Ухвала КЦС ВС № 2-3941/11

Ухвала 25 березня 2021 року м. Київ справа № 2-3941/11 провадження № 61-3983ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротенка Є. В., розглянувши заяву ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 листопада 2020 року, ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла заява на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 листопада 2020 року. Поданий документ не може бути прийнятий касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на таке. За змістом положень статей 389 та 391 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку судові рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Таким чином, процесуальним зверненням до суду касаційної інстанції є подання саме касаційної скарги. Вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги закріплені у статті 392 ЦПК України. У порушення вимог пунктів 4, 6 частини другої статті 392 ЦПК України ОСОБА_1 чітко не зазначено судові рішення, що ним оскаржуються, а також документ не містить клопотання особи, яка подає скаргу (прохальну частину). Отже, відповідно до пунктів 4, 6 частини другої статті 392 ЦПК України заявнику слід викласти клопотання щодо оскаржуваних судових рішень (прохальну частину) у відповідності до повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 409 ЦПК України, чітко зазначивши, які судові рішення ним оскаржуються та яке судове рішення він просить ухвалити за результатами розгляду його скарги. Крім того, в порушення пункту 5 частини другої статті 389 ЦПК України ОСОБА_1 не зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Так, частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Таким чином, заявнику, крім іншого, необхідно подати до Верховного Суду уточнену редакцію касаційної скарги із чітким зазначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) касаційного оскарження. Крім цього, в порушення пункту 3 частини четвертої до касаційної скарги не додано документу, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документу, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Оскільки заявником чітко не зазначено судові рішення, що ним оскаржуються, та не викладено прохальної частини, Верховний Суд на даний час позбавлений можливості визначити розмір судового збору, який підлягає сплаті за звернення до суду касаційної інстанції. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Враховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення вказаних недоліків. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Заяву ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 листопада 2020 року залишити без руху. Надати заявникові для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені процесуальним законом. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Є. В. Коротенко