Постанова 4857 № 300/1239/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1239/20 пров. № А/857/847/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року (головуючого судді Григорука О.Б., ухвалене у письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/1239/20 за позовом ОСОБА_1 до Голови Служби безпеки України, Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 05.06.2020 звернувся в суд з позовом до Голови Служби безпеки України, Служби безпеки України в якому просить визнання протиправною бездіяльність керівництва Служби безпеки України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату в день виключення зі списків Служби безпеки України (15.07.2019) індексації грошового забезпечення з 06.10.2015 по 28.02.2018 та грошової винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи операції об`єднаних сил, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженого наказом ЦУ Служби безпеки України від 09.03.2016 №115, за період з 03.07.2019 по 15.07.2019, зобов`язати керівництво Служби безпеки України нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з 06.10.2015 по 28.02.2018 та грошову винагороду за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи операції об`єднаних сил, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженого наказом ЦУ Служби безпеки України від 09.03.2016 №115, за період з 03.07.2019 по 15.07.2019, стягнути зі Служби безпеки України середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.07.2019 по день фактичного розрахунку. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.10.2015 по 28.02.2018 та грошової винагороди, передбаченої Порядком виплати винагороди військовослужбовцям Служби безпеки України за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженим наказом Центрального управління Служби безпеки України від 09.03.2016 №115, за період з 03.07.2019 по 15.07.2019. Зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.10.2015 по 28.02.2018, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову винагороду, передбачену Порядком виплати винагороди військовослужбовцям Служби безпеки України за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженим наказом Центрального управління Служби безпеки України від 09.03.2016 №115, за період з 03.07.2019 по 15.07.2019. Стягнуто з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення та грошової винагороди, передбаченої наказом Служби безпеки України від 09.03.2016 №115, з 15.07.2019 по 12.11.2020 в сумі 71213 грн. 58 коп. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Служба безпеки України подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову, свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби безпеки України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі №300/1239/20 та ухвалою суду від 25.01.2021 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення судово-економічної експертизи у справі № 300/1239/20 - відмовлено. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 в період з 06.10.2015 по 15.07.2019 проходив службу в Головному управління військової контррозвідки Департаменту контррозвідки Служби безпеки України. Наказом т.в.о. Голови Служби безпеки України від 27.06.2019 №822-ос позивач звільнений у запас та виключений зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «г» пункту 62 (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) та пунктом 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України з 15.07.2019. Серед інших, наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної частини щорічної відпустки за 2019 рік. Відповідно до наказу №134-ос від 25.06.2019 підполковнику ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за підпунктом «а» пункту 53 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» тривалістю 31 календарний день з 03.06.2019 по 03.07.2019. Невикористана частина щорічної відпустки становить 20 календарних днів. 20.12.2019 позивач звернувся до Головного управління військової контррозвідки Департаменту контррозвідки Служби безпеки України з заявою про надання інформації щодо виплати грошової винагороди, передбаченої Порядком виплати винагороди військовослужбовцям Служби безпеки України за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженим наказом Центрального управління Служби безпеки України від 09.03.2016 №115. За результатом розгляду вказаної заяви Головне управління військової контррозвідки Департаменту контррозвідки Служби безпеки України відповіддю №17/Н-3/15 від 16.01.2020 повідомило, що в період з листопада 2018 року по травень 2019 позивачу була нарахована та виплачена вказана винагорода. В червні 2019 року позивач не залучався до виконання заходів із забезпечення національної безпеки і оборони у зв`язку з черговою відпусткою та подальшим звільненням з військової служби в Службі безпеки України (наказ №822-ОС від 27.06.2019). Також, позивач звернувся до Служби безпеки України з заявою від 15.05.2020 про нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 06.10.2015 по 15.07.2019. Відповіддю №21/3/1-Н-4/5 від 22.05.2020 Фінансово-економічне управління Служби безпеки України повідомило позивача про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 15.07.2019. Щодо періоду з жовтня 2015 року по лютий 2018 року зазначило, що у межах наявного фінансового ресурсу виплатити індексацію грошового забезпечення не було можливості. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 06.10.2015 по 28.02.2018 та спірної грошової винагороди за період з 03.07.2019 по 15.07.2019, просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення та дану грошову винагороду за вказані періоди та стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом. Згідно із статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Згідно з частиною 2 статті 19 Закону №2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Відповідно до частин 1-3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що вказаний Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Як визначено статтею 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно з статтею 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. Частинами 1-2 статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII). Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг. З аналізу вказаних норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078). Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення. У редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…». Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. Індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18. Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19.06.2019 справа №825/1987/17, від 20.11.2019 справа № 620/1892/19, від 05.02.2020 справа №825/565/17, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже, підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачу не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення за спірний період з 06.10.2015 по 28.02.2018. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відсутність фінансового ресурсу для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум, оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. Згідно постанови Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин. Таким чином, відповідач всупереч вимогам Законів №2011-XII, №1282-XII та Порядку №1078 не провів нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу, а тому за період з 06.10.2015 по 28.02.2018, отже має місце протиправна бездіяльність відповідача, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 06.10.2015 по 28.02.2018 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, за наявності відповідних критеріїв, встановлених законом у періоді нарахування, індексацію грошового забезпечення за період з 06.10.2015 по 28.02.2018, з урахуванням раніше виплачених сум є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу грошової винагороди, передбаченої Порядком виплати винагороди військовослужбовцям Служби безпеки України за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженим наказом Центрального управління Служби безпеки України від 09.03.2016 №115, за період з 03.07.2019 по 15.07.2019 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу даної грошової винагороди, суд зазначає наступне. Відповідно до статей 10, 13 Закону України «Про Службу безпеки України», пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських», з метою врегулювання питань виплати винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду наказом Центрального управління Служби безпеки України від 09.03.2016 №115 затверджено Порядок виплати винагороди військовослужбовцям Служби безпеки України за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду. Відповідно до пункту 1 Порядку від 09.03.2016 №115 військовослужбовцям у період мобілізації (у тому числі часткової) або з дати введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або припинення (скасування) воєнного стану, у період проведення/здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (далі - ЗНБО), в заходах ЗНБО чи в антитерористичній операції (далі - АТО) за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах ЗНБО чи в АТО (у тому числі під час проведення оперативно-розшукових, контррозвідувальних та інших заходів), у відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями Служби безпеки України, у звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою виплачується винагорода. Конкретний розмір винагороди визначають начальники підрозділу Центрального управління, Штабу Антитерористичного центру при СБУ, органу чи закладу СБУ. Частиною 2 Порядку від 09.03.2016 №115 визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в заходах ЗНБО чи в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов: залучені до проведення/здійснення заходів ЗНБО, в заходах ЗНБО чи в АТО в порядку, встановленому законодавством; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу операції ОС чи штабу АТО; перебувають в районі проведення/здійснення заходів ЗНБО чи АТО. Відповідач не погоджується з виплатою позивачу вказаної винагороди у спірний період з 03.07.2019 по 15.07.2019 з обґрунтувань, що з 27.06.2019 позивач перебував у черговій відпустці з подальшим звільненням з військової служби в Службі безпеки України, тому до виконання заходів із забезпечення національної безпеки і оборони не залучався. Як встановлено, наказом т.в.о. Голови Служби безпеки України від 27.06.2019 №822-ос позивач звільнений у запас та виключений зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «г» пункту 62 (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) та пунктом 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України з 15.07.2019. Серед іншого, наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної частини щорічної відпустки за 2019 рік. Відповідно до наказу №134-ос від 25.06.2019 підполковнику ОСОБА_1 , надано частину щорічної основної відпустки за підпунктом «а» пункту 53 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» тривалістю 31 календарний день з 03.06.2019 по 03.07.2019. Невикористана частина щорічної відпустки становить 20 календарних днів. Отже, позивач перебував у відпустці з 03.06.2019 по 03.07.2019 та 20 календарних днів частини щорічної відпустки за 2019 рік не використовував, що підтверджується наказом від 27.06.2019 №822-ос. При цьому, доказів перебування позивача у відпустці у спірний період з 03.07.2019 по 15.07.2019 відповідач не надав. Відповідно до пункту 4.9. Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 №772, зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників (пункт 48 Положення) це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади. Зарахування у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов`язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку. Зарахування військовослужбовців у розпорядження прямих начальників у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (підпункт «б» пункту 48 Положення) здійснюється за рішенням Голови Служби безпеки України на підставі мотивованих рапортів відповідних начальників у разі звільнення їх з посад у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням у Службі безпеки України або її органах, підрозділах, закладах, установах інших організаційних заходів. При проведенні організаційно-штатних змін, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, разом з організаційно-штатними пропозиціями подаються в установленому порядку пропозиції щодо подальшого використання військовослужбовців, посади яких скорочуватимуться (пункт 4.10 Інструкції від 14.10.2008 №772). Позивач у період з 03.07.2019 по 15.07.2019 перебував у підпорядкуванні (виконував завдання) керівництва штабу операції ОС чи штабу АТО, перебував в районі проведення/здійснення заходів ЗНБО чи АТО, оскільки відпустка завершена 03.07.2019. У відповідності до змісту посадових обов`язків позивача, визначених посадовими інструкціями, у період з 03.07.2019 по 15.07.2019 позивач був залучений до проведення/здійснення заходів з забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, в заходах ЗНБО чи в АТО в порядку, встановленому законодавством. Отже, позивач вважається таким, що брав безпосередню участь в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи в АТО у період з 03.07.2019 по 15.07.2019. За вказаних обставин, відповідач протиправно у спірний період не здійснив нарахування та виплату позивачу грошової винагороди, передбаченої Порядком виплати винагороди військовослужбовцям Служби безпеки України за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженим наказом Центрального управління Служби безпеки України від 09.03.2016 №115. Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу грошової винагороди, передбаченої Порядком виплати винагороди військовослужбовцям Служби безпеки України за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженим наказом Центрального управління Служби безпеки України від 09.03.2016 №115, за період з 03.07.2019 по 15.07.2019 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану грошової винагороду за період з 03.07.2019 по 15.07.2019. Щодо позовної вимоги про стягнення зі Служби безпеки України на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.07.2019 по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) зазначено, що з приписів статті 117 КЗпП України прямо випливає висновок про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, який повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум (з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків), стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Суд зазначає, що здійснення точного розрахунку розміру виплат, які належать позивачу є реалізацією відповідачем своїх дискреційних повноважень, і суд не наділений повноваженнями здійснювати розрахунок таких виплат до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. Під час розгляду судом даної справи такий розрахунок відповідачем не здійснено. Так, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи точного розрахунку сум індексації, яка підлягає виплаті за період з 06.10.2015 по 28.02.2018, грошової винагороди, передбачену Порядком виплати винагороди військовослужбовцям Служби безпеки України за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженим наказом Центрального управління Служби безпеки України від 09.03.2016 №115, за період з 03.07.2019 по 15.07.2019, а також з огляду на неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, апеляційний суд не вбачає правових підстав для здійснення розрахунку розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки такий, на переконання суду, повинен бути проаналізований судом в порядку іншого позову, відтак, вказана позовна вимога ОСОБА_1 до Служби безпеки України щодо стягнення з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення та грошової винагороди, передбаченої наказом Служби безпеки України від 09.03.2016 №115, з 15.07.2019 по 12.11.2020 в сумі 71213 грн. 58 коп. є передчасною та не підлягає задоволенню, а тому рішення в цій частині слід скасувати а в решті залишити без змін. З приводу доводів апелянта щодо пропущеного позивачем місячного строку звернення до суду із даним позовом, який пов`язаний зі звільненням позивача з публічної служби, суд зазначає, що у відповідності до змісту рішення Конституційного Суду України №9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року, спір про стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Аналіз змісту частини 2 статті 233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. З огляду на зазначене, враховуючи вимоги статті 317 КАС України та наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції в частині задоволеної позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення та грошової винагороди на користь позивача допустив неправильне тлумачення норм матеріального права, що призвело до безпідставного задоволення позову у вказаний судом спосіб в цій частині, що викладений в оскаржуваному рішенні суду, в решті суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Служби безпеки України задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі №300/1239/20 скасувати в частині стягнення з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення та грошової винагороди, передбаченої наказом Служби безпеки України від 09.03.2016 №115, з 15.07.2019 по 12.11.2020 в сумі 71213 грн. 58 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні вказаної позовної вимоги ОСОБА_1 до Служби безпеки України - відмовити. В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі №300/1239/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль