Постанова Запорізький апеляційний суд № 316/1270/19

Дата документу 25.03.2021 Справа № 316/1270/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2021 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний № 316/1270/19 Провадження № 22-ц/807/1053/21 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року в складі судді Куценка М.О. в справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначало, що відповідно до укладеного договору № б/н від 23 березня 2010 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 21 000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Укладений договір, відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, є договором приєднання. Крім того, відповідач користувався картковим рахунком, використовував кредитні кошти, тобто, в розумінні ч.2 ст. 642 ЦК України прийняв пропозицію. АТ КБ «ПриватБанк»свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором, але відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим, станом на 31 травня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 766 376, 55 грн., яка складається з: 18 582, 30 грн. заборгованість за кредитом, 744 334, 63 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 3459, 62 грн. заборгованість за пенею та комісією. Звертає увагу суду, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Враховуючи зазначене, АТ КБ «ПриватБанк»просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 121 037, 72 грн. за кредитним договором № б/н від 23 березня 2010 року, яка складається з наступного: 18 582, 30 грн. заборгованість за кредитом, 102 455, 42 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 23 березня 2010 року по 31 січня 2017 року, а також судові витрати. Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 23 березня 2010 року в розмірі 9001, 28 грн., а також судовий збір в розмірі 142, 86 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за частиною тіла та відсотками та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в цій частині в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних відносин між сторонами та відсутність заборгованості. Банк разом з анкетою-заявою надав до суду першої інстанції копію довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», особисто підписану відповідачем, в якій погоджені усі істотні умови договору. Кредитний договір є публічним договором та відповідає вимогам законодавства. Суд безпідставно звільнив відповідача від обов`язку щодо сплати заборгованості за кредитним договором та сплати відсотків. Звертає увагу, що відповідачем не оспорювався договір у встановленому законом порядку, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що в анкеті-заяві процентна ставка сторонами не погоджена, а матеріали справи не містять підтверджень, що витяг з Тарифів та Умов та правил розумів відповідач, ознайомився та погодився з ними. Звертає увагу, що посилання в апеляційній скарзі на те, що банком до позовної заяви було додано довідку про умови кредитування, підписану відповідачем, не відповідає дійсності. Банк, долучаючи до апеляційної скарги нові докази, не зазначає виняткову причину неможливості подання їх до суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових правовідносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи зазначене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року не оскаржується сторонами в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9001, 28 грн., апеляційним судом вказане рішення суду в цій частині не переглядається. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, виходив з того, що відповідно до наданої позивачем виписки, фактична сума витрат відповідача становить 29 138, 10 грн., а сума коштів внесених на погашення заборгованості 20 136, 82 грн., тобто сума заборгованості складає 9001, 28 грн.; відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, виходив з безпідставності позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві, а Умови та правила надання банківських послуг не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами договору. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що 23 березня 2010 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої вона погодилась, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг (а.с. 7). Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були наданні останній для ознайомлення в письмовому вигляді. До заяви позивач додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитної карти «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 (а.с. 8-32). Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість за кредитним договором № б/н від 23 березня 2010 року станом на 31 травня 2019 року, яка заявлена банком до стягнення, становить 121 037, 72 грн. та складається з наступного: 18 582, 30 грн. заборгованість за кредитом, 102 455, 42 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 23 березня 2010 року по 31 січня 2017 року, а також судові витрати.(а.с. 5-6). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Саме такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № б/н від 23 березня 2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи станом на 23 березня 2010 року містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. За таких підстав, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані Тарифи з обслуговування кредитних карт "Універсальна", Умови та правила надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 23 березня 2010 року. Анкета-заява від 23 березня 2010 року, підписана ОСОБА_1 , не містить відомостей щодо погодженої сторонами процентної ставки. Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що сторонами погоджено базову відсоткову ставку за користування кредитом в розмірі 2,5%, що підтверджується довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», особисто підписану відповідачем (а.с. 206). Статтею 367 ЦПК України, визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частиною 8 статті 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Також передбачено частиною 9 зазначеної статті, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Звертаючись до суду, банк у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не долучив до позовної заяви Довідку про умови кредитування, підписану відповідачем та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Пунктами 2, 4 ч.2 ст. 43 ЦПК України встановлено зобов`язання учасників справи щодо сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та надання усіх наявних у них доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховуючи докази. З матеріалів справи вбачається, що позивач в суді першої інстанції надав відповідь на відзив, долучивши до нього докази, серед яких відсутня вказана довідка. Окрім того, 01 червня 2020 року банк звертався до суду з клопотанням про долучення письмових доказів до матеріалів справи, у додатках до якого довідка про умови кредитування відсутня. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач надав суду першої інстанції довідку про умови кредитування, підписану відповідачем, є безпідставними та не підтверджується матеріалами справи. Подання доказів після розгляду справи у суді першої інстанції порушує принципи змагальності та диспозитивності сторін. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача). Таким чином, з урахуванням вказаних вимог статті 83 ЦПК України та статті 367 ЦПК України, колегія суддів не приймає, як доказ, подану апеляційному суду АТ КБ «ПриватБанк» копію довідки про умови кредитування, оскільки позивачем не зазначено обставин неможливості подання вказаної довідки до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, хоча є очевидним, що вона існувала на час пред`явлення позову. Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків. Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах. В даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Апеляційний суд, дослідивши виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 , перевіривши суму коштів, витрачених відповідачем та внесених на погашення заборгованості, не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту в частині, в якій судом першої інстанції відмовлено. Із виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що банком нараховувались та з рахунку автоматично списувались відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не було погоджено сторонами. Таким чином, із наданого банком розрахунку та виписки по особовому рахунку вбачається, що суму заборгованості за тілом кредиту, яку банк просить стягнути у позовній заяві утворилась у зв`язку, у тому числі, із включенням до цієї суми заборгованості за відсотками. Отже, приймаючи до уваги розмір грошових коштів, які були фактично використанні відповідачем та внесені на погашення заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду про обґрунтованість заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9001, 28 грн., оскільки вказана сума підтверджується випискою по особовому рахунку. В іншій частині вказані позовні вимоги є необґрунтованими. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно зменшив заборгованість за тілом кредиту, Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи. Інших належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 25 березня 2021 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова