Постанова Київський апеляційний суд № 752/5617/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 березня 2021 року м. Київ Справа № 752/5617/20 Провадження № 22-ц/824/4216/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді- доповідача Стрижеуса А.М. суддів Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» відповідач ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Хоменко С.В. 30 жовтня 2020 року, у справі за Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості,- ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року ТОВ «Теплопостачсервіс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 : суму заборгованості за оплату житлово- комунальних послуг з централізованого опалення у розмірі 19 186,21 грн.; суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 148,48 грн.; суму інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 2 098,20 грн.; суму інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 332,61 грн.; суму 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі грн.; суму 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 120,15 грн. та суму судового збору у розмірі 2 102,00 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що ТОВ «Теплопостачсервіс» є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , власником квартири АДРЕСА_2 у якому є ОСОБА_1 . Зазначав, що ОСОБА_1 споживає послуги, але не в повному обсязі виконує зобов`язання по сплаті за них, у зв`язку з чим в останньої утворилась заборгованість, за період з грудня 2016 року по січень 2020 року, що складає 22 863,80 грн. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від ЗО жовтня 2020 року позовні вимоги ТОВ «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Теплопостачсервіс» суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення у розмірі 19186,21 грн.; суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 148,48 грн.; суму інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 2098,20 грн.; суму інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 332,61 грн.; суму 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі грн.; суму 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 120,15 гри., а всього - 22 863,80 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні повних вимог. Зазначає, що не визнає наявність заборгованості за житлово-комунальні послуги. Зазначає, що відсутні докази того, що такі послуги взагалі надавались саме ТОВ «Теплопостачсервіс». Посилається на те, що суд першої інстанції не врахував наявність підстав для розгляду справи в порядку загального позовного провадження та не надав належну оцінку його запереченням, тому, в порушення вимог закону, розглянув справу в порядку спрощеного провадження. Зазначає, що між сторонами укладений договір № С5/57. Індивідуальні засоби обліку введені в експлуатацію 07 грудня 2017 року. По вказаним засобами обліку попередньо здійснювались коригування показників. Отже, дійсність встановлених засобів обліку та прийняття їх на абонентський обліку не оспорюється сторонами, однак слугує підставою для прийняття позиції позивача судом, оскільки суд вказує про неприйняття на облік позивача засобів індивідуального обліку, у зв`язку з чим виступає адвокатом позивача. Згідно Договору надаються послуги. Встановлено права та обов`язки серед, яких є обов`язок Позивача здійснювати нарахування на підставі індивідуальних засобів обліку, що прямо передбачено п. 9, 13 Договору С5/57, який наданий суду та ним досліджений. При цьому, судовий розгляд не проведений належним чином, оскільки в судовому засіданні судом не з`ясовано чи є поважні причини порушення даних пунктів договору (обов`язку Позивача здійснювати нарахування на підставі індивідуальних засобів обліку та заборони здійснювати нарахування в іншому порядку). Підставою оплати послуг є надання якісних та вчасних послуг. При цьому, знімання показників є складовою таких послуг, тобто частиною, про яку домовились сторони і яку не виконав Позивач, однак суд вказує у рішенні, що відсутні докази неякісно наданих послуг Позивачем. Фактично судовий розгляд не проводився, оскільки дослідження доказів є неповним та однобічним. Є позиції сторін, які не були обговорені, деталізовані, конкретизовані та узгоджені між собою судом. При цьому, слід звернути увагу, що судом прийнято як аксіому Довідку-розрахунок, наданий Позивачем, жодним чином вказаний Розрахунок не перевірений, незважаючи на заперечення Відповідача, докази сумлінного ставлення Позивачем до своїх обов`язків не надано. Розрахунок наданий Позивачем складений невірно. Так за період 02.-03.2017, 02.-03.2018, 02.-03.2019 років, позивачем нараховано 3% річних з розрахунку, що у лютому 30 днів, однак у вказаних роках було 26, 27, 27 днів, як в частині холодного так і в частині гарячого водопостачання. За схемою обчислення 3% річних, (С*РП*Д/365/100) у лютому-березні 2017 році правильно рахувати 0,78 3% річних, однак Позивачем вказано 0, 84 грн.; у лютому-березні 978,14 року має 21.93% річних, однак Позивачем вказано 22.75; у лютому-березні 2019 року має місце 30.81, позивачем вказано 31.96 грн. Таким чином, розрахунок, який є єдиним доказом, на який посилається позивач і який безумовно прийнятий судом, навіть без перевірки його правильності, складений невірно і ухвалення рішення без належного дослідження вказаного документа призвело до надмірного стягнення з відповідача грошових коштів. При цьому, відповідач не зобов`язаний усувати ці недоліки та здійснювати перерахунок вказаних коштів, оскільки обов`язок нарахування оплати вартості наданих послуг покладений законом та договором на Позивача, і є доказом яким обґрунтовуються позовні вимоги Позивача. Отже, Позивач не надав належних доказів наявності заборгованості з боку Позивача, та не підтвердив суму заборгованості, суд не забезпечив належний та повний судовий розгляд всіх обставин ви, що призвело до постановления незаконного рішення. Позивач надає неякісні послуги (відсутність гарячого водопостачання, відсутність знімання показників індивідуальних засобів обліку), порушує умови договору, завищує вартість опалення, невірно здійснив розрахунок заборгованості та нарахування похідних санкцій, та не бажає узгоджувати з Відповідачем, як зі своїм Споживачем вказані питання всупереч своєму обов`язку проводити коригування. Доказів з боку Позивача недостатньо для такого категоричного рішення про стягнення оплати, суд повинен був або позицію Позивача з відповідними підтвердженнями, або відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з відсутністю доказів. Позивач заявляв про необхідність узгодження в судовому порядку позиції сторін в частині розрахунку, однак суд не прийняв до уваги. Позивач ТОВ «Теплопостачсервіс» своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності. ТОВ «Теплопостачсервіс» є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 липня 2014 року. 30 березня 2017 року між ТОВ «Теплопостачсервіс» та ОСОБА_1 укладено договір надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, за адресою: АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав, що відповідач не виконує належним чином своїх зобов`язань по оплаті послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення, внаслідок чого утворилася заборгованість за послуги централізованого опалення з грудня 2017 року по січень 2020 року у розмірі 19186 грн.; за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з травня 2019 р. по січень 2020 року в розмірі 148,48 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та відомостями про розмір внесених відповідачем платежів в рахунок оплати за спожиті послуги. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок заборгованості зроблено вірно та у повній відповідності до інших наявних у справі доказів, та стверджує порушення відповідачем обов`язків. Вказане відповідачем в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не спростовано, доказів про проведення оплат відповідно до індивідуальних засобів обліку не надано. Також ухвалюючи рішення про задоволення вимоги позивача в частині стягнення суми інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 2098,20 грн.; суми інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 332,61 грн.; суми 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 978,14 грн.; суми 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 120,15 грн. за період прострочення сплати грошових коштів за житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції виходив з того, що судом безспірно встановлено, що позивачем надаються житлово - комунальні послуги відповідачу, що останньою заперечено не було, як власнику квартири. Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат відповідачем не спростований. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до положень вказаного Закону від 24.06.2004 року № 1875-ІV в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, та предметом його регулювання є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг. Згідно ст. 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово- комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово- комунальну послугу; якість житлово-комунальної послуги - сукупність нормованих характеристик житлово-комунальної послуги, що визначає її здатність задовольняти встановлені або передбачувані потреби споживача відповідно до законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово - комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник (ст. 19 Закону). Споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово- комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово- комунальних послуг; проте, одночасно, зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, (ст. 20 Закону). Згідно положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року № 2189-VІІІ, який набрав чинності 10.12.2017 року, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ч. ч. 1, 3 ст.2 Закону). Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем комунальної послуги є суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; споживачем житлово-комунальних послуг - індивідуальний (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги) або колективний споживач; а житлово-комунальною послугою є результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послу. Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є: 1) послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об`єкти газоспоживання споживача; 2) послуг з постачання та розподілу електричної енергії - енергопостачальник або інший суб`єкт, визначений законом; 3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; 4) послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; 5) послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; 6) послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення; 7) послуг з поводження з побутовими відходами - суб`єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку (ст. 6 Закону). Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (ст. 12 Закону). Згідно з ч. 6 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Згідно ч. 4 ст. Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги) .регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 року №

630. Так, згідно положень вказаних Правил централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання; централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання. У квартирі (будинку садибного типу) роботи з установлення засобів обліку води і теплової енергії (далі - квартирні засоби обліку) проводяться спеціалізованою організацією, виконавцем, виробником чи постачальником за рахунок коштів споживача. Квартирні засоби обліку беруться виконавцем на абонентський облік. Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) квартирних засобів обліку проводяться за рахунок виконавця. Оплата послуг за показаннями засобів обліку води, встановлених у квартирі (будинку садибного типу), проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору холодної та гарячої води у квартирі (будинку садибного типу) незалежно від наявності засобів обліку на вводах у багатоквартирний будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку. Показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів. Показання квартирних засобів обліку знімаються споживачем щомісяця. Засоби обліку води і теплової енергії, встановлені у квартирі (будинку садибного типу) та на вводі у багатоквартирний будинок, підлягають періодичній повірці. Періодична повірка засобів обліку води і теплової енергії проводиться у строк, що не перевищує одного місяця. За цей час споживач оплачує відповідні послуги у такому порядку: з централізованого постачання холодної та гарячої води - згідно із середньомісячними показаннями засобів обліку за попередні три місяці; з централізованого опалення - згідно із середньомісячними показаннями засобів обліку за попередній опалювальний період. У разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту п виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу. Встановлено, що відповідач до 30 березня 2017 року отримувала послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, хоча договір між нею та позивачем укладено не було, на підставі встановлених між сторонами фактичних договірних відносин. 30 березня 2017 року між сторонами у справі відповідно до типового договору було укладено договір № С5/57 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (а.с. 5-6). Пункт 4 вказаного договору «Характеристика засобів обліку гарячої води і теплової енергії» містить відомості про види і засоби обліку води та теплової енергії, їх тип та заводський номер, проте, відомості про перші показники відсутні, так само як і відомості про прийняття останніх виконавцем на абонентський облік. Відповідно до п. п. 9, 20.1., 21.7. зазначеного вище договору, споживач зобов`язаний щомісячно знімати та надавати виконавцю показання квартирних засобів обліку в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) та зазначати показання квартирних засобів обліку у платіжних документах; оплачувати послуги в установлений строк, виконавець має право при неотриманні від споживача показань квартирних засобів обліку за поточний місяць самостійно визначати обсяги споживання гарячої води як середню величину за останні два місяці, ри цьому виконавець зобов`язаний провести коригування проведених нарахувань на відповідаючи фактичним обсягам споживання у тому місяці, в якому отримає від споживача показники квартирних засобів обліку. Зміст положення ч. 4 ст. 319 ЦК України про те, що власність зобов`язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Відповідно до ст.. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. ст. 151,156 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Члени сім`ї власника будинку зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту. Статтею 162 ЖК УРСР передбачено, що власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , вказувала про те, що позивач не виконує своїх обов`язків відповідно до умов договору, надає неякісні послуги, не вірно обраховує їй плату за житлово-комунальні послуги й не враховує показання лічильників, котрими обладнана її квартира. Однак, жодного доказу в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції не надала. Що стосується доводів апеляційної скарги щодо правильності розрахунку то в цій частині суд апеляційної інстанції вважає зазначити наступне. Встановлено, що за період з грудня 2016 року по січень 2020 року відповідачем за послуги з центрального опалення було здійснено оплату двічі - у грудні 2018 року та квітні 2019 року в розмірах 10 000,00 грн. та 5 000,00 грн. відповідно, за послуги з постачання гарячої води один раз - у грудні 2018 року в розмірі 2 482,17 грн. (а.с. 7). З даного розрахунку також вбачається, що сплативши 2 482,17 грн. за послуги з постачання гарячої води у грудні 2018 року, відповідач погасила заборгованість з даної послуги за період з грудня 2016 року по листопад 2018 року включно. Отже, заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 148,48 грн., яку просить стягнути позивач, обраховується, виходячи з довідки № 5-571 від 11.02.2020 року про нарахування та сплати коштів за централізоване опалення та гаряче водопостачання, з лютого 2019 року по січень 2020 року, а тому доводи апеляційної скарги, щодо невірності розрахунку відхиляються судом. Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що щодо стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та суми заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води підлягає задоволенню, так як фактично, на час звернення до суду з позовом, відповідач має заборгованість перед позивачем. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову частині стягнення суми інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 2098,20 грн.; суми інфляційних втрат на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 332,61 грн.; суми 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення у розмірі 978,14 грн.; суми 3-х відсотків річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 120,15 грн. за період прострочення сплати грошових коштів за житлово-комунальні послуги з наступних підстав. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова Київського апеляційного суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна