LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Івано-Франківський апеляційний суд347/1339/19

від 25.03.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Справа № 347/1339/19 Провадження № 22-ц/4808/374/21 Головуючий у 1 інстанції Крилюк М. І. Суддя-доповідач Горейко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої Горейко М.Д. суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О. секретаря Капущак С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене у складі судді Крилюк М.І. 24 січня 2020 року в м. Косів, в с т а н о в и в: В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов мотивувала тим, що 24.07.2017 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого вона позичила відповідачу 9 500 доларів США зі сплатою 15% річних. Зазначені кошти за договором позики відповідач мала повернути їй до 24.07.2018 року. З цього приводу відповідачем було власноручно написано розписку, в якій вона підтвердила факт отримання позики в сумі 9 500 доларів США під 15% річних та зобов`язалася повернути вказану суму до 24.07.2018 року. Однак, у встановлений строк відповідач позичені кошти в розмірі 9 500 доларів США, а також 15% річних не повернула. З часу кінцевого терміну для погашення боргу минув майже рік, проте договірні зобов`язання ОСОБА_2 так і не виконані. Таким чином заборгованість відповідача перед нею на момент подання цього позову становить 317 535,31 грн. Вказана сума заборгованості складається з 9 500 доларів США, що по курсу НБУ станом на 08.07.2019 року становить 244 257,93 грн, та 15% річних в розмірі 2 850 доларів США, що по курсу НБУ станом на 08.07.2019 року становить 73 277,38 грн. У зв`язку з наведеним, позивач просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 317 535,31 грн та понесені нею судові витрати. Заочним рішенням Косівського районного суду від 24.01.2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 24.07.2017 року в сумі 317 535,31 грн, а також 3 175,35 грн оплаченого судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач свої зобов`язання за договором позики від 24.07.2017 року перед позивачем не виконала, суму позики та проценти за користування нею не повернула, а тому наявні підстави для задоволення позову. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що згідно оскаржуваного рішення, 24.01.2020 року вона не з`явилася на розгляд даної справи, а її представник подав письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його відрядженням у м. Київ, яке суд не взяв до уваги, оскільки на підтвердження відрядження не надано жодних належних доказів. Вказує, що причиною її неявки в судові засідання було погіршення стану її здоров`я, оскільки в той період часу вона хворіла. Лікування відбувалося вдома без лікарського нагляду, а тому вона не має можливості надати підтверджуючі документи. В той же час, її інтереси представляв адвокат, який не маючи можливості бути присутнім в судовому засіданні подав клопотання про його перенесення, одночасно зобов`язавшись надати підтверджуючі документи його відрядження в наступному судовому засіданні. За таких обставин, з метою недопущення порушення прав учасників справи, для повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи суд зобов`язаний був відкласти розгляд справи. Розглянувши справу без її участі та участі її представника, суд грубо порушив її право на захист. Також апелянт стверджує, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є безпідставними та не доведеними, оскільки жодних коштів від позивача вона не отримувала і вищезазначеної боргової розписки не писала. Відповідно до позиції Верхового Суду, висловленої в постанові від 20.02.2019 року у справі №1512/2-234/11, у разі заперечення відповідачем факту підписання ним договору, з урахуванням обставин справи, які входять до предмета доказування, суд повинен роз`яснити право заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для вирішення питання відповідності його підпису у договорі, і тільки після отримання відповідного висновку експерта або відмови від проведення почеркознавчої експертизи вирішувати питання про доведеність чи недоведеність вимог позову. Однак, суд першої інстанції їй такого права не роз`яснив. Крім того, під час ухвалення оскаржуваного рішення судом не враховано, що проценти за користування позикою нараховані позивачем з порушенням норм чинного законодавства, оскільки після спливу визначеного договором строку позики право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється, що узгоджується з постановами Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №390/1875/16 та Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12. З наданого ОСОБА_1 договору позики не вбачається встановлення відповідальності у зв`язку з невиконанням боргових зобов`язань. Даним договором визначено лише сплату відсотків за користування коштами (15% річних) та визначено строк виконання зобов`язання - 24.07.2018 року. Згідно оскаржуваного рішення 15% річних за користування позикою нараховано за 2 роки, хоча договір укладений строком на 1 рік. Отже, стягнення з неї процентів в розмірі 36 638,69 грн за користування позикою є незаконним. З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скарги заперечила, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. Зазначила, що твердження апелянта про те, що суд розглянув справу без її участі та участі її представника, чим порушив її право на захист, не заслуговують на увагу, оскільки учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Як зазначено в оскаржуваному судовому рішенні, представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відрядження його у м. Київ, однак таке клопотання не підтверджене жодними належними доказами. Крім того, судом наголошено, що вказана справа знаходиться в провадженні суду з 09.07.2019 року і за час її розгляду ні відповідач, ні її представники жодного разу не з`являлися в судові засіданні, натомість подаючи клопотання про відкладення розгляду справи з різних нічим не підтверджених причин. Також відповідач мала можливість отримати правову допомогу в необхідному обсязі, оскільки в матеріалах справи містяться копії договорів про надання правової допомоги, укладені нею з адвокатами Романенчуком А.В. та ОСОБА_3 . Крім того, вона не скористалася своїм правом на подання відзиву. На думку позивача, апелянт безпідставно стверджує про те, що вона не отримувала від неї коштів в борг та не укладала з нею договору позики. Наведене спростовується наявністю у неї оригіналу розписки, яка оглянута судом та досліджена у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства. Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що судом не було роз`яснено її право на проведення експертизи. Оскільки апелянт в підготовче судове засідання, яке відбулося 30.07.2019 року, не з`явилася, а також не подала відзиву на позовну заяву, то суду не було відомо чи заперечує вона проти позову та які аргументи наводить. Крім того, апелянт уклала договори про надання правової допомоги з адвокатами Романенчуком А.В. та Лесюком А.В., а тому у суду не було необхідності роз`яснювати їй таке право. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що апелянт безпідставно вказує про невірне нарахування процентів за користування позиченими коштами, оскільки статтею 1048 ЦК України встановлено, що у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, нарахування процентів за користування позиченими коштами судом здійснено правомірно. Посилаючись на наведене, позивач просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомили. Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконано обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності учасників справи. Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 24.07.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 9 500 доларів США зі сплатою 15% річних, які зобов`язалася повернути 24.07.2018 року. Факт укладення договору позики та отримання коштів підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 24.07.2017 року (а.с. 29). Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частин 1 та 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частинами 1-3 статті 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Судом першої інстанції вірно встановлено, що наявність боргового документа - розписки від 24.07.2017 року у ОСОБА_1 підтверджує виконання нею свого обов`язку щодо передачі грошей та, відповідно, невиконання боржником ОСОБА_2 свого обов`язку щодо їх повернення. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 24.07.2017 року, яка складається з суми позики та процентів за користування нею за період з 24.07.2017 року по 24.07.2018 року. Разом з тим, висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування позикою за період після 24.07.2018 року є помилковим. Частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За умовами договору позики від 24.07.2017 року сторони погодили сплату процентів в розмірі 15% річних від суми позики, яку надано до 24.07.2018 року. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Оскільки зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право позивача нараховувати проценти за договором позики, то після 24.07.2018 року ОСОБА_1 не могла нараховувати такі проценти. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12.Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 03.10.2018 року у справі №390/1875/16-ц. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції наведеного не врахував та помилково стягнув з відповідача проценти за користування позикою, нараховані позивачем після 24.07.2018 року. З проведеного позивачем розрахунку вбачається, що сума заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача, становить 317 535,31 грн та складається з 9 500 доларів США, що по курсу НБУ станом на 08.07.2019 року становить 244 257,93 грн (9 500?25,711361), та 15% річних в розмірі 2 850 доларів США, що по курсу НБУ станом на 08.07.2019 року становить 73 277,38 грн (1 425?2?25,711361). При цьому, проценти нараховано позивачем за два роки, що суперечить положенням статей 625, 1048 ЦК України. Враховуючи, що договір позики від 24.07.2017 року укладено сторонами на один рік, то стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в розмірі 280 896,62 грн, яка складається з суми позики в еквіваленті до національної валюти України по курсу НБУ станом на 08.07.2019 року в розмірі 244 257,93 грн (9 500?25,711361) та відсотків за користування позикою за період з 24.07.2017 року по 24.07.2018 року в еквіваленті до національної валюти України по курсу НБУ станом на 08.07.2019 року в розмірі 36 638,69 грн (1 425?25,711361). З урахуванням вищевикладеного та положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 в розмірі згідно наведеного судом розрахунку. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 ,то пропорційно розміру задоволених позовних вимог (88,46%) стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 808,91 грн судового збору за подання позовної заяви. За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила 4 764 грн судового збору. Враховуючи пропорційність задоволених апеляційних вимог (11,54%), стягненню з позивача на користь відповідача підлягає 549,65 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 2 808,91 грн, а з позивача на користь відповідача 549,65 грн, то в силу частини 10 статті 141 ЦПК України, ОСОБА_1 звільняється від обов`язку сплачувати ОСОБА_2 549,65 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 2 259,26 грн (2 808,91-549,65) судового збору за подання позовної заяви. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 24.07.2017 року в розмірі 280 896,62 грн (двісті вісімдесят тисяч вісімсот дев`яносто шість гривень 62 копійки), яка складається з суми позики в еквіваленті до національної валюти України по курсу НБУ станом на 08.07.2019 року в розмірі 244 257,93 грн та відсотків за користування позикою за період з 24.07.2017 року по 24.07.2018 року в еквіваленті до національної валюти України по курсу НБУ станом на 08.07.2019 року в розмірі 36 638,69 грн. В решті позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , - 2 259,26 грн судового збору за подання позовної заяви. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча М.Д. Горейко Судді: Л.В. Василишин І.О. Максюта

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»