Постанова 4854 № 400/4356/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4356/19 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Осіпова Ю.В., суддів Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020р. (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 06.02.2020р.) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Марвус» до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України та третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Морініс» про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 06.12.2019р. ПП «Марвус» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України та 3-ї особи ТОВ «Морініс», в якому просило суд скасувати рішення комісії ГУ ДПС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 20.11.2019р. №1333926/42854477. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення комісії ГУ ДПС у Миколаївській області є протиправним та таким, що порушує норми чинного законодавства, оскільки позивачем дійсно були здійснені спірні господарські операції, а на безпідставне зупинення реєстрації поданої накладної були направленні усі необхідні первинні документи, які цілком відповідають вимогам, викладеним у вичерпному переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020р. (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ПП «Марвус» - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії ГУ ДПС у Миколаївській області, яка приймає рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 20.11.2019р. №1333926/42854477. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Миколаївській області на користь ПП «Марвус» судовий збір у сумі 1921 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000 грн. В решті позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник ГУ ДПС у Миколаївській області 06.03.2020р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.02.2020р. у повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, у т.ч. щодо відшкодування витрат на правову допомогу. 13.03.2020р. матеріали даної справи, разом із апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2020р. вказану вище апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалами судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2020р., від 20.05.2020р. та від 12.06.2020р. апелянту продовжено строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Інші учасники справи, у свою чергу, вказане рішення суду 1-ї інстанції в апеляційному порядку не оскаржили. Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Враховуючи встановлений на всій території України «особливий» режим «карантину», приписи ч.6 ст.262, ст.263, п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, характер спірних правовідносин та приймаючи до уваги те, що у даному випадку розглядається апеляційна скарга на рішення суду 1-ї інстанції по справі незначної складності, яке ухвалено в письмовому (спрощеному) провадженні, а також з метою запобігання поширенню як на території України, так і приміщеннях П`ятого апеляційного адміністративного суду, гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2» та убезпечення як сторін по справі, так і працівників суду від вищевказаної особливо небезпечної інфекційної хвороби, колегія суддів розглянула дану справу в письмовому провадженні без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги ГУ ДПС у Миколаївській області, колегія суддів доходить висновку про відсутність належних підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. 30.07.2019р. між позивачем та ТОВ «Морініс» укладено договір №307 купівлі-продажу товарів (в асортименті та кількості згідно з видатковими накладними). У серпні 2019р., згідно з видатковою накладною від 01.08.2019р. №548 ПП «Марвус» поставлено на адресу ТОВ «Морініс» товарно-матеріальні цінності на суму 6600 грн. з ПДВ. 01.08.2019р. ПП «Марвус» складено податкову накладну №17 про постачання на адресу ТОВ «Морініс» товару на загальну суму 6600 грн. з ПДВ та направлено на реєстрацію. Однак, позивачем отримано від відповідача квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної, оскільки податкова накладна відповідає вимогам пп.1.6 п.1 критеріїв ризиковості платника податку. Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. 15.11.2019р. позивачем надані податковому органу письмові пояснення №17-08 та копії фінансово-господарських документів. Проте, 20.11.2019р. позивач отримав рішення комісії ГУ ДПС у Миколаївській області №1333926/42854477 про відмову в реєстрації податкової накладної від 01.08.2019р. №17 з підстав ненадання розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків. Не погоджуючись з таким рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача, а також часткової співмірності вартості наданих адвокатом послуг. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. Спірні правовідносини регламентуються ПК України, Постановою КМУ від 29.12.2010р. №1246 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» та Постановою КМУ від 21.02.2018р. №117 «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з пп. «а» п.185.1 ст.185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. За приписами п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Відповідно до абз.1 п.201.10 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін. Абзацом 1 п.201.10 ст.201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю на його вимогу. Отже, платник податку - постачальник з настанням першої із умов виникнення податкових зобов`язань, визначених у п.187.1 ст.187 ПК України, зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених п.201.1 цієї статті та/або п.192.1 ст.192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин. У разі якщо реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена в порядку, визначеному п.201.16 цієї статті, реєстрація таких податкових накладних/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється з урахуванням особливостей, визначених пп.201.16.4 п.201.16 цієї статті. Пунктом 201.16 ст.201 ПК України передбачено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України. Так, 21.02.2018р. на виконання вимог Закону №2245-VIII Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №117 «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних», якою, зокрема, затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Згідно з п.5 Порядку №117, податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку. Відповідно до п.6 Порядку №117 у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється. Підпунктами 3, 4 п.13 Порядку №117 зазначено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку. Пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі. У свою чергу, п.14 порядку №117 визначено перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, який включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством. Відповідно ж до п.21 Порядку №117, підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства. Форма рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН, визначена Порядком №117 (додаток 2 до Порядку), передбачає, що у разі відмови в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН через ненадання платником податку копій документів, документи, які не надано, повинні бути підкреслені. Разом із тим, окремими положеннями Порядку №117 не визначено конкретних критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, натомість на підставі п.10 цього Порядку зобов`язано Державну фіскальну службу України визначити такі критерії та погодити їх з Міністерством фінансів України. При цьому, на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, критерії ризиковості платника податку були визначені листом Державної фіскальної служби України від 07.08.2019р. №1962/99-99-29-01-01 (не зареєстрованого у Міністерстві Юстиції України), відповідно до підпункту 1.6 пункту 1 якого, комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме: керівник платника податку та/або головний бухгалтер, та/або особа, що має право підпису, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровані (перереєстровані) за адресою, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях і тимчасово окупованій території, в розумінні Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах Державної казначейської служби України (крім бюджетних установ); платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб`єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років; платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам пп.16.1.3 п.16.1 ст.16 та абз.1 п.49.2 і п.49.18 ст.49 ПК України; платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам пп.16.1.3 п.16.1 ст.16 та п.46.2 ст.46 ПК України; в органах ДФС наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі поточної діяльності при реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданій на реєстрацію податковій накладній/розрахунку коригування. Аналіз наведених вище положень вказує на те, що законодавством регламентовано чіткий порядок реєстрації податкових накладних в ЄРПН та правові підстави для зупинення їх реєстрації і для відмови у її здійсненні. При цьому, у разі зупинення реєстрації податкової накладної платника у зв`язку із встановленням його ризиковості за вказаними Критеріями, податковий орган зобов`язаний не лише зазначити загальний пункт або підпункт таких Критеріїв, а й вказати посилання на конкретний з них, яким, на його думку, не відповідає платник. Невиконання контролюючим органом зазначеної вимоги призводить до обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких документів на власний розсуд. Як вбачається із матеріалів справи, реєстрацію поданої позивачем податкової накладної було зупинено виключно через відповідність податкової накладної критеріям ризиковості з посиланням на пп.1.6 п.1 Критеріїв. Але, який саме абзац п.п.1.6 п.1 Критеріїв став підставою для зупинення реєстрації податкової накладної позивача, т.б. контролюючим органом чітко не визначено, під дію якого саме з критеріїв, що містяться у вказаному підпункті, підпадає позивач та які конкретно документи йому слід подати та/або пояснення для усунення сумнівів щодо реальності задекларованих ним операцій. Як встановлено судовою колегією з матеріалів справи та вже зазначалося вище, на вимогу відповідача, 15.11.2019р. позивачем були надані письмові пояснення та всі наявні у нього документи, зокрема: копію договору купівлі-продажу від 30.07.2019р. №307, копію специфікації від 01.08.2019р. № 1, копію видаткової накладної від 01.08.2019р. №548, копію товарно-транспортної накладної від 01.08.2019р. №Р548, копію довіреності від 01.08.2019р. №6, копію рахунку на оплату від 01.08.2019р. №809, копію договору постачання товарів від 18.04.2019р. №18/4, копію видаткової накладної від 20.04.2019р. №226, копію товарно-транспортної накладної від 20.04.2019р. №Р226, копію довіреності від 20.04.2019р. №28, копію рахунку на оплату від 20.04.2019р. №226, що, на переконання суду 2-ї інстанції, цілком відповідають вимогам п.14 Порядку та є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Реєстрі. Так, як вже вказувалося вище, зі спірного рішення від 20.11.2019р. №1333926/42854477 вбачається, що воно прийнято з підстав ненадання позивачем розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків. Разом із тим, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, звертає увагу на те, що зазначена вище підстава є лише цитатою п.21 Порядку, та, в свою чергу, є досить абстрактною та формальною. До того ж, у цьому рішенні відповідача відсутня будь-яка конкретизація, яких саме документів не вистачило для прийняття комісією ГУ ДПС у Миколаївській області про реєстрацію податкової накладної від 01.08.2019р. №17. Не зазначено такої конкретизації претензій до первинних документів і в письмових запереченнях відповідача. Також є не зрозумілим і те, чому ж саме надані позивачем документи щодо придбання товару, зокрема, договір постачання товарів від 18.04.2019р. №18/4, видаткова накладна від 20.04.2019р. №226, товарно-транспортна накладна від 20.04.2019р. №Р226, рахунок на оплату від 20.04.2019р. №226 та інші, не було прийнято до уваги. Тобто, в оскаржуваному рішенні від 20.11.2019р. №1333926/42854477 відповідачем вказана лише юридична оцінка (кваліфікація), але не викладено жодної фактичної обставини, стосовно якої така оцінка (кваліфікація) надана. В Рекомендації Ради Європи, зокрема Резолюцію 77 (31) про захист особи від актів адміністративних органів, зазначено, що обов`язок органу інформувати про мотиви свого рішення, віднесений до одного з п`ять основних складових (принципів) адміністративної процедури. Отже, належні підстави відмови у реєстрації податкової накладної від 01.08.2019р. №17 відповідач такі і не зміг навести ні при розгляді даної справи в суді 1-ї інстанції, ні в суді 2-ї інстанції, обмежившись лише посиланням на наявність у контролюючого органу такого повноваження на зупинення реєстрації. Відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За правилами ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таким чином, враховуючи викладені вище обставини та вказані норми процесуального законодавства, судова колегія , як і суд 1-ї інстанції, вважає, що саме відповідач повинен був надати суду усі докази про те, що первинні документи ПП «Марвус» не є достатніми, для підтвердження реальності та товарності господарської операції. При цьому, саме відповідач повинен конкретизувати зазначені помилки, щоб платник податків мав можливість або їх виправити або оскаржити. Отже, за таких обставин, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції, у даному випадку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення комісії ГУ ДПС у Миколаївській області від 20.11.2019р. №1333926/42854477 про відмову в реєстрації податкової накладної від 01.08.2019р. №17. Що ж стосується вимог позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне. Так, як вбачається із матеріалів справи, представником позивача були надані до суду 1-ї інстанції докази понесення підприємством судових витрат на правову допомогу у розмірі 11000 грн., а саме: договір-доручення №ПН-8 про надання правової допомоги від 12.11.2019р., укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Сергія Бєліка»; протокол №1 узгодження договірної ціни від 12.11.2019р.; протокол №2 узгодження договірної ціни від 12.11.2019р.; ордер на надання правничої допомоги від 03.12.2019р.; рахунок-фактура від 02.12.2019р. №ПН-8/17; платіжне доручення від 03.12.2019р. №39. Так, у своєму відзиві на позовну заяву відповідачі, зокрема, просили відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, обґрунтувавши свою позицію ти, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, а документи на підтвердження надання правничої допомоги адвоката свідчать про необґрунтованість, безпідставність та надмірність заявленої до відшкодування суми понесених витрат. Як передбачено ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому, відповідно до ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Разом із тим, слід зазначити, що згідно з ч.5 ст.134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Таким чином, системний аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі. Так, положеннями ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Окрім того, слід зауважити, що п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, саме п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), п.80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), п.88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Окрім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі ст.41 Конвенції, Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. При цьому, одночасно необхідно звернути увагу й не те, що аналогічна правова позиція з цього спірного питання була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. по справі №826/1216/16, а також у постановах Верховного Суду від 05.09.2019р. по справі №826/841/17 та від 19.09.2019р. по справі №810/2760/17. До того ж, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень та відомостей комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», в провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебувало чимало аналогічних справ, суть спору в яких фактично є ідентичною (т.б. позивач оскаржує відмову у реєстрації податкової накладної), а позовні заяви відрізняються лише реквізитами рішень Комісії контролюючого органу, у зв`язку із чим, правова позиція між всіма справами фактично дублюється. Тобто, в діях представника позивача вбачається системність, що, на думку суду, апеляційної інстанції, безпосередньо впливає на час, який необхідно витратити на оформлення позовної заяви. Також, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, зауважує, що справа цієї категорії відповідно до предмету спору є справою незначної складності, щодо якої на момент звернення позивача до суду сформовано достатньо сталу практику їх розгляду, та містить лише один епізод спірних правовідносин (одну п/вимогу). Тобто, підготовка позовної заяви з додатками не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, а усі документи, необхідні для складання та подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності. Отже, аналіз наведених норм дає підстави вважати, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повинен бути пропорційним до предмету спору та співмірним до тих витрат, які реально поніс позивач, у зв`язку із прийняттям відповідачем протиправного рішення. Судова колегія не оспорює права адвоката самостійно визначати гонорар, однак, у даному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару у погодинному обрахунку була врахована складність справи та інші істотні обставини. Наявні у матеріалах даної справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Висновки щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу також містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020р. по справі №201/14495/16-ц. Таким чином, враховуючи вищевикладене, конкретні обставини справи, приписи ч.5 ст.134 і п.2 ч.9 ст.139 КАС України, несуттєву складність даної справи, яка розглядалася у спрощеному (письмовому) провадженні (без участі представників-адвокатів) та, у свою чергу, не мала публічного інтересу, характер виконаної адвокатом роботи, а також виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає, що понесені позивачем витрати є неспівмірними зі складністю справи, а загальний показник часу, який зазначений адвокатом (5,5 год.) є необґрунтованим та завищеним. В обсязі встановлених обставин, колегія суддів дійшла до аналогічного, що і окружний суд, висновку про наявність підстав для їх зменшення та стягнення з ГУ ДПС у Миколаївській області на користь ПП «Марвус» витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності. Отже, апеляційна скарга в цій частині також задоволенню не підлягає. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.02.2020р. - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 25.03.2021р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко