповідача адвокат Мельніченко В. А. вимоги позивача не визнав, просив відхилити апеляційну скаргу. Суд першої інстанції встановив такі обставини: Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 29 грудня 2016 року, основним видом діяльності ТОВ «ФІБР ЛТД», ідентифікаційний код 22211743, місцезнаходження: 25002, Кіровоградська область, місто Кіровоград, Кіровський район, вулиця Жовтневої Революції, будинок 20, корпус 1, кв. 161, є «52,21 Допоміжне обслуговування неземного транспорту». У період з 18:00 год. 22 листопада 2016 року по 02:29 год. 23 листопада 2016 року, на автостоянці за адресою: проспект Перемоги, 2, м. Кропивницький невідома особа, шляхом підпалу, пошкодила автомобіль «Opel insignia», чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим спричинила матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_2 на загальну суму 30000 доларів США. За цим фактом зареєстровано кримінального провадження № 12016120020014659 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України розслідування якого здійснюється слідчим Кропивницького ВП ГУНП в Кіровоградській області. Досудове розслідування за даним фактом триває. Відповідно до листа Кропивницького міськрайонного відділу УДС України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області від 27 жовтня 2017 року, Вірогідною причиною виникнення пожежі, яка сталася 23 листопада 2016 року на автомобільній стоянці по проспекту Перемоги, 2 в м. Кропивницькому є навмисний підпал. Для визначення остаточної причини виникнення пожежі, необхідно проведення пожежно-технічної експертизи спеціалізованою установою або атестованим експертом. З акту про пожежу від 23 листопада 2016 року вбачається, що пожежею, яка виникла 23 листопада 2016 року було знищено двигун по всій площі та передній капот по всій площі автомобіля «Opel insignia». Відповідно до звіту № 077-16 про експертну оцінку автомобіля складеного 19 грудня 2016 року фізичною особою підприємцем оцінювачем, експертом автотоварознавцем ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту КТЗ марки «Opel insignia», реєстраційний номер НОМЕР_1 в результаті його пошкодження з автотоварознавчої точки зору станом на 14 грудня 2016 року складає 1772811 грн. 80 коп. вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ марки «Opel insignia», реєстраційний номер НОМЕР_1 визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження станом на 14 грудня 2016 року складає 484681 грн. 58 коп. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Встановивши, що позивачу було завдано майнової шкоди в результаті пошкодження його автомобіля в пожежі, яка сталася на території автостоянки, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ФІБР ЛТД», відповідачу по справі, суд правильно визначив норми права, які регулюють спірні правовідносини сторін. Так у ч. 1 ст. 936 ЦК України вказано, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування. За змістом ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання. Частиною 2 ст. 949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов`язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Згідно з ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Відповідно до приписів ст. 977 ЦК України, якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов`язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном). Отже, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього Кодексу (ч. 1 ст. 937 ЦК України). Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (ч. 3 ст. 937, ч. 3 ст. 977 ЦК України). Згідно з пунктами 8, 10 - 12, 14, 15 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 (далі Правила), на території автостоянки забороняється знаходитися стороннім особам. Здавання транспортного засобу на автостоянку провадиться власником, а також особою, яка має оформлене відповідно до законодавства доручення на право користування (або) розпоряджання даним транспортним засобом. Під час здавання транспортного засобу на автостоянку його володілець зобов`язаний пред`явити черговому приймальнику документи, що посвідчують його особу, та реєстраційні документи на транспортний засіб. Під час оформлення приймання на зберігання черговий приймальник вносить необхідні дані про володільця транспортного засобу і транспортний засіб до відповідного журналу обліку транспортних засобів і розписується в ньому. Володільцеві транспортного засобу, зданого на довгострокове зберігання, видається перепустка за встановленим зразком. Володільцеві транспортного засобу, що користується послугами довготермінового зберігання, надається право на стоянку транспортного засобу в одному й тому ж місці. У разі потреби в зміні місця зберігання транспортного засобу, його переміщення провадиться за рішенням посадової особи, яка видала дозвіл на довготермінове зберігання. Плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека. Відповідно до п. 21 Правил транспортний засіб видається з автостоянки після здавання черговому приймальнику перепустки у разі його довготермінового зберігання чи пред`явлення квитанції (касового чека) про оплату - у разі тимчасового зберігання та після того, як одержувач розпишеться в журналі обліку щоденного та одноразового заїзду і виїзду транспортних засобів. Наступна постановка транспортного засобу на зберігання посвідчується відміткою і розписом чергового приймальника в цьому журналі. При цьому перепустка чи квитанція (касовий чек) повертається володільцеві транспортного засобу. Згідно з п. 25 Правил володілець транспортного засобу, який користується послугами автостоянки, зокрема, зобов`язаний: ознайомитися з цими Правилами, розписатися про це в журналі обліку транспортних засобів і виконувати всі вимоги Правил; оформити транспортний засіб на зберігання згідно з вимогами Правил; внести плату, одержати відповідну квитанцію (касовий чек) або перепустку. Автостоянки гарантують схоронність транспортних засобів, прийнятих на зберігання згідно з цими Правилами, а у разі їх зникнення, розукомплектування чи пошкодження під час зберігання несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку (п. 27 Правил). Таким чином, власник автостоянки несе відповідальність за схоронність лише тих транспортних засобів, які були йому передані і прийняті ним на зберігання відповідно до Правил та на підставі договору. У цій справі позивач пред`явив вимогу до відповідача, власника автостоянки, про відшкодування завданої йому шкоди внаслідок невиконання відповідачем умов договору зберігання автотранспортного засобу і пошкодження його автомобіля у період зберігання. Позивач посилався на те, що він постійно, впродовж тривалого проміжку часу, користується послугами автостоянки, які надає відповідач, та які він оплачує, але відповідач не виконав свого обов`язку забезпечити схоронність переданого йому на зберігання майна. Відповідач заперечив факт укладення між ним і відповідачем договору зберігання автотранспортного засобу та прийняття майна на зберігання, як підстави його відповідальності за завдану позивачу шкоду. Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторони, суд за власною ініціативою не може збирати докази. У справах про відповідальність за невиконання зобов`язання, яке виникло з договору, саме позивач зобов`язаний довести наявність невиконаного зобов`язання, підстави його виникнення та розмір завданих збитків. За змістом ч. 2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. За змістом раніше наведених норм ЦК України та пунктів Правил існування договору зберігання автотранспортного засобу та передачу-прийняття автомобіля на зберігання може посвідчуватися квитанцією (фіскальним чеком), номером або жетоном, а у випадку довготривалого зберігання перепусткою. Наявність у поклажодавця таких доказів є підставою для повернення йому зберігачем його збереженого майна. Проте, таких доказів позивач не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції. При цьому, обґрунтовуючи свою вимогу, позивач не зазначав у позовній заяві про наявність у нього таких доказів або їх втрату. Лише згодом, під час судового засідання, представник позивача повідомив суду про те, що такі докази позивач втратив так, як зберігав їх в автомобілі. За умови, що такі докази були у позивача, але ним втрачені, обставини прийняття-передачі транспортного засобу на зберігання могло бути підтверджено відповідними записами у журналах обліку транспортних засобів довготермінового зберігання (додаток N 1 до Правил); обліку транспортних засобів тимчасового зберігання (додаток N 2 Правил); обліку щоденного та одноразового заїзду і виїзду транспортних засобів (додаток N 3 Правил); касова книга (додаток N 5 Правил), книга квитанцій тощо. Позивач мав реальну можливість витребувати такі докази, зокрема, подавши відповідне обґрунтоване клопотання до суду. Однак такою можливістю він не скористався, покладаючись виключно на показання свідків. Так допитані судом свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надали показання про обставини зберігання на автостоянці відповідача власних автомобілів, оплати за надані їм послуги, та про відомий їм факт пошкодження автомобіля позивача в пожежі. Свідчень про обставини прийняття-передачі автомобіля позивача на зберігання ці свідки не надавали. Допитаний судом 25 листопада 2019 року свідок ОСОБА_2 (батько позивача) повідомив, що саме він використовував належний позивачу автомобіль марки Opel модель Іnsignia, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить його сину, і саме він зберігав цей автомобіль на автостоянці відповідача до дня пожежі. Він також пояснив суду, що це він сплачував за послуги автостоянки, а видані йому фіскальні чеки зберігав у автомобілі, який згорів. Отже, з показань свідка ОСОБА_2 вбачається, що саме він, а не позивач, користувався автостоянкою, саме він передав автомобіль на зберігання відповідачу. Тобто, безпосередньо позивач договір зберігання з відповідачем не укладав. Докази укладення такого договору ОСОБА_2 позивачу не надав. Колегія суддів вважає, що показів свідка ОСОБА_2 про те, що договір зберігання автотранспортного засобу був укладений, але письмові докази цього знищені у пожежі, недостатньо для встановлення такого факту особливо з огляду на очевидну зацікавленість цього свідка у результатах розгляду справи так, як він перебуває з позивачем у родинних стосунках, а також він був тією особою, якій позивач надав право користування своїм майном, але він втратив його. Крім того, суд повторно звертає увагу, що факт укладення договору зберігання автомобіля міг бути підтверджений іншими доказами, про які згадувалося раніше, але які сторони до суду не надали. Зважаючи на наявні у справі докази видається обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач не зміг довести факт укладення ним з відповідачем договору зберігання транспортного засобу, як підстави покладення на відповідача відповідальності за схоронність цього майна. Сам по собі факт знаходження автомобіля на автостоянці, за відсутності доказів належної його передачі на зберігання, не дає підстав для висновку про виникнення у відповідача зобов`язання зберегти ввірену йому річ та настання відповідальності за його невиконання. З інших підстав позивач вимог до відповідача не заявляв. Аргументи апеляційної скарги про порушення судом принципів змагальності судочинства та рівності сторін перед законом і судом, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права не ґрунтуються на матеріалах справи, а пов`язані з незгодою позивача з мотивами суду, якими той відхилив доводи позивача. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Вбачається, що наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, яким суд першої інстанції дав загалом правильну оцінку. Фактично ці доводи не знайшли свого підтвердження в суді та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Ухвалене у справі рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права та відповідає критеріям законності обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанцій без змін. Про судові витрати Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для зміни розподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Залишити вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Харченко Олександр Володимирович, без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Іванова Н. Ю.) від 29 вересня 2020 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 березня 2021 року. Головуючий О. Л. Карпенко Судді С. М. Єгорова В. В. Черненко