Постанова Волинський апеляційний суд № 161/19218/18

Справа № 161/19218/18 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч І. І. Провадження № 22-ц/802/161/21 Категорія: 68 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 лютого 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., з участю: секретаря судового засідання - Губарик К. А., представника відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 16 листопада 2020 року, В С Т А Н О В И В: У січні 2018 році ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з відповідачем по справі зареєстрували шлюб 08.10.2005 року. За час спільного проживання у них народилося двоє дітей - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак з жовтня 2015 року відповідач залишив сім"ю, перейшовши проживати до іншої жінки, а 12.09.2016 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області шлюб між подружжям був розірваний. За час спільного проживання сторонами було придбано майно, а саме : легковий автомобіль CHEVROLET AVEO, 1598, (2008 р.) сірого кольору, № кузова НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_3 з 03.10.2008 року за реєстраційним номером НОМЕР_2 ; автомобіль RENAULT TRAFIC 1870, 2006 р., білого кольору, № кузова НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_3 з 15.04.2014 року, та приміщення конюшні (об`єкт нерухомості) загальною площею 314.5 кв.м, який знаходиться по АДРЕСА_1 та придбано з прилюдних торгів 14.08.2013 року. Уточнивши в ході розгляду справи позовні вимоги, позивач просила стягнути з відповідача на її користь 183 455 грн вартості Ѕ частки спільного майна подружжя. Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 16 листопада 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 183455 гривень вартості Ѕ частки спільного майна подружжя. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору в розмірі 1834 55 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 6200 грн. судових витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги. Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не дослідив та не оцінив усі наявні докази на їх допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Вказує, що доводи позивача, що нею не надавалась згода на реалізацію автомобіля, не може бути підтверджені будь-якими засобами доказування, а тому відповідно спростовані іншими доказами. Вказує, що він не заперечує відносно компенсації вартості приміщення конюшні,оскільки між ними погоджено вартість цього нерухомого майна, отже відносно поділу в цій частині спір відсутній, але заперечує відносно поділу вартості транспортних засобів, оскільки автомобілі були реалізовані під час шлюбу, кошти були використані в інтересах сім`ї та дітей, а твердження позивача є надуманими та не відповідають дійсності. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними. Відповідачем не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, що є його, а не суду, процесуальним обов`язком. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Зазначає, що суд вірно вказав, що дії ОСОБА_3 , як одного з подружжя, щодо відчуження майна відповідачем є недобросовісними, спрямованими на приховування майна, що є підставою для його поділу у порядку, передбаченому СК України, а саме щодо стягнення половини його вартості. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги, суд мотивував рішення тим, що за час шлюбу сторонами за спільні кошти було придбано спірне рухоме і нерухоме майно, яке відповідно до статей 60, 74 СК України є їх спільною сумісною власністю, а згідно зі статтею 70 СК України їх частки у цьому майні є рівними. Доводи відповідача, що автомобілі були продані за згодою позивача ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, так як спростовані встановленими обставинами по справі. З таким висновком суду колегія суддів погоджується. Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на наступне. Згідно з положеннями частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Судом встановлено, що 08.10.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, який було зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції у Волинській області, актовий запис № 1446. Під час спільного проживання у подружжя народилося двоє синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 12 вересня 2016 року шлюб між подружжям було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду за позовом ОСОБА_3 , що підтверджується копією рішення суду. Зі змісту вказаного рішення та копії позовної заяви вбачається, що відповідач у даній справі ОСОБА_3 , звертаючись у лютому 2016 року із позовом про розірвання шлюбу, вказував, що сторони разом не проживають, подружніх відносин не підтримують, спільне господарство не ведуть, шлюб існує формально. Із довідки Територіального сервісного центру у Волинській області № 31/3/1-363 від 15.03.2016 року, вбачається, що згідно облікових даних бази НАІС РПС на території Волинської області за ОСОБА_3 зареєстровано транспортні засоби, а саме: - автомобіль CHEVROLET AVEO, 1598, (2008 р.), сірого кольору, № кузова НОМЕР_1 , за реєстраційним номером НОМЕР_2 , на обліку за ОСОБА_3 з 03.10.2008 року як придбаний в торговельній організації в розстрочку, перереєстрований на нього ж 12.03.2014 року при заміні свідоцтва про реєстрацію; - автомобіль RENAULT TRAFIC 1870, 2006 р., білого кольору, № кузова НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_3 з 15.04.2014 року за реєстраційним № НОМЕР_4 . А також за час шлюбу подружжя придбало об`єкт нерухомості - приміщення конюшні. Факт придбання подружжям ОСОБА_2 приміщення конюшні загальною площею 314.5 кв.м, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 2109352, під час спільного сумісного проживання сторони не заперечили, а отже відповідач визнав дану обставину і згідний на розподіл даного нерухомого майна шляхом виплати половини його вартості, виходячи із суми 15000 грн. Придбання під час спільного проживання приміщення конюшні підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованою 21.12.2018 року. Отже, судом було встановлено, що подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_3 за час спільного проживання було придбане майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: легковий автомобіль CHEVROLET AVEO, 1598, (2008 р.), сірого кольору, № кузова НОМЕР_1 , за реєстраційним номером НОМЕР_2 , автомобіль RENAULT TRAFIC 1870, 2006 р., білого кольору, № кузова НОМЕР_3 , за реєстраційним № НОМЕР_4 , та приміщення конюшні (об`єкт нерухомості) загальною площею 314.5 кв.м, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 2109352. З інформації регіонального сервісного центру МВС у Волинській області (0741) судом встановлено, що власником транспортного засобу марки CHEVROLET AVEO, (2008 р), № кузова НОМЕР_1 на даний час є ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації АДРЕСА_3. Перереєстрація проводилася 01.11.2017 року. Власником транспортного засобу марки RENAULT TRAFIC, 2006 р., № кузова НОМЕР_3 є ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2. Перереєстрація проводилася 26.04.2016 року. Тобто, станом на день звернення позивача до суду із позовом про розподіл спільного майна подружжя транспортні засоби були відповідачем відчужені, про що їй стало відомо в ході розгляду справи. Згідно з висновками експертного дослідження, проведеного Волинським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України № 27 і № 28 від 04.03.2020 року, станом на 12.09.2016 року ринкова вартість автомобіля марки CHEVROLET моделі AVEO, із бензиновим мотором об`ємом 1598 см-3, (2008 р.), становила 141 440 грн, і автомобіля RENAULT моделі TRAFIC, двигун дизельний 1870 см.-3, 2006 р., відповідно - 210 470 грн. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя,яке залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто, лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Установивши, що автомобілі були придбані у період перебування сторін у шлюбі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач, уклавши в період, коли сторони не перебували у шлюбних відносинах і не вели спільне господарство, без письмової згоди іншого співвласника договори купівлі-продажу автомобілів, які є цінним майном і об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, і не довівши використання коштів в інтересах сім`ї, порушив права позивачки, які підлягали захисту, шляхом стягнення грошової компенсації за Ѕ вартості спільного майна в порядку поділу майна подружжя, виходячи з дійсної ринкової вартості цього майна на час розгляду справи , яку суд визначив у 183 455 грн (із розрахунку: (141440 грн+210470 грн+15000 грн) : 2). Колегія суддів вважає, що задовольняючи позов, суд вірно встановив обставини справи щодо визначення правового статусу автомобілів та нерухомого майна як спільного сумісного майна подружжя, обставин і наслідків його реалізації та порушень прав позивача та обгрунтовано виходив з того, що відповідач не довів, що автомобілі були продані за згодою позивача ОСОБА_8 в інтересах сім"ї. Крім того, наявність у відповідача обох автомобілів станом на 15.03.2016 доводиться результатом аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ «МВС України, який доданий до матеріалів справи, відповідно до якого власником на той час являвся ОСОБА_3 . Також не заслуговують на увагу апеляційного суду посилання відповідача в апеляційній скарзі на неналежну оцінку рухомого майна, тобто визначення вартості автомобілів. В той же час, у матеріалах справи відсутні докази, які би спростовували визначену вартість обох автомобілів. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на те, що без огляду транспортних засобів взагалі не можливо визначити їх вартість, хоча в експертних висновках чітко вказана їх вартість, що бралась експертом, та якими нормами матеріального права керувався експерт. Зі свого боку відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх доводів іншої експертної оцінки проданих ним автомобілів. Доводи апеляційної скарги про те, що суд невірно встановив факти продажу спірних автомобілів без згоди позивача і не врахував використання коштів в інтересах сім`ї, оскільки продаж було здійснено під час шлюбу, не заслуговують на увагу, оскільки вони не обгрунтовані і спростовуються наведеними раніше матеріалами цивільної справи про розірвання шлюбу між цими сторонами. Об`єктивних доказів продажу автомобілів із письмової згоди позивача чи витрат отриманих коштів на потреби сім`ї відповідач не надав. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни немає. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, оскаржуване рішення судом першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 16 листопада 2020 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді