Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 348/1186/20

Справа № 348/1186/20 Провадження № 22-ц/4808/371/21 Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів Фединяка В.Д., Девляшевського В.А., розглянувши у порядку письмового провадженнясправу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Надвірнянського районного суду від 21 грудня 2020 року в складі судді Грещука Р.П. у м. Надвірна, в с т а н о в и в: АТ КБ "ПриватБанк" 16.07.2020 звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 26.08.2010 року. ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. ОСОБА_1 06.10.2010була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а ОСОБА_1 надано у користування кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 9900 грн. 00 коп., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Таким чином, на переконання позивача, відповідач зобов`язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором. Однак, відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, ОСОБА_1 станом на 31.05.2020 року має заборгованість в сумі 12 049 грн. 01 коп., яка складається з наступного: 10 999 грн. 06 коп. - заборгованість за тілом кредита, в тому числі 10 999 грн. 06 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина); 549 грн. 95 коп. - штраф (процентна складова). Просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.08.2010 року у розмірі 12049 грн. 01 коп., а також судові витрати по справі в сумі 2102 грн. 00 коп. Рішенням Надвірнянського районного суду від 21 грудня 2020 рокузадоволено частково позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - 6003,79 грн заборгованості згідно кредитного договору № б/н від 26.08.2010 року та 1047 грн. 43 коп. судового збору. В решті вимог позову - відмовлено. У апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту в повному обсязі та неустойки, оскільки відповідачем не були підписані умови та правила надання банківських послуг. Апелянт зазначає, що банком суду були надані первісні бухгалтерські документи про видачу та сплату коштів за кредитним договором. Надана виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості по тілу кредиту, в тому числі і за простроченим тілом кредиту, а також не було підстав для відмови в задоволенні неустойки. Суд першої інстанції зазначив, що неустойка передбачена в Умовах та Правилах надання банківських послуг, які не є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Апелянт вважає, що суд не звернув увагу на належний доказ, в якому зазначені розмір неустойки та порядок нарахування, а саме: копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", який особисто підписаний ОСОБА_1 .. Тому, сторонами при укладенні кредитного договору були досягнути усі істотні умови договору. Вказана довідка була надана суду, проте даний доказ не був взятий до уваги судом. Натомість цілком безпідставно вважав стягнення заборгованості за неустойкою необґрунтованим, оскільки вона ніби-то не встановлена умовами договору. Апелянт вважає, що банк правомірно нараховував заборгованість за вказаними ним складовими. Апелянт зазначає, що факт ознайомлення з умовами кредитування підтверджується підписаною відповідачем довідкою про умови кредитування. Оскільки ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитування щодо сплати пені та штрафів, тому банк вважає, що їх було правомірно нараховано, а тому висновки суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості по неустойці є такими, що не відповідають дійсності. Суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні заборгованості по кредиту встановивши, що банк надав ОСОБА_1 кредит, а вона його не повернула. Тому, апелянт вважає, що суд допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, викладених у рішенні, допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без зміни. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга є неправомірною. Вважає, що суд першої інстанції дослідив всі обставини справи та надані сторонами докази та надав їм належну оцінку. ОСОБА_1 зазначає, що банк не надав суду докази того, що вона дійсно підписувала договір, на який позивач посилається в позовній заяві і умови та правила надання банківських послуг, також і до позовної заяви не було додано цих документів підписаних нею. Твердження апелянта про те, що між ними було досягнуто домовленості і вона чітко усвідомлювала всі умови договору, є неправдивими, оскільки ставка по кредиту є явно вищою, ніж та, про яку їй повідомляли. У заявах про приєднання процентна ставка не зазначена. Крім того, у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. ОСОБА_1 зазначає, що є підстави вважати, що вона з банком не обумовила у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань немає. Норми договору приєднання, які пропонує AT КБ "Приватбанк" є нечіткими, такими що вводять в оману покупця фінансової послуги, сприяють незаконному стягнення з слабшої сторони - покупця явно несправедливих відсотків, реальної здатності ознайомитись з умовами договору в неї як покупця немає і не було, а реальна ставка за кредитом є явно більшою, ніж початково обумовлюється в договорі. Крім того, AT КБ "Приватбанк" умисно ускладнює процедуру ознайомлення з умовами договору розміщуючи їх на різноманітних джерелах, що також є неправомірним, зважаючи на вимогу законодавства. Не зрозумілі є вимоги AT КБ «ПриватБанк», який банк просить стягнути, зокрема більшу заборгованість від реальної, яка є по факту. Також є не зрозумілим, те яким чином можна зараховувати судовий збір з неї в борг, якщо ще не закінчився розгляд справи і судом не було прийнято рішення про стягнення цього судового збору з неї. Вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку довідці від 11.12.2020 року , виданої ОСОБА_1 AT КБ «ПриватБанк», станом на 11.12.2020 року, де вказано що заборгованість станом на 11.12.2020 складає по картці "Універсальна" 6003,79 грн, що і підлягає стягненню. Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.03.2021 справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 26.08.2010 року. При підписанні анкети-заяви боржник підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Згодом, а саме 06.10.2010 ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 9 900 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. АТ КБ «ПриватБанк» вказував на те, що свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак, ОСОБА_1 своєчасно не сплачувала заборгованості за кредитними зобов`язаннями, що відображається у розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку. Згідно поданого банком розрахунку заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем станом на 31.05.2020 становить 12 049,01 грн і складається з наступного: 10 999,06 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина); 549,95 грн - штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 26.08.2010 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім суми, яку фактично отримала в борг позичальник ОСОБА_1 , стягнути штрафи за порушення термінів виконання договірних зобов`язань і зазначив, що відповідач дала письмову згоду, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, що передбачено п. 2.1.1.5.7 договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім цього, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17 зазначила, що також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником. Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг», які містяться в матеріалах даної справи, та витяг з «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26.08.2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі не були повернуті, тому ОСОБА_1 зобов`язана повернути фактично отриману суму кредитних коштів, які перебували на виданій їй банком картці у вигляді встановленого кредитного ліміту. Відповідно до довідки від 11.12.2020 року № TO4MMAFEDICGUGNV, виданої АТ КБ «ПриватБанк», станом на 11.12.2020 року у ОСОБА_1 існує заборгованість в сумі 6003, 79 грн і саме таку заборгованість стягнуто судом першої інстанції на користь позивача, оскільки інших даних про існування заборгованості за штрафами у цій довідці не міститься. З такими доводами суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду та вважає їх правильними та обґрунтованими. Посилання апелянта на довідку про умови кредитування, не може бути підставою для задоволення іншої частини позову зокрема штрафів: 500 грн. 00 коп. - штраф (фіксована частина); 549 грн. 95 коп. - штраф (процентна складова), оскільки відсутній передбачений обов`язок відповідача по їх сплаті в підписаній анкеті-заяві від 26.08.2010 року. Крім того, витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» і витяг з «Тарифів Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його зміни чи скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта. Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених даною нормою. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду від 21 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 березня 2021 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: В.Д. Фединяк В.А. Девляшевський