Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/4140/18-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4140/18-а Головуючий суддя 1-ої інстанції-Дмитришена Р.М. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 25 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області на додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 15 листопада 2018 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Управління Служби безпеки України у Вінницькій області підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , станом на 05.03.2019, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких осіб", із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії для проведення перерахунку основного розміру його пенсії. В іншій частині позовних вимог, заявлених до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області - відмовлено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05.03.2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 05.03.2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, та з урахуванням виплачених йому сум. В іншій частині позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - відмовлено. За результатами апеляційного перегляду вищевказаного рішення постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року апеляційні скарги Управління Служби безпеки України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року - без змін. 22.10.2020 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про відшкодування судового збору та витрат на професійну правничу допомогу шляхом ухвалення додаткового рішення. Додатковим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України у Вінницькій області сплачений судовий збір в розмірі 704,80 грн. та понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 375,00 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений судовий збір в розмірі 939,73 грн. та понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500,00 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач - Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати додаткове рішення суду першої інстанції в частині задоволення заяви про стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України у Вінницькій області понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 375,00 грн. та ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити в задоволенні заяви. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що позивачем для підтвердження оплати наданих послуг було долучено неналежно засвідчені копії договору та квитанції до прибуткового касового ордеру, які підписано та скріплено печаткою "Фізична особа-підприємець адвокат ОСОБА_2 ", разом з тим, підприємницька діяльність ОСОБА_2 припинена з 25.12.2014, у зв`язку з чим представник позивача не має правових підстав щодо виписки квитанції до прибуткового касового ордеру, так як є адвокатом, а не підприємцем. 09 лютого 2021 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відзначено про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення. Серед іншого, позивачем відзначено, що на момент подання позовної заяви суду було подано належним чином засвідчені документи на підтвердження повноважень його представника та факт надання ним правової допомоги у межах даної справи, в тому рахунку, копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, договору про надання правової допомоги, додатку до договору та прибутково-касового ордеру. Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Так, відповідно до ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Згідно ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. З матеріалів справи встановлено, що 09.11.2018 між адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (клієнтом) укладено договір №18 про надання правової допомоги. Відповідно до пункту 1.1 Договору адвокат надає клієнту правову допомогу з питань надання консультацій, підготовки матеріалів, підготовки та подачі позовної заяви щодо перерахування пенсії. Надання правової допомоги полягає у наданні усних консультацій, підготовці та складанні адвокатських запитів, заяв, підготовки, підпису, подання позовної заяви, представлення інтересів клієнта в суді. Пунктом 2.2 Договору визначено, що клієнт зобов`язаний сплатити гонорар адвокату в розмірі та строк згідно до цього Договору. Відповідно до розділу 4 Договору встановлено, що за надання правової допомоги, клієнт сплачує гонорар. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати визначається у додатку, що є невід`ємною частиною до даного договору. Згідно із додатку №1 до Договору про надання правової допомоги №18 від 09.11.2018, що укладений на виконання п. 4.2 Договору №18, за послуги представництва інтересів клієнта та надання правової допомоги з питань, що визначені пп.1.1, 1.2 Договору, клієнт сплачує гонорар у сумі: 500 грн. - консультація та юридичний аналіз документів; 1000 грн. - складання, підготовка та подача позовної заяви. Таким чином сума гонорару складає: 1500 грн. та підлягає сплаті на момент укладання договору. Також, до матеріалів справи долучено копію квитанції до прибуткового ордеру №4 від 09.11.2018, яким підтверджується сплата позивачем гонорару у розмірі 1500 грн, на підставі Договору №18. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що витрати на правову допомогу позивача були пов`язані саме із розглядом цієї справи та документально підтверджуються матеріалами справи. Разом з тим, підставою для скасування додаткового рішення суду першої інстанції апелянт зазначає, що долучені до матеріалів справи докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу не посвідчені належним чином, оскільки позивачем долучено фотокопії з договору та квитанції, які містять зображення з підписом та печаткою адвоката Бевз О.І., однак не містять відмітки «Копія» Разом з тим, колегія суддів критично оцінює вказані доводи апелянта, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 94 КАС України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Інших вимог до копій письмового документу процесуальний закон не містить. Згідно ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів. Отже, враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів апелянта, оскільки копії документів, які долучені до матеріалів позовної заяви, посвідчені згідно вимог чинного законодавства. Також, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо ненадання позивачем належних доказів сплати адвокатських послуг з надання правничої допомоги, оскільки наданий до суду прибутковий ордер не може видаватись адвокатом, оскільки не є документом, що підтверджує отримання ним коштів, так як застосовується виключно підприємствами. Однак, суд вважає помилковими такі доводи апелянта та зазначає, що чинним законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документу, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документу. Адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року по справі №727/4597/19. Крім того, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта щодо ненадання адвокатом Книги обліку доходів та витрат, в яких були б відображені відповідні суми коштів за надані послуги (виконані роботи), оскільки предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі, при цьому облік отриманих доходів адвокатом не є предметом спору. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі №686/5064/20. Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про підтвердження здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, їх пов`язаність з розглядом справи, пропорційність та обґрунтованість розміру судових витрат до предмета спору, обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, співмірність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) у задоволеному судом розмірі, відтак погоджується із висновком суду першої інстанції про їх часткове стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем понесених ним в ході розгляду даної справи судових витрат. Інші доводи апеляційної скарги, на переконання судової колегії, не потребують детальної оцінки, позаяк являють собою виключно довільне та суб`єктивне трактування апелянтом дійсних обставин справи та норм чинного процесуального законодавства. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Вінницькій області залишити без задоволення, а додаткове рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.