Постанова Сумський апеляційний суд № 592/11830/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 року м.Суми Справа №592/11830/20 Номер провадження 22-ц/816/379/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Якубовський Ростислав Георгійович, розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Альфа-Банк» на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 грудня 2020 року в складі судді Фоменко І.М., ухваленого у м. Суми, в с т а н о в и в : 16 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до правонаступника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк») - Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») про скасування державної реєстрації права власності, номер запису 30443530 від 20 лютого 2019 року, здійсненої на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського р-ну Сумської області Якубовським Р.Г. (далі - державний реєстратор) за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником прав та обов`язків якого є АТ «Альфа-Банк». Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 січня 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого отримала 31450,00 доларів США кредиту, а також було укладено договір іпотеки, за яким в забезпечення виконання кредитних зобов`язань в іпотеку банку передана належна заявниці квартира АДРЕСА_1 . Оскаржуваним рішенням державного реєстратора за банком була проведена реєстрація переходу права власності на іпотечну квартиру в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», що, на думку заявниці, є незаконним, оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, згоду на передачу предмета іпотеки у власність банку позивачка не давала. Крім того, існує мораторій на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки, оскільки квартира використовується як місце постійного проживання і заявниця іншого житла не має. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 грудня 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності, номер запису 30443530 від 20 лютого 2019 року, внесену на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстрація бізнесу» Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області Якубовського Р.Г., за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником прав та обов`язків якого є АТ «Альфа-Банк». Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору. АТ «Альфа-Банк» з рішенням суду не погодилось, подало апеляційну скаргу та, посилаючись на його незаконність, порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сторонами в іпотечному договорі обумовлено іпотечне застереження про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Вказує, що позичальниця визнала факт її повідомлення про наміри банку зареєструвати за собою іпотечне майно, оскільки у заяві про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню боржниця повідомила суд про фактично реалізоване банком позасудове задоволення вимог за рахунок іпотечного майна. Звертає увагу, що виконавчі листи в частині стягнення на користь банку боргу за кредитним договором визнано такими, що не підлягають виконанню, боржниця фактично погодилась з реєстрацією за банком іпотечного майна, а її позов спрямований на ухилення від взятих на себе зобов`язань. На думку відповідача, встановлений законом мораторій на стягнення іпотечного майна не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише тимчасово забороняє його примусове стягнення, тобто відчуження без згоди власника. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Гриценко Б.М. просить у задоволенні скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін. При цьому зазначає, що квартира була придбана за кредитні кошти, є іпотечним майном, проте відповідач у не передбачений законом спосіб зареєстрував за собою право власності на це майно, оскільки договором іпотеки передбачено лише спосіб та підстави звернення стягнення на іпотечне майно, однак іпотечного застереження договір не містить, а окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами не укладалось. Крім того, діючим законодавством накладено мораторій на звернення стягнення відносно квартири заявниці. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, представника АТ «Альфа - Банк» - адвоката Воронцової М.В., представника ОСОБА_1 - адвоката Гриценка Б.М., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 22 січня 2007 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 752/5-139, за умовами якого банк надав позичальниці у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 31450 доларів США, зі сплатою 12,7% річних. Позичальниця отримала кредит на придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с. 13-16). Крім того, 22 січня 2007 року між банком та позичальницею був укладений іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку у якості забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту №752/5-139 від 22 січня 2007 року передано належну ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 17-21, 25-27). Відповідно до п. 1.5.1 вказаного договору іпотекою за договором забезпечується повернення ОСОБА_1 кредиту в сумі 31450 доларів США, що надається для придбання предмета іпотеки. Пунктом 4.1 Іпотечного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Способи звернення стягнення на предмет іпотеки визначені в п. 4.5 іпотечного договору. Згідно з п. 4.5.3 договору іпотеки іпотекодавець звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Рішенням Ковпаківського районного суду м. суми від 08 листопада 2018 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсоцбанк» 23881,54 доларів США заборгованості за кредитним договором. 20 лютого 2019 року державним реєстратором Якубовським Р.Г. було прийнято рішення № 45688016 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо переходу до АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору від 22 січня 2007 року (а.с. 24). Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 08 вересня 2020 року визнано виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення кредитної заборгованості у розмірі 23881,54 доларів США. При цьому судом було встановлено, що банк зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 , тобто звернув стягнення на іпотечне майно. Відтак, суд вважав зобов`язання ОСОБА_1 повертати банку кредит припиненим. Судом також встановлено, що правонаступником АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк» (а.с. 29-31). ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 28). Докази про належність на праві власності ОСОБА_1 будь-якого іншого нерухомого майна матеріали справи не містять. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що іпотечний договір не містить будь-якого застереження щодо можливості задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку, передбаченому ст.ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку», саме шляхом передачі права власності на предмет іпотеки без письмової згоди власника нерухомого майна. Також суд виходив з відсутності доказів направлення боржниці попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки а також встановив порушення державним реєстратором Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень під час реєстрації за банком іпотечної квартири в період дії заборони, встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03 червня 2014 року, у зв`язку з чим задовольнив позов у повному обсязі. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності (ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»). Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння. Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (ст. 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, згода іпотекодавця з умовою договору про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні ст. 388 ЦК України. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». В договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються: умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення; порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки; прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. У договорі іпотеки від 22 січня 2007 року пунктом 4.5 передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із способів. Такий спосіб визначений пунктом 4.5.3. - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». У договорі іпотеки від 22 січня 2007 року пункт 4.5 визначає лише спосіб та підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, проте іпотечний договір від 22 січня 2007 року, який укладений між Банком та ОСОБА_1 , яким в іпотеку було передана квартира АДРЕСА_1 не містить іпотечного застереження, передбаченого ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», що в свою чергу не дає правових підстав для реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі договору іпотеки. Як вбачається з матеріалів справи між Банком та ОСОБА_1 окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя також не укладався. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», таким чином зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки не залежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19. Єдиним житлом позивача є квартира АДРЕСА_1 , в якій остання постійно проживає разом із чоловіком, донькою та онукою. Квартира має загальну площу 44,11 кв.м, житлова 27,30 та яка використовується як місце постійного проживання позивачем. На підставі договору іпотеки 20 лютого 2019 року відбулась реєстрація права власності на квартиру за банком. Кредит було видано в іноземній валюті. Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута у тому числі і шляхом реєстрації права власності за Банком, як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Ухвалюючи рішення у даній справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про задоволення позову. Підстав для скасування даного рішення за доводами апеляційної скарги немає. Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 грудня 2020 року у даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.І. Собина Т.А. Левченко