Постанова 4812 № 490/206/21

29.03.21 22-ц/812/535/21 Єдиний унікальний номер судової справи: 490/206/21 Провадження № 22ц/812/535/21 Доповідач в апеляційній інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 29 березня 2021 року м. Миколаїв Справа № 490/206/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., за участю: - представника позивача ОСОБА_1 - Островської О.В. , - відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Островською Оксаною Володимирівною, на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2021 року, постановлену суддею Шолох Л.М., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, встановив: 13 січня 2021 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника Островську О.В. , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам за період з 06 квітня 2016 року по 01 лютого 2019 року за виконавчим листом №2/487/1851/14, виданим 17 липня 2014 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини від всіх видів заробітку, починаючи з 28 квітня 2014 року і до повноліття дитини. Позовна заява мотивована тим, що проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_1 у період з 06 квітня 2016 року по 02 лютого 2019 року є тією зміною обставин, що впливають на визначення розмірів платежів, їх тривалість чи звільнення (припинення). Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2021 року у відкритті провадження за позовною заявою Островської О.В. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , відмовлено з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що є рішення суду, що набрало законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що позивач ставить питання про звільнення від сплати аліментів за період з 06 квітня 2016 року до 01 лютого 2019 року. Проте підстави та предмет цього позову є тотожними з тими, з приводу яких уже ухвалено 15 січня 2020 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, яке набрало законної сили, та позовні вимоги ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів за період з 12 березня 2015 року до 15 січня 2020 року задоволенні частково. У лютому 2021 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Островську О.В., подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що предмет спору між тими самими сторонами не той же самий, оскільки в поданій позовній заяві позивач просив розглянути строк заборгованості по аліментам з 06 квітня 2016 року по 02 лютого 2019 року. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на безпідставність її доводів, вже вирішення судом спору про звільнення позивача від сплати аліментів за спірний період, за тих самих обставин, просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником Островською О.В. , задоволенню не підлягає. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами. Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 273 ЦПК України). Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитись під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania»), пункт 61). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), пункт 52). Судом установлено, що 15 січня 2020 року Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення у цивільній справі № 487/5463/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам за період з 12 березня 2015 року по теперішній час, яким задоволенні частково позовні вимоги ОСОБА_1 та починаючи з 02 лютого 2019 року ОСОБА_1 звільнено від сплати заборгованості по сплаті аліментів. Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того, що рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2018 року, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_1 , та яке набрало законної сили 02 лютого 2019 року, є обставиною, яка свідчить про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментах. Разом з тим, позивачем не доведено підстав для звільнення від виконання батьківських обов`язків щодо сплати заборгованості по аліментах за період з 12 березня 2015 року до 01 лютого 2019 року. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 квітня 2019 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог про припинення стягнення аліментів на дитину та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог. Припинено з 02 лютого 2019 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 за виконавчим листом №2/487/1851/14, виданим 17 липня 2014 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини від всіх видів заробітку, починаючи з 28 квітня 2014 року і до повноліття дитини. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, перевірив їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку, установивши указані вище обставини, дійшов обґрунтованого висновку про звільнення ОСОБА_1 від заборгованості по аліментам на сина ОСОБА_5 саме з 02 лютого 2019 року. Установлено, що на час звернення до суду з цим позовом судом уже було розглянуто справу між тими самими сторонами - ОСОБА_1 (позивач) і ОСОБА_3 (відповідач), про той самий предмет - звільнення від сплати заборгованості по аліментам, зокрема був охоплений спірний період з 06 квітня 2016 року по 01 лютого 2019 року, і з тих самих підстав - проживання дитини з батьком, звернення останнього 06 квітня 2016 року до суду з позовом про визначення місця проживання дитини (стаття 197 СК України), і в такій справі ухвалено рішення суду, яке набрало законної сили, тобто спірні правовідносини у справі №487/5463/19 є тотожними правовідносинам у справі, що переглядається. За таких обставин, суд першої інстанції з дотриманням вимог процесуального законодавства дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви та були предметом дослідження судом першої інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримано норми процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно установлення обставин справи. Враховуючи, що зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, що свідчить про необґрунтованість скарги, а отже відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. За такого, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду, оскільки вона є законною та обґрунтованою. Керуючись статями 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Островською Оксаною Володимирівною, залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів до Верховного Суду, починаючи з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 29 березня 2021 року.