Постанова Дніпровський апеляційний суд № 209/670/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2066/21 Справа № 209/670/20 Суддя у 1-й інстанції - Шендрик К. Л. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (далі - ТОВ "Вердикт Капітал") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 13 січня 2015 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 500969078, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 11 397,24 грн. зі сплатою 15,99 % річних. 21 червня 2016 року ПАТ "Альфа-Банк" відступив право вимоги за кредитним договором № 500969078 ТОВ "Кредитні ініціативи". 26 грудня 2018 року між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "ФК Веста" було укладено договір про відступлення прав вимоги, в тому числі за кредитним договором № 500969078. 16 січня 2019 року ТОВ "ФК Веста" та ТОВ "Вердикт Капітал" уклали договір про відступлення прав вимоги, в тому числі за кредитним договором № 500969078. Відповідач, у порушення умов кредитного договору, станом на 03 грудня 2019 року має заборгованість в розмірі 46 678,47 грн., з яких: 1 015,33 грн. - нараховані 3 % річних; 3 408,66 грн. - інфляційні втрати; 3 957,87 грн. - подвійна облікова ставка НБУ; 11 272,01 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 16 211,38 грн. - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги; 1 613,22 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги; 9 200,00 грн. - заборгованість по пені. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь з заборгованість за кредитним договором № 500969078 від 13 січня 2015 року в розмірі 46 678,47 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. та судовий збір. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ "Вердикт Капітал", посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції установлено, що 13 січня 2015 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 500969078, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 11 397,24 грн. зі сплатою 15,99 % річних, що підтверджується копією анкети-заяви на отримання кредиту по продукту «Рефінансування споживчих та готівкових кредитів» (т.1 а.с.14), копією кредитного договору № 500969078 (т.1 а.с.15-20). 21 червня 2016 року ПАТ "Альфа-Банк" відступив право вимоги за кредитним договором № 500969078 ТОВ "Кредитні ініціативи", що підтверджується копією договору факторингу № 1 від 21 червня 2016 року (т.1 а.с.29). 26 грудня 2018 року між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "ФК Веста" було укладено договір про відступлення прав вимоги, в тому числі за кредитним договором № 500969078, що підтверджується копією договору факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА від 26 грудня 2018 року (т.1 а.с.30-40) та актом приймання передачі (т.1 а.с.41). 16 січня 2019 року ТОВ "ФК Веста" та ТОВ "Вердикт Капітал" уклали договір про відступлення прав вимоги, в тому числі за кредитним договором № 500969078, що підтверджується копією договору факторингу № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року (т.1 а.с.42-52) та актом приймання-передачі (т.1 а.с.53). Відповідач неналежним чином виконував зобов`язання за договором. Згідно з наданими позивачем розрахунками (т.1 а.с.24-28), відповідач станом на 03 грудня 2019 року має заборгованість в розмірі 46 678,47 грн., з яких: 1 015,33 грн. - нараховані 3 % річних; 3 408,66 грн. - інфляційні втрати; 3 957,87 грн. - подвійна облікова ставка НБУ; 11 272,01 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 16 211,38 грн. - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги; 1 613,22 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги; 9 200,00 грн. - заборгованість по пені. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем був пропущений строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ "Альфа-Банк"). Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У частинах першою та третьою статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 січня 2015 року та кредитного договору, посилався на загальні умовами кредитування фізичних осіб ПАТ "Альфа-Банк", затвердженими Розпорядженням ПАТ "Альфа-Банк" № 2011 від 31 липня 2013 року, які оприлюднені на Інтернет-сторінці банку за електронною адресою alfabank.com.ua як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Загальних умов споживчого кредитування фізичних осіб ПАТ "Альфа-Банк", затвердженими Розпорядженням ПАТ "Альфа-Банк" № 2011 від 31 липня 2013 року, які оприлюднені на Інтернет-сторінці банку за електронною адресою www.alfabank.com.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 23 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПАТ "Альфа-Банку", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, яка відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, суд приходить до висновку, що надані позивачем Загальні умови споживчого кредитування фізичних осіб ПАТ "Альфа-Банк", з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Суд, з урахуванням того, що Витяг з Загальних умов споживчого кредитування фізичних осіб ПАТ "Альфа-Банк", які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису позивачки, вважає що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 січня 2015 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (пункт 59 Постанови). Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно з частинами першою та другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Як вбачається з тексту кредитного договору, він не містить застереження щодо збільшення строку позовної давності. Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року за № 6-16цс15. Виходячи з вищевикладеного, суд не приймає доводи позивача про те, що пункт 23 Розділу № 2 Кредитного договору є договором про збільшення позовної давності, оскільки таке твердження суперечить викладеній правовій позиції у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Крім того, анкета-заява позичальника від 13 січня 2015 року не містить встановленого графіку погашення кредиту. За таких обставин, суд першої інстанції вірно визначився з моментом перебігу позовної давності за вказаним кредитним договором - з моменту коли банк міг та повинен був дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, та вірно визначив, що перебіг позовної давності почався з моменту останнього платежу ОСОБА_1 по кредиту, тобто з 14 квітня 2015 року. Встановивши, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 внесла у березні 2015 року, а з позовом до суду позивач звернувся 21 лютого 2020 року, суд дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі. Такий правовий висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 697/1307/17-ц, від 21.09.2020 року у справі № 314/5082/17, від 15.01.2021 року у справі № 494/366/19. Також, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, з огляду на наступне. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК). Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. ТОВ "Вердикт Капітал" визначив до стягнення інфляційні втрати і 3 % річні станом на 03 грудня 2019 року. Разом з тим, з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості неможливо встановити, чи дотримано строки позовної давності для стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, оскільки він не містить розрахунок за весь період строку кредитування, а період визначений з 16 січня 2019 року, тобто з моменту укладення між ТОВ "ФК Веста" та ТОВ "Вердикт Капітал" договору про відступлення права вимоги. Колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року було витребувано у ТОВ "Вердикт Капітал" належним чином засвідчену копію кредитної справи за кредитним договором № 500969078 від 13 січня 2015 року та деталізований розрахунок заборгованості. Проте, позивачем не було надано деталізованого розрахунку заборгованості,. За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Таким чином, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права є необґрунтованими. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою. Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін. На підставі статті 141 ЦПК України судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко