LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Львівський апеляційний суд466/6802/20

від 23.03.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Справа № 466/6802/20 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л. Провадження № 22-ц/811/244/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А.В. Категорія: 76 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства Мністерства оборони України «Готель Власта» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2020 року у складі судді Луців-Шумської Н.Л. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Мністерства оборони України «Готель Власта» про стягнення одноразової допомоги,- встановила: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП Міністерства оборони України «Готель «Власта» про стягнення одноразової допомоги, просила стягнути на її користь одноразову допомогу при звільненні з роботи в розмірі трьох посадових окладів, що становить 13 860,0 грн. Вимоги обгрунтовувала тим, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 2000 року, працювала на посаді адміністратора. 03 липня 2020 року на підставі Наказу №77-К звільнена за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. В порушення п.п.1, 2 Положення про одноразову допомогу працівникам готелю при виході на пенсію, яке є додатком до Колективного договору, укладеного на 2016-2018 року між адміністрацією трудовим колективом Державного підприємства Міністерства оборони України «Готель «Власта», відповідач не виплатив їй одноразову допомогу при звільненні. Звернення позивачки до керівника готелю не дало жодного результату, у зв`язку з цим звернулася до суду, просила позов задовольнити. Оскаржуваним рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства Міністерства оборони України «Готель «Власта» на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу в розмірі 3 посадових окладів, що становить 13 860,0 грн. та 840,80грн. судового збору Рішення суду оскаржив відповідач ДП Міністерства оборони України «Готель «Власта», з рішенням не погоджується, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без надання належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи. В апеляційній скарзі зазначає, що державне підприємство Міністерства оборони України «Готель «Власта» здійснює свою діяльність на отримання прибутку, який використовується на створення фонду матеріального заохочення, виробничого розвитку, науки і техніки, фонду соціального розвитку, а також фонду резерву майбутніх витрат та платежів. Основними напрямками споживання фонду матеріального заохочення та соціального розвитку є преміювання працівників за результатами господарської діяльності, матеріальна допомога, трудові та соціальні пільги працівникам, тощо. Положенням про одноразову допомогу працівникам ДП Міністерства оборони України «Готель «Власта» при виході на пенсію, яке схвалено зборами трудового колективу, визначено, що виплата допомоги проводиться за рахунок коштів матеріального заохочення, передбачених на матеріальну допомогу, а при її відсутності за рахунок невикористаних коштів фонду матеріального заохочення по інших статтях. Звертає увагу, що виплата вихідної допомоги не є обов`язковою соціальною пільгою чи гарантією, її виплату відповідач може не здійснювати в залежності від його фінансового становища. Крім цього, колективний трудовий договір є локальним актом. При цьому, на час звільнення позивачки підприємство було і є збитковим, зокрема фінансовий план за перше півріччя є незадовільним, оскільки запровадження карантинних заходів зупинило надходження коштів. З врахуванням наведеного, працівники підприємства позбавлені матеріальних заохочень. Звертає увагу на судову практику в аналогічних справах та відсутність рішень на користь позивачів у таких. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення одноразової допомоги при звільненні, розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог місцевий суд виходив з того, що право позивачки на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні порушене, тому стягнув з відповідача на її користь одноразову допомогу в розмірі 3 посадових окладів, що становить 13 860,00 грн. При цьому, суд зазначив, що посилання сторони відповідача на скрутне фінансове становище Державного підприємства Міністерства оборони України «Готель «Власта» не може прийматися до уваги, оскільки тяжкий фінансовий стан підприємства не є винятковою і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, а є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності та в умовах фінансової кризи в країні носить загальний характер. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України). Згідно із частиною 2 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до ст.ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді адміністратора у ДП МО України «Готель «Власта». Згідно Наказу № 77-К від 03 липня 2020 року позивачка ОСОБА_1 звільнена 13.07.2020 за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України (а.с. 9). Безперервний трудовий стаж позивачки у ДП МО України «Готель «Власта» становить більше 20 років. Зазначені обставини визнаються учасниками справи, відтак в силу ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Звертаючись з позовними вимогами ОСОБА_1 зазначала, що відповідачем порушено її право на одноразову допомогу при звільненні з роботи в розмірі трьох посадових окладів, її намагання вирішити зазначене питання у позасудовому порядку не дало результатів. Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, сторона відповідача фактично не заперечує відповідне право позивачки, більше того у матеріалах справи наявна відповідь підприємства у якій йдеться про те, що останнє визнає право на отримання допомоги у відповідному розмірі, при цьому, фінансове становище підприємства виключає забезпечити їй таке. Відповідно до ч. 4 ст.7 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом. Згідно ст. 10, а також ч. 1 та ч. 3 ст. 13 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Відповідно до положення ч. 1 ст. 5 Закону України "Про колективні договори і угоди" умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положеннями ст. 14 Закону України "Про колективні договори і угоди" встановлено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Відповідно до ст. 44 КЗпП України вихідна допомога виплачується працівникові при припиненні трудового договору з певних підстав. Однак підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників (частина перша статті 9-1 КЗпП України). Таким чином, оскільки законодавство встановлює мінімальні гарантії щодо виплати вихідної допомоги, то більший, ніж визначений у КЗпП України, її розмір може бути встановлений, зокрема, у колективному договорі. З матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників, створення сприятливих умов діяльності ДП МО України «Готель Власта», спрямованих на підвищення соціальної захищеності працівників, на забезпечення стабільності та ефективності роботи підприємства, а також на підвищення взаємної відповідальності сторін, між адміністрацією та трудовим колективом ДП МОУ «Готель «Власта» укладено колективний договір на 2016-2018 роки, який продовжує діяти на даний час. Згідно із п.п. 1,2 Положення про одноразову допомогу працівникам готелю при виході на пенсію, яке є додатком до Колективного договору, розмір допомоги при виході на пенсію працівника при стажі безперервної роботи більше 20-ти років становить 3 (три) місячні оклади. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. З аналізу вказаної норми вбачається, що в день звільнення працівнику мають бути виплачені усі без виключення належні до виплати суми, незалежно від того, чи входять такі виплати до системи оплати праці, чи ні. Положення ст. 117 КЗПП України передбачають, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В зазначеній нормі також відсутнє будь-яке посилання на те, що така санкція стосується лише заробітної плати чи іншого нарахування, що входить до системи оплати праці. Така санкція застосовується у випадку невиплати будь-якої належної працівнику суми у день звільнення. Під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує, що станом на день звільнення позивачки із займаної посади, їй не проведено виплату вихідної допомоги при виході на пенсію. Враховуючи наведене та зважаючи на розмір посадового окладу позивачки, який становив 4620,00 грн., колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що при звільненні позивачці належалася виплата одноразової допомоги в розмірі 13 860,00 грн., однак оскільки таке право позивачки було порушене, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими, а рішення суду про стягнення з відповідача відповідних сум, у судовому порядку, законним. Крім цього, не можуть впливати на висновки суду доводи апеляційної скарги щодо скрутного фінансового становища Державного підприємства Міністерства оборони України «Готель «Власта», оскільки законне право працівника не може бути поставлене в залежність від фінансових можливостей роботодавця. Жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати і цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності у нього коштів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Зміст оскаржуваного рішення відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України, в тому числі в частині щодо мотивованої оцінки доводів сторін, наданих ними доказів, норм права, які суд застосував та мотивів їх застосування, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу Державного підприємства Мністерства оборони України «Готель Власта» - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 23 березня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»