Постанова Волинський апеляційний суд № 167/156/20

Справа № 167/156/20 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч І. І. Провадження № 22-ц/802/50/21 Категорія: 46 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 березня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., з участю секретаря судового засідання Савчук О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_2 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 07 жовтня 2020 року, В С Т А Н О В И В : У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом. Вказувала на ті обставини, що 06 травня 2018 року близько 13 год. 00 хв. в с.Переспа по вул. Ковельській, Рожищенського району, Волинської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «BMW 525», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням відповідача ОСОБА_2 , який здійснив наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_4 , яка є її дочкою, отримала тяжкі тілесні ушкодження. Постановою СВ Рожищенського ВП Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області від 27.11.2018 року кримінальне провадження №12018030180000146 від 07.05.2018 року щодо водія автомобіля ОСОБА_2 було закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «BMW 525», номерний знак НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована, згідно полісу №АМ/2745805 в ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», то страховою компанією було виплачено страхове відшкодування в розмірі 200000 грн. в межах ліміту відповідальності страховика, пов`язане з понесеними витратами на лікування та стійкою втратою працездатності потерпілої від ДТП ОСОБА_4 . Крім того позивач вказувала, що її дочка ОСОБА_4 продовжувала лікування та реабілітацію, на що витрати понесла безпосередньо вона. Загальний розмір понесених витрат, які виходять за межі відповідальності страховика, становить 113663 грн 11 коп. і складаються: із витрат за реабілітацію в ТзОВ «ВОК «Вернигора» в сумі 99908 грн 49 коп.; витрат на придбання ліків в сумі 13954 грн 62 коп. Також, позивач зазначала, що внаслідок вказаної ДТП, яка призвела до трагічної події і смерті дочки, вона зазнала душевних страждань, які полягають у нервовому потрясінні, зміні звичайного способу її життя загальному пригніченому стані та відчаї. Покликаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь понесені витрати на лікування та реабілітацію дочки ОСОБА_4 в сумі 113663 грн 11 коп. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 грн. Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 07 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 50000 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У поданій на рішення апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 вважаючи оскаржуване рішення суду в частині відмови у стягненні витрат на лікування та реабілітацію необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з відповідача матеріальних витрат не відповідають обставинам справи та суперечать чинним нормам матеріального права, які суд невірно витлумачив. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у оскаржуваній частині без змін. Відповідач ОСОБА_2 у поданій апеляційній скарзі, на рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього відшкодування моральної шкоди, покликаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, в решті рішення залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , а саме стягнення з нього моральної шкоди, не відповідають обставинам справи та суперечать нормам матеріального права. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у цій частині без змін. Оскільки учасники справи, будучи належним чином повідомленні про дату час і місце розгляду справи, не з`явилися в судове засідання, то колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи за їх відсутності. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 в частині відшкодування понесених витрат на придбання ліків та реабілітацію її дочки ОСОБА_4 , які виходять з межі відповідальності страховика ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», суд першої інстанції виходив з того, що сама потерпіла від ДТП ОСОБА_4 , будучи на цей час повнолітньою, за відшкодуванням зазначених витрат з позовом до суду не зверталась, а дані правовідносини про відшкодування шкоди заподіяної ушкодженням здоров`я потерпілій особі не допускають правонаступництва. Разом з тим, суд вважав, що оскільки відповідачем ОСОБА_2 як учасником ДТП була завдана позивачу ОСОБА_1 моральна шкода, яка полягає у понесених позивачем моральних (душевних) стражданнях, спричинених тривалим лікуванням дочки та її смертю, то вона підлягає відшкодуванню. Такий висновок суду є правильним. Встановлено, що 6 травня 2018 року близько 13 год. 00 хв. відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «BMW 525», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою М 19 Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблече в с. Переспа по вул. Ковельській, Рожищенського району, Волинської області в напрямку м. Ковеля, Волинської області, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебігала в невстановленому місці проїзну частину автодороги. У ході ДТП автомобіль був пошкоджений, а неповнолітня потерпіла ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження. Згідно висновку № 666 судово-медичної експертизи від 25.09.2018 року у потерпілої виявлено наступні тілесні ушкодження: важка ЗЧМТ у вигляді забою головного мозку важкого ступеню з ураженням стовбурових структур, травматичним паренхіматозним крововиливом в праву півкулю мозочка, забійним геморрагічними вогнищами в правій лобній частці, таламусі зліва, пінеральній ділянці, дифузним набряком головного мозку, ДАП, апалічним синдромом, бульварним синдромом та спастичним тетрапарезом, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. За фактом вказаної ДТП 07.05.2018 року зареєстровано кримінальне провадження №12018030180000146 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, що підтверджується витягом з ЄРДР (а.с.97). Постановою слідчого СВ Рожищенського ВП Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області Тарасюка В.М. від 27.11.2018 року кримінальне провадження №12018030180000146 від 07.05.2018 року закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія транспортного засобу складу кримінального правопорушення. Слідчим зроблено висновок, що ОСОБА_2 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 , шляхом екстреного гальмування з моменту винекнення небезпеки для руху (а.с.8-10). З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Переспівської сільської ради Рожищенського району Волинської області 25.10.2019 року вбачається, що потерпіла від ДТП ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.29). Факт родинних відносин між потерпілою ОСОБА_4 як дочкою позивача ОСОБА_1 , підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 30.05.2001 року Переспівською сільською радою Рожищенського району Волинської області (а.с.14). Крім того встановлено, що на момент вказаної вище дорожньо-транспортної пригоди, яка є страховим випадком, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника транспортного засобу «BMW 525», номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована згідно полісу №АМ/2745805 обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (а.с.13). 21.12.2018 року представник позивача ОСОБА_1 по довіреності ОСОБА_6 звертався до ПрАТ «УПСК» із заявами про виплату страхового відшкодування пов`язаного з лікуванням ОСОБА_4 в розмірі 184 510,44 грн. та про виплату страхового відшкодування пов`язаного із стійкою втратою працездатності у розмірі не менше 67 014,00 грн., що належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитині-інваліду, які отримує законний представник ОСОБА_1 мама потерпілої (а.с.11-12). Платіжними дорученнями №7 від 22.05.2019 року та №5 від 22.07.2019 року ПрАТ «УПСК» перераховано на рахунок представника ОСОБА_1 по довіреності ОСОБА_6 200 000,00 грн. (а.с.166, 168). Також встановлено, що в період з 01.07.2019 року по 28.07.2019 року, будучи на цей час повнолітньою, потерпіла від ДТП ОСОБА_4 проходила реабілітацію в ТзОВ «ВОК «Вернигора», на рахунок якого, від її імені були перераховані грошові кошти на суму 99908 грн 49 коп., а на придбання ліків сплачено 13954 грн 62 коп., що разом становить 113663 грн 11 коп. З позовом до суду про відшкодування зазначених витрат потерпіла від ДТП ОСОБА_4 не зверталась. Згідно пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу. Статтею 23 цього Закону визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Згідно статті 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що витрати пов`язані із лікуванням потерпілого відшкодовуються страховиком тільки потерпілому, відповідно до положень п. 1.3 ст. 1 розділу зазначеного Закону якими є особи, життю та здоров`ю яких заподіяна шкода внаслідок ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Отже, право вимоги на відшкодування витрат, які понесла позивач ОСОБА_1 на закупівлю ліків, реабілітацію, лікування її покійної дочки ОСОБА_4 потерпілої від ДТП, яка на той час вже була повнолітньою, у позивачки настає відповідно до статей 23, 1166 ЦК України до особи, заподіювача шкоди, яким є ОСОБА_2 . Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Згідно положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасника справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показами свідків. Відповідно до вимог передбачених ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Як на підтвердження матеріальної шкоди понесених витрат на реабілітацію, придбання ліків, продовження лікування потерпілої від ДТП дочки ОСОБА_4 , позивачем були надані суду письмові докази виписка лікуючого лікаря ТзОВ «ВОК «Вернигора», акти наданих послуг з відновного лікування з фізичною реабілітацією та частковим доглядом, акти наданих послуг проживання та харчування, чеки та квитанції у вигляді ксерокопій завірених адвокатом. Зі змісту вказаних актів вбачається, що замовником і споживачем зазначених у них послуг є ОСОБА_7 , яка на той час вже була повнолітньою та проходила реабілітацію і лікування у відпочинково-оздоровчому комплексі. Із наданих ксерокопій чеків на придбання ліків, частина з яких є нечіткими і нечитабельними, не можна зробити однозначний висновок, щодо того, ким вони придбавались і чи відповідає їх перелік протоколу лікування і реабілітації саме ОСОБА_4 . Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_1 всупереч статті 81 ЦПК України не було доведено належними і допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме заподіяння їй матеріальної шкоди відповідачем ОСОБА_2 та розмір заподіяної шкоди. З огляду на вищевикладене, на думку колегії суддів, підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу ОСОБА_1 у відшкодуванні матеріальної шкоди відсутні, а тому подана апеляційна скарга її представником до задоволення не підлягає. Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно з частиною першою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив судам, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Враховуючи наведені норми права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції приймаючи рішення про підставність вимог позивача про заподіяння їй моральної шкоди смертю дочки та визначаючи розмір такого відшкодування, у повній мірі врахував її моральні страждання, які зумовлені глибокими емоційними переживаннями з приводу втрати дочки та виходив з принципу розумності та справедливості. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 , що розмір грошової компенсації моральної шкоди не доведено належними та допустимими доказами, на думку колегії суддів є безпідставними, оскільки факт втрати позивачем дочки у наслідок дорожньо-транспортної пригоди, що завдало їй моральних страждань є доведеним. Отже колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, в частині вимог щодо відшкодування моральної шкоди, дав належну оцінку наданим сторонами доказам та ухвалив рішення у відповідності до вимог матеріального та процесуального права. Таким чином, доводи, які наведені в апеляційних скаргах, як представником позивача адвокатом Стефківським В. І. так і відповідачем ОСОБА_2 про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, необґрунтованість прийнятого ним рішення, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та не впливають на законність оскаржуваного рішення суду. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 07 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді