Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/3826/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" березня 2021 р. Справа№ 910/3826/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Козир Т.П. Кравчука Г.А. за участю секретаря судового засідання Огірко А.О. за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 16.03.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 (повний текст судового рішення складено 17.09.2020) у справі №910/3826/20 (суддя Спичак О.М.) за позовом Державного підприємства «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2» Державного агентства резерву України до Державного агентства резерву України про стягнення 6104738,38 грн, ВСТАНОВИВ: Державне підприємство "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 5 354 721, 29 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань з виконання умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 в частині оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого позивач просить стягнути з Державного агентства резерву України 3872817,39 грн основного боргу та 1481903,90 грн суму неустойки та штрафних санкцій. У відзиві на позов відповідач проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити, вказуючи про те, що позивачем не було належним чином виконано умови договору №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 в частині належного зберігання цінностей державного резерву. Відповідачем вказано, що оскільки в договорі не встановлено строків розрахунку, то підстави для застосування відповідальності за порушення грошового зобов`язання, за визначений позивачем період відсутні. У відзиві також заявлено про застосування строків позовної давності. 22.05.2020 позивачем було подано місцевому господарському суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача: 4911167,70 грн. заборгованості за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн; 631567,50 грн. пені за порушення зобов`язання з оплати послуг зі зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн; 309403,56 грн. штрафу в розмірі 7% за порушення зобов`язання з оплати послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн понад 30 днів; 70426,10 грн. інфляційних втрат за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн; 61758,12 грн. 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн; 96000 грн. заборгованості за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн; 14346 грн. пені за порушення зобов`язання з оплати послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.12.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн; 6300 грн. штрафу в розмірі 7% за порушення зобов`язання з оплати послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.12.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн понад 30 календарних днів; 1845 грн. інфляційних втрат в за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн; 1924,40 грн. 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн. Судом першої інстанції було прийнято вказану заяву як таку, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/3826/20 закрито провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 146080,92 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України заборгованість за надання послуг зберігання матеріальних цінностей державного резерву в сумі 4765086,78 грн., 3% річних на суму 48015,72 грн., інфляційні втрати в сумі 63133,99 грн., заборгованість за надання послуг зберігання матеріальних цінностей державного резерву в сумі 96000 грн., 3% річних в розмірі 1888,59 грн., інфляційні втрати в сумі 1677,15 грн., судовий збір в сумі 76828,25 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 33560,05 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, в порушення своїх зобов`язань, не було здійснено оплату вартості наданих послуг зберігання зерна матеріального резерву за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009. При цьому судом встановлено, що 22.07.2020 відповідачем сплачено вартість послуг, наданих позивачем в січні - квітні 2020 р. в розмірі 146080,92 грн, що у відповідності до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України є підставою для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 146080,92 грн. Заява відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з 2012 р. з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у кількості 200 тонн залишена судом без розгляду, оскільки у заяві про збільшення позовних вимог позивачем було визначено спірний період за вказаними вимогами з 01.01.2019 по 30.04.2020. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу, суд посилався на те, що нормами чинного законодавства не визначено обов`язку відповідача у разі порушення строків відшкодування витрат на зберігання цінностей державного матеріального резерву сплатити пеню та штраф. Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останнім було невірно визначено періоди прострочення виконання грошового зобов`язання; за розрахунком суду обгрунтованим є стягнення з відповідача 63133,99 інфляційних втрат за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн; 48015,72 грн. 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн; 1677,15 грн. інфляційних втрат в за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн; 1888,59 грн. - 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державне агентство резерву України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права. При цьому, апелянт стверджує про відсутність в матеріалах справи доказів, які підтверджують зберігання зерна державного резерву, посилаючись на те, що правовідносини між сторонами регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв", яким не передбачено такий вид правовстановлюючих документів, як складські квитанції. Також відповідач вказує про безпідставність стягнення коштів за відповідальне зберігання відсутніх 200 тонн пшениці 3 класу 2010 року (за даними бухгалтерського обліку рахуються як самовільно відчужені). Також відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Державного підприємства «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2» Державного агентства резерву України, з огляду на те, що позивачем допущено порушення умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 щодо забезпечення кількісних та якісних характеристик зерна державного реєстру, що підтверджується актом перевірки Держаудитслужби. Крім того, в апеляційній скарзі відповідач зазначив про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу із даною справою, посилаючись на те, що позов є простим за крітерієм складності, що грунтується на договірних зобов`язаннях та не потребує значних зусиль та затрат часу; в обгрунтування неспівмірності гонорару адвоката та наданим ним послуг відповідач посилається на відмову в позові в частині стягнення штрафних санкцій. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/3826/20; призначено розгляд апеляційної скарги. 15.03.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли пояснення, в яких, зокрема, зазначалось про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Державного підприємства «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2» Державного агентства резерву України, з огляду на те, що позивачем допущено порушення умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 щодо забезпечення кількісних та якісних характеристик зерна державного реєстру. В судове засідання апеляційної інстанції 16.03.2021 представник позивача не з`явився, про поважність причин нез`явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду апеляційної інстанції не надходило. Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення сторонам. З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника позивача. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. 08.01.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет) та Державним підприємством "Кіровоградський КХП №2" (зберігач) було укладено договір №юр-2зб/347-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до п.1.2 якого комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. У п.1.1 договору №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 передбачено, що зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача. За умовами п.3.1 договору №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 комітет зобов`язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі. Згідно п.4.1 договору №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування витрат підприємствам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України. У відповідності до п.4.2 договору №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009, відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом всього терміну зберігання цінностей (п.7.3 договору №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009р.). Відповідно до п.1 Указу №1085/2010 від 09.12.2010 Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" вирішено утворити Державне агентство резерву України, реорганізувавши Державний комітет України з державного матеріального резерву. У п.5 вказаного Указу Президента України встановлено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших - центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються. Додатковою угодою №18 від 16.03.2016 до договору Державного агентства резерву України №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 сторонами було погоджено внесення змін до укладеного правочину, а саме визначено, що згідно пп. 2.1, 2.6 договору зберігач зобов`язаний: вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду, якості і забезпечити проведення контролю якості; проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів відповідно до норм чинного законодавства. Сторонами викладено п.3.1 договору у новій редакції, зокрема, погоджено, що комітет зобов`язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі. Додатковою угодою сторони погодили, що Держрезерв відшкодовує витрати зберігача, пов`язані з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна виходячи з розрахунку 30 грн. (в тому числі податок на додану вартість) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 здійснювалось відповідальне зберігання зерна пшениці 2, 3, та 6 класів у загальній кількості 16370,559 тонн, яке було передано відповідачем згідно наявних складських квитанцій. копії яких містяться в матеріалах справи. Крім того, у період з 01.01.2019 по 30.04.2020 Державним підприємством "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України зберігалось зерно пшениці 3 класу 2010 р. врожаю у кількості 200 тонн. З метою відшкодування витрат на зберігання вказаних матеріальних цінностей державного резерву у визначений вище період позивачем було направлено на адресу відповідача рахунки-фактури, розрахунки нарахування витрат на зберігання зерна, акти на відшкодування витрат на зберігання зерна на загальну суму 4911167,70 грн. (зберігання зерна пшениці 2, 3, та 6 класів у загальній кількості 16370,559 тонн,) та на суму 96000 грн (зберігання зерна пшениці 3 класу 2010 р. врожаю у кількості 200 тонн). Проте, як стверджує позивач, відповідачем вказані витрати позивача на зберігання зерна загальній кількості 16570,559 тонн відшкодовано не було, що і стало підставою для нарахування пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, та звернення до суду з відповідним позовом. Згідно частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України). З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, судом прийнято до уваги договір №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків зі зберігання матеріальних цінностей. У відповідності до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами ст. 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання). Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву. Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством. Як вірно встановлено судом першої інстанції, ані умовами договору №юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009, ані нормами Закону України "Про державний матеріальний резерв" не встановлено строку виконання відповідачем обов`язку з відшкодування витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву. Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. При цьому, статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 23.10.2018 у справі №910/17838/17. Колегією суддів встановлено, що з метою відшкодування витрат на зберігання вказаних матеріальних цінностей державного резерву у вищезазначений період позивачем було направлено на адресу відповідача рахунки-фактури, розрахунки нарахування витрат на зберігання зерна, акти на відшкодування витрат на зберігання зерна на загальну суму 4911167,70 грн. (зберігання зерна пшениці 2, 3, та 6 класів у загальній кількості 16370,559 тонн) та на суму 96000 грн (зберігання зерна пшениці 3 класу 2010 р. врожаю у кількості 200 тонн), що підтверджується фіскальними чеками ПАТ "Укрпошта", копії яких містяться в матеріалах справи. Тобто, позивачем було пред`явлено вимогу до відповідача про відшкодування витрат на зберігання зерна на загальну суму 4911167,70 грн. (зберігання зерна пшениці 2, 3, та 6 класів у загальній кількості 16370,559 тонн) та на суму 96000 грн (зберігання зерна пшениці 3 класу 2010 р. врожаю у кількості 200 тонн). При визначенні строку виконання відповідачем обов`язку з відшкодування витрат на зберігання зерна необхідно керуватися положеннями ст.530 Цивільного кодексу України з урахуваннням нормативних строків пересилання поштових відправлень, які затверджено наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, з огляду на те, що рахункі-фактур виставлялись позивачем засобами поштового зв`язку. За таких обставин, за висновками суду, строк відшкодування Державним агентством резерву України витрат Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України на зберігання зерна на загальну суму 4911167,70 грн. (зберігання зерна пшениці 2, 3, та 6 класів у загальній кількості 16370,559 тонн за період з 01.07.2019 по 30.04.2020) та на суму 96000 грн (зберігання зерна пшениці 3 класу 2010 р. врожаю у кількості 200 тонн за період з 01.01.2019 по 30.04.2020) настав. Проте, відповідачем вказані зобов`язання за договором №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 виконано не було. При цьому, відповідачем не надано суду належних доказів, які б спростовували обов`язок Державного агентства резерву України з відшкодування позивачу витрат на зберігання зерна на загальну суму 4911167,70 грн. (зберігання зерна пшениці 2, 3, та 6 класів у загальній кількості 16370,559 тонн за період з 01.07.2019 по 30.04.2020) та на суму 96000 грн (зберігання зерна пшениці 3 класу 2010 р. врожаю у кількості 200 тонн за період з 01.01.2019 по 30.04.2020). Водночас, фактична наявність зерна Державного агентства резерву України, заборгованість з відшкодування зберігання якого є предметом спору у справі, у вказаних вище обсягах на зберіганні у позивача підтверджується наявними в матеріалах справи складськими квитанціями та протоколом №2 від 12.12.2019 засідання робочої комісії по проведенню щорічної інвентаризації зерна Державного резерву України згідно наказу №145 від 11.11.2019, в якому вказано, що дані бухгалтерського обліку відповідають фактичній наявності (в межах похибки) та якості зерна Державного агентства резерву України, аналізним карткам. Крім того, вказані обставини також підтверджуються актом ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України, проведеної за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 №04.1101-1709/19ДСК від 16.06.2020, в якому зазначено, що проведеним співставленням кількісних даних зерна Держрезерва (фактична наявність зерна) з даними складського та бухгалтерського обліку Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" встановлена їх тотожність. За результатами розгляду матеріалів інвентаризації комісією Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області встановлено, що дані бухгалтерського обліку відповідають фактичній наявності та якості зерна Держрезерву. Як вірно зазначив суд першої інстанції, твердження відповідача стосовно пониження якості зерна, яке передано на відповідальне зберігання, жодним чином не спростовують обов`язку відповідача з оплати витрат, понесених позивачем на надання послуг за договором. Посилання відповідача на невиконання позивачем зберігачем свого обов`язку з освіження зерна також жодним чином не пливає та не нівелює обов`язку Державного агентства резерву України відшкодувати Державному підприємству "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України вищевказані витрати. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 4911167,70 грн. заборгованості за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн та стягнення 96000 грн. заборгованості за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн, є обгрунтованими. Разом з тим, колегією суддів встановлено, що 22.07.2020 позивачем та відповідачем було підписано акт №1-6 на відшкодування витрат зі зберігання зерна Державним підприємством "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України, за яким замовником прийнято послуги зі зберігання у період з 01.01.2020 по 30.06.2020 на суму 219121,38 грн, які було сплачено відповідачем 22.07.2020, що підтверджується платіжним дорученням №426 від 22.07.2020 на суму 219121,38 грн. Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Враховуючи те, що частину заборгованості, яка за розрахунком суду становить 146080,92 грн (вартість наданих позивачем послуг за період з січня 2020 р. по квітень 2020 р.), та яка є предметом спору у даній справі, відповідачем було погашено після відкриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження в частині позовних вимог Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України до Державного агентства резерву України щодо стягнення заборгованості за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з січня по квітень 2020 р. в розмірі 146080,92 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за надання послуг зберігання матеріальних цінностей державного резерву в сумі 4765086,78 грн. та заборгованості за надання послуг зберігання матеріальних цінностей державного резерву в сумі 96000 грн. підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заява відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з 2012р. з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у кількості 200 тонн, підлягає залишенню без розгляду, оскільки у заяві про збільшення позовних вимог позивачем було визначено спірний період за вказаними вимогами з 01.01.2019 по 30.04.2020. Частинами першою та другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Особливості господарсько-правової відповідальності визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України ). Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Виходячи зі змісту статті 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією. З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору. Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України. Тобто, оскільки у даному випадку має місце порушення грошового зобов`язання з відшкодування витрат на зберігання зерна, підстави для застосування відповідальності за порушення негрошового зобов`язання згідно ч.2 ст.231 Господарського кодексу України відсутні. Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації". за змістом яких розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18. Проте, нормами чинного законодавства не визначено обов`язку відповідача у разі порушення строків відшкодування витрат на зберігання цінностей державного матеріального резерву сплатити пеню та штрафу, а тому позовні вимоги в частині стягнення 631567,50 грн. пені за порушення зобов`язання з оплати послуг зі зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн, 309403,56 грн. штрафу в розмірі 7% за порушення зобов`язання з оплати послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн понад 30 днів; 14346 грн. пені за порушення зобов`язання з оплати послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.12.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн; 6300 грн. штрафу в розмірі 7% за порушення зобов`язання з оплати послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.12.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн понад 30 календарних днів, є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором №юр-2зб/347-2009 від 08.01.2009 позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 70426,10 грн. інфляційних втрат за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн, нараховані за загальний період з 13.08.2019 по 30.04.2020; 61758,12 грн. 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн, нараховані за загальний період з 13.08.2019 по 26.05.2020; 1845 грн. інфляційних втрат за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тон, нараховані за загальний період з 13.02.2019 по 30.04.2020; 1924,40 грн. - 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн, нараховані за загальний період з 13.02.2019 по 26.05.2020. Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем невірно визначено періоди прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки ним не враховано, що строки виконання відповідачем обов`язку з відшкодування витрат на зберігання зерна мають визначатися у відповідності до положень ст.530 Цивільного кодексу України з урахуванням нормативних строків поштових пересилань, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013; при цьому, при розрахунку інфляційних втрат не враховано рекомендацій Верховного Суду України (лист "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р від 03.04.1997), які застосовуються у судовій практиці і викладена у них позиція має сталий характер. Так, за розрахунком суду апеляційної інстанції, розмір інфляційних втрат за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн, який підлягає стягненню становить 63133,99 грн; розмір 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн, який підлягає стягненню становить 48015,72 грн; розмір інфляційних втрат за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн, який підлягає стягненню становить 1677,15 грн; розмір 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн, який підлягає стягненню становить 1888,59 грн, а тому, з урахуванням факту порушення відповідачем грошового зобов`язання, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн в розмірі 63133,99 грн; 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн в розмірі 48015,72 грн; інфляційних втрат за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн в розмірі 1677,15 грн; 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн в розмірі 1888,59 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн в розмірі 7291,11 грн; 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період з 01.07.2019 по 30.04.2020 у кількості 16370,559 тонн в розмірі 13742,40 грн; інфляційних втрат за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн в розмірі 167,85 грн; 3% річних за порушення зобов`язання з оплати за надання послуг зберігання зерна матеріального резерву у період 01.01.2019 по 30.04.2020 у кількості 200 тонн в розмірі 35,81 грн є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви. Щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційним господарським судом встановлено наступне. В силу статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Відповідно до положень частин 1, 3 статті 123, частини 2 статті 126 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Частиною 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати (крім судового збору), пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У відповідності до положень частин 5, 8 зазначеної статті під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно з положеннями статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. 21.07.2020 Державне підприємство "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України звернулось з заявою про розподіл витрат на професійну допомогу, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача 40000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи договір №001-04/20 від 15.04.2020 про надання правової допомоги, який укладено між Державним підприємством "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України та адвокатом Карнауховою І.М.; рахунок фактуру №1 від 24.04.2020; платіжне доручення №2443 від 27.04.2020 на суму 40000 грн.; копію свідоцтва №000296 від 04.10.2019 про право на зайняття адвокатською діяльністю; довіреність від 15.04.2019; акт від 02.07.2020 приймання-передачі наданих послуг на суму 40000 грн, в якому визначено перелік послуг, що були надані під час представництва інтересів позивача у Господарському суді міста Києва у справі №910/3826/20, а також вартість та витрачений час: - зустріч з клієнтом, попереднє обговорення предмету захисту; витрачений час - 1 година, вартість послуги - 1500 грн (1 * 1500 грн); - вивчення отриманого матеріалу стосовно поданої клієнтом позовної заяви у справі, що розглядається Господарським судом міста Києва; пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання стратегії представництва інтересів клієнта у господарському суді; витрачений час - 3 години; вартість послуги - 6000 грн (3 * 2000 грн); - складання та подання до Господарського суду міста Києва клопотання про відкладення попереднього засідання у справі №910/3826/20 (на 2-х аркушах); витрачений час - 1 година, вартість послуги - 1000 грн (2 * 500 грн (1 аркуш)); - аналіз отриманих від клієнта первинних документів більш ніж на 300 арк., зняття необхідних копій для подання до суду та засвідчення їх у встановленому порядку; витрачений час - 5 годин, вартість послуги - 5000 грн (5 * 1000 грн); - зустріч з клієнтом, обговорення стратегії захисту його інтересів в суді; витрачений час - 1 година, вартість послуги - 1500 грн (1 * 1500 грн); - складання відповіді на відзив відповідача на позовну заяву у справі №910/3826/20, в тому числі надсилання його копії іншій стороні у справі та подання до суду (на 3-х арк.); витрачений час - 3 години, вартість послуги - 3000 грн (3 * 1000 грн (1 аркуш)); - складання заяви про збільшення розміру позовних вимог у справі №910/3826/20, що по суті є складанням нової позовної заяви, в тому числі надіслання її копії іншій стороні у справі та подання до суду (заява на 16 арк. з додатком більш ніж 100 арк.); витрачений час - 8 години, вартість послуги - 10000 грн (вартість складання позовної заяви з урахуванням її складності та суми позовних вимог); - ознайомлення з запереченнями відповідача на заяву про збільшення позовних вимог у справі №910/3826/20, формування позиції стосовно викладених в запереченні доводів; витрачений час - 1 година, вартість послуги - 1000 грн (1 * 1000 грн); - участь у судових засіданнях в Господарському суді міста Києва у справі №910/3826/20 незалежно від кількості судових засідань; вартість послуги - 10000 грн; - зустріч з клієнтом з приводу обговорення ходу виконання договору про надання правової допомоги, повернення отриманих документів та отримання додаткових матеріалів; витрачений час - 1 година, вартість послуги - 1000 грн (1 * 1000 грн). У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Колегією суддів встановлено, що відповідач в суді першої інстанції не звертався з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Разом з тим, поряд зі згаданим принципом змагальності сторін іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність. Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №911/3156/19, від 09.02.2021 у справі №910/15201/17, від 03.03.2021 у справі №912/354/20. Колегія суддів вважає, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу в розмірі 40000 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу судом апеляційної інстанції враховано обставини справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, враховано, що спір про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву є незначної складності; позовна заява/заява про збільшення позовних вимог не містить посилань на практику Верховного Суду та/чи практику Європейського суду з прав людини, що свідчить про підготовку документа невисокої складності; збір доказів адвокат не здійснював, оскільки всі докази були надані йому клієнтом. З огляду на викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також з огляду на їх розумність та доцільність для даної справи, керуючись принципами верховенства права та пропорційності, враховуючи, що позов підлягає частковому задоволенню, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн. Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 277 ГПК України). Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/3826/20 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються судом на апелянта у відповідності до статті 129 ГПК України. Керуючись ст. ст. 129, 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі №910/3826/20 змінити в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, Шевченківський район, вул. Пушкінська, будинок 28, ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №2" Державного агентства резерву України (25014, Кіровоградська область, м. Кропивницький, Кіровський район, проспект Інженерів, буд.2, ЄДРПОУ 00951862) витрати на професійну допомогу в сумі 20000 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Матеріали справи №910/3826/20 повернути Господарському суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 26.03.2021. Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді Т.П. Козир Г.А. Кравчук