Постанова 4857 № 140/15583/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/15583/20 пров. № А/857/4259/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Коваля Р.Й., Святецького В.В., за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року, головуючий суддя Димарчук Т.М., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДЕІ у Волинській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ від 01.10.2020 року №93-0 Про звільнення ОСОБА_1 - головного спеціаліста відділу державного екологічного нагляду (контролю) надр - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Волинської області"; поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста - державного інспектора Державної екологічної інспекції у Волинській області з 01.10.2020 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що наказ про його звільнення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки виходячи із тлумачення частини 1 статті 40, частин 1, 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, на момент його звільнення у відповідача були вакантні посади, що відповідали його кваліфікації та освіті для його переведення, які йому не були запропоновані у відповідності до ч. 2 ст. 40 КЗпП України, та на які не був переведений. Звільнивши його з посади, відповідач не врахував вимог ст. 42 КЗпП України, що є грубим порушенням трудового законодавства. В судовому засіданні позивач підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі. Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 згідно з наказом №65-О від 01.04.2019 року переведений з посади головного спеціаліста відділу державного екологічного нагляду (контролю) на митній території Волинської області - державного інспектора з ОНПС Волинської області на посаду головного спеціаліста відділу державного екологічного нагляду (контролю) надр - державного інспектора з ОНПС Волинської області з 01.04.2019 року з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с. 38). Наказом начальника Державної екологічної інспекції у Волинській області №105 від 26.08.2020 року згідно Положення про Державну екологічну інспекцію у Волинській області, Закону України Про Державну службу, Постанови КМУ від 18.01.17 року №-15 (в редакції Постанови КМУ від 15.01.2020 року №16), наказу Міністерства праці № 77 від 02.10.1996 року, наказу Мінсоцпопітики №515 від 16.05.2016 року, введено в дію з 01.09.2020 року структуру Державної екологічної інспекції у Волинській області, погоджену 07.08.2020 року Міністром захисту довкілля та природних ресурсів України та затверджену Головою Державної екологічної інспекції України. Зазначеним наказом також введено в дію з 01.09.2020 року штатний розпис Державної екологічної інспекції у Волинській області, затверджений Головою Державної екологічної інспекції України 19.08.2020 року (а.с. 40) Внаслідок введення в дію вищезазначених структури та штатного розпису, зі складу структурних підрозділів Державної екологічної інспекції у Волинській області було виключено Відділ державного екологічного нагляду (контролю) надр. Тим самим відбулись зміни структури та штатного розпису Інспекції без скорочення чисельності державних службовців. Наказом начальника Державної екологічної інспекції у Волинській області №107 від 28.08.2020 року наказано персонально попередити працівників Державної екологічної інспекції у Волинській області про заплановане вивільнення у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Інспекції, що вводяться в дію з 01.09.2020 року, без скорочення чисельності або штату державних службовців (а.с. 39). Згідно з попередженням від 01.09.2020 року начальник Інспекції Олександр Кралюк, керуючись пунктом 1 частини 2, частиною 3 статті 87 Закону України Про державну службу повідомив ОСОБА_1 про його наступне вивільнення у зв`язку із скороченням посади. З попередженням про майбутнє звільнення позивач ознайомився особисто під підпис 01.09.2020 року (а.с. 9). 01.10.2020 року начальником Державної екологічної інспекції у Волинській області Кралюком О. О. видано наказ за №93-о згідно з яким ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу державного екологічного нагляду (контролю) надр - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Волинської області - звільнено із займаної посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Інспекції без скорочення чисельності державних службовців з 01 жовтня 2020 року. Підстава: Наказ Інспекції №107 від 28.08.2020 року Про попередження працівників Державної екологічної інспекції у Волинській області про вивільнення, попередження про вивільнення від 01.09.2020 року (а.с. 8). Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено правомірно, оскільки ОСОБА_1 був попереджений про наступне звільнення завчасно, його посада (головний спеціаліст відділу державного екологічного нагляду (контролю) надр - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Волинської області) дійсно була скорочена, а у відповідача не було обов`язку пропонувати йому будь-які посади. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Частиною 2 ст. 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України "Про державну службу" (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну службу", державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну службу", цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відповідно до ч. 1-3 ст. 5 Закону України "Про державну службу", правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу", суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Водночас, 02.02.2020 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 року N 378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців. Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. При цьому, Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 року N 440-IX внесені аналогічні зміни в Закон України "Про державну службу", який набрав чинності 13.02.2020 року. Отже, після внесення Законом України від 14.01.2020 року N 440-IX змін у Закон України "Про державну службу", норми ч. 3 ст. ст. 49-2 КЗпП України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються. Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року N 8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників. Однак, суд повторно наголошує, що положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України "Про державну службу", на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а відтак доводи позивача з приводу невиконання обов`язку в частині працевлаштування позивача, суд вважає помилковими. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позивача звільнено правомірно, оскільки ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення завчасно, його посада (головний спеціаліст відділу державного екологічного нагляду (контролю) надр - державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Волинської області) дійсно була скорочена, а у відповідача не було обов`язку пропонувати йому будь-які посади. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі. Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року у справі №140/15583/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді Р. Й. Коваль В. В. Святецький Повний текст постанови складено 26.03.2021 року.