Постанова Волинський апеляційний суд № 931/255/20

Справа № 931/255/20 Головуючий у 1 інстанції: Кідиба Т. О. Провадження № 22-ц/802/325/21 Категорія: 68 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 березня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 11 грудня 2020 року, В С Т А Н О В И В : У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. Покликався на те, що заочним рішенням Локачинського районного суду від 03 березня 2016 року з нього на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 22 лютого 2016 року і до досягнення ними повноліття. На виконання вказаного рішення, судом 15 березня 2016 року було видано виконавчий лист, на підставі якого постановою Локачинського РВ ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.05.2018 року відкрито виконавче провадження №56361777. Також позивач вказував, що про існування заочного рішення суду про стягнення з нього аліментів на дітей йому стало відомо лише у грудні 2019 року і це є основною причиною виникнення заборгованості за аліментами в сумі 75714 грн 40 коп. за період з 22 лютого 2016 року по 1 лютого 2020 року. Крім того позивач зазначав, що у зв`язку з нещасним випадком при виконанні службових обов`язків 31.08.2015 року він отримав поранення, після цього його 8 листопада 2018 року було визнано особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та звільнено зі служби в органах поліції за станом здоров`я. За наведених обставин ОСОБА_1 просив звільнити його від сплати заборгованості за аліментами в розмірі 75714 грн 40 коп. за період з 22 лютого 2016 року по 1 лютого 2020 року, що утворилась на підставі заочного рішення Локачинського районного суду від 03 березня 2016 року. Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 11 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та вважаючи його незаконним і необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким його позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що він від сплати аліментів не ухилявся, про розгляд справи щодо стягнення з нього аліментів йому відомо не було. Також вказував, що за станом здоров`я він позбавлений можливості працювати за фахом, не отримує доходів, є особою з інвалідністю другої групи, що суттєво впливає на його можливості погасити заборгованість зі сплати аліментів. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Дослідивши обставини справи та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази про незнання про наявність заочного рішення суду, яким з нього стягуються аліменти на дітей, та щодо погіршення стану здоров`я і набуття статусу особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни є недостатніми підставами для його звільнення від сплати заборгованості по аліментах. Такий висновок суду є правильний. Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заочним рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 03 березня 2016 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей, які проживають з матір`ю та знаходяться на її утриманні, в розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 22 лютого 2016 року і до досягнення ними повноліття (а.с. 13, 14). Постановою державного виконавця Локачинського РВ ДВС ГУТЮ у Волинській області ВП № 56361777 від 10 травня 2018 року на підставі виконавчого листа № 160/61/16-ц виданого 15 березня 2016 року Локачинським районним судом Волинської області, за заявою ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження (а.с. 16-19). Згідно з довідкою-розрахунком, наданю державним виконавцем про нарахування аліментів за вказаним вище виконавчим листом у ОСОБА_1 існує заборгованість зі сплати аліментів за період із 22 лютого 2016 року по 1 лютого 2020 року в сумі 75714 грн 40 коп. (а.с. 20). Крім того встановлено, що 31 серпня 2015 року, під час проходження ОСОБА_1 служби в органах МВС у м. Києві мав місце нещасний випадок, у наслідок якого він отримав осколкове поранення від вибуху гранати (а.с. 21-36). 9 січня 2020 року ОСОБА_1 отримав пенсійне посвідчення працівника національної поліції, як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи довічно (а.с. 201). 12 лютого 2020 року Управлінням праці та соціального захисту населення Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації позивачу було видано посвідчення особи з інвалідністю в наслідок війни ІІ групи (а.с.202). Згідно довідок, наданих Головним управлінням національної поліції у м. Києві, доходи їх бувшого працівника управління ОСОБА_1 за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року та 1 січня 2018 року по 1 червня 2018 року відповідно становили 129738 грн 84 коп. та 109810 грн 52 коп. (а.с. 117-120). За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права. Згідно з частиною другою статті 197 Сімейного Кодексу України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами, у разі якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення. Обґрунтовуючи підстави позову про звільнення від сплати заборгованості за аліментами позивач ОСОБА_1 посилався на те, що про рішення суду, на підставі якого з нього стягуються аліменти йому відомо не було і він надалі продовжував надавати дітям матеріальну допомогу добровільно. Також вказував, що після звільнення з роботи змінилось його матеріальне становище, що утруднює погашення існуючої заборгованості за аліментами. Однак, як вірно вважав суд першої інстанції, надані докази не свідчать про наявність підстав для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами у розумінні частини другої статті 197 СК України. Крім того варто зазначити, що позивач на даний час, як він сам стверджує в апеляційній скарзі, на утримання дітей сплачує аліменти в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Інші обґрунтування апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині судового рішення, що оскаржується, а лише зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. Докази та обставини, на які посилається позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 11 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді