Постанова 4824 № 759/10392/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/10392/18 № апеляційного провадження: 22-ц/824/3035/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : суддя-доповідач Слюсар Т.А. суддів: Кирилюк Г.М., Мостової Г.І., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року у складі судді Миколаєць І.Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до обслуговуючого кооперативу «Житлово-Будівельний кооператив «Сатурн -1» про скасування заборгованості за житлово-комунальні послуги та зобов`язання вчинити певні дії. В С Т А Н О В И В : У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до обслуговуючого кооперативу «Житлово-Будівельний кооператив «Сатурн-1» (надалі ОК «ЖБК «Сатурн-1»), в якому просила визнати заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 14 706 грн 39коп. безнадійною дебіторською заборгованістю та зобов`язати відповідача списати з особового рахунку квартири АДРЕСА_1 заборгованість у розмірі 14 706 грн 39коп. Вимоги обґрунтовано тим, що позивач зареєстрована та проживає у належній їй на праві приватної власності квартирі АДРЕСА_1 23.08.2016 року та 01.03.2018 року позивач заверталася до відповідача з заявами, в яких просила визнати дану заборгованість безнадійною дебіторською та списати її з особового рахунку квартири АДРЕСА_1 , проте їй було відмовлено. Зазначає, що у відповідача немає підстав для стягнення відповідної заборгованості яка виникла з 1993 року та вказує на порушення відповідачем строків позовної давності, яка встановлена у три роки, та дає підстави для визнання заборгованості безнадійною та її списання. За весь період позивачем як споживачем належним чином сплачувалася плата за житлово-комунальні послуги, а наявність заборгованості на особовому рахунку порушує її права та інтереси. Просила задовольнити позов. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 березня 2019року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Вважає, що у матеріалах справи достатньо доказів, які надають підстави до визнання заборгованості з житлово-комунальних послуг безнадійною, оскільки вона виникла з 1993 року й підлягає списанню за сплином строку позовної давності. Окрім цього, районний суд не звернув увагу на наявні у позові посилання на рішення інших судів по інших справах, у яких за подібних обставин заборгованість було списано. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За правилами ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.11,12). Відповідно до даних свідоцтва про право власності на квартиру від 27.10.1999 року, видане головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації згідно наказу № 912-с від 22.10.199 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 15). Встановлено, що листом від 12.12.2017 року № 103/11 ОК «ЖБК «Сатурн-1» на звернення ОСОБА_1 повідомлено, що за особовим рахунком на ім`я позивача значиться заборгованість у розмірі 15 589 грн 09 коп. (а.с. 23). Приймаючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав до його задоволення. Колегія суддів вважаєтакі висновки суду законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у справі доказів. Встановлено, що ОСОБА_1 проживає у кв. АДРЕСА_1 , що перебуває на обслуговуванні ОК «ЖБК «Сатурн-1» та є споживачем житлово-комунальних послуг. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг (ч. 1 ст. 6 вказаного Закону). Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Отже, позивач, як споживач житлово-комунальних послуг, зобов`язана вносити плату за утримання будинку, споруд та прибудинкової території. Твердження апеляційної скарги на те, що суд неправильно витлумачив положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999року №237, яким передбачено виключення з активів підприємства (списання) безнадійної дебіторської заборгованості, в тому числі з якою минув строк позовної давності, колегія суддів визнає безпідставними, необґрунтованими, остільки зазначеними нормативними актами надано право суб`єкту господарювання вчиняти дії, пов`язані зі списанням дебіторської заборгованості. Відповідно до положень статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку. Відповідно до статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, зазначені вимоги Закону та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» не надають суду повноважень щодо зобов`язання відповідача списати виниклу у позивача заборгованість, як безнадійну. Не заслуговують на увагу й твердження апеляційної скарги про те, що суд до виниклих правовідносин повинен був застосувати строк позовної давності. Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ч.ч.1-4 ст.267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Отже, положеннями ч.4 ст.267 ЦУ України покладено на сторону у справі обов`язок подати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. Таким чином, законодавець надає суду право застосовувати положення про сплив строку позовної давності щодо виниклої заборгованості лише в межах заявлених вимог про стягнення такої заборгованості. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками районного суду про те, що застосування наслідків спливу строків позовної давності, визначений у ч. 4 ст. 267 ЦК України, можливо лише у разі пред`явлення позову кредитора про стягнення заборгованості за надані послуги. Зобов`язання відповідача щодо списання заборгованості за оплату комунальних послуг не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав. Доводи апеляційної скарги про те, що у подібних справах №521/7454/16-ц та № 761/36298/14-ц, інші суди скасовували заборгованість, - колегія суддів визнає необґрунтованими. Відповідно до змісту зазначених судових рішень, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, що носить загальнодоступний характер, наявність підстав до списання заборгованості за житлово-комунальні послуги по цих справах передували судові рішення, якими встановлено факт відсутності правових підстав до стягнення такої заборгованості. Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є позивачем у спорі про скасування заборгованості та зобов`язання вчинити дії, в той час як вимоги про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги не були предметом судового розгляду, що позбавляє суду першої інстанції правових підстав до застосування наслідків спливу строку давності, визнання заборгованості безнадійною та її скасування. Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: