Постанова 4813 № 522/11837/18

Номер провадження: 22-ц/813/4329/21 Номер справи місцевого суду: 522/11837/18 Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В. за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» адвоката Ткаченка Бориса Романовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправними та скасування рішень, В С Т А Н О В И В: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому згідно уточнених вимог просила: - визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40697506 від 18.04.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим Ігорем Олександровичем; - визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41111199 від 16.05.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Никифоровим Володимиром Олександровичем; - визнати ТОВ « Кей-Колект» таким, що не набувало та не має право іпотекодержателя, в тому числі й права вимоги, за укладеним 03.10.2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д. за реєстраційним №4089 та визнати ТОВ «КейКолект» таким, що не набувало та не має прав кредитора, в тому числі й права вимоги за укладеним 03.10.2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ « УкрСиббанк» кредитним договором № 11050393000. Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.10.2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту №11050393000, відповідно якого банк надав ОСОБА_1 в позику грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 160 000 доларів США. На підставі договору купівлі-продажу № 4079 від 03.10.2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу позивачем було придбано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . З метою забезпечення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, ОСОБА_1 03.10.2006 року за іпотечним договором передала в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» квартиру АДРЕСА_1 . Ринкова вартість предмета іпотеки на час укладення договору складала 923 067,00 грн., або відповідно до курсу НБУ (505 грн. за 100 дол. США ) на час укладення договору 182 785,64 дол. США. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.10.2011 року у справі №2/1522/8709/11 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як поручителя, в солідарному порядку стягнуто на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11050393000 від 03.10.2006 року у розмірі 171 659 дол. США. 09.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. було зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» право власності на квартиру АДРЕСА_2 , площею 135,9 кв.м. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/15730/15-ц від 30.06.2016 року, залишеним без змін рішення апеляційного суду Одеської області від 11.04.2017 року, скасовано рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_2 та визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , площею 135,9 кв.м. При вирішенні спору судами встановлено, що ТОВ «Кей-Колект» набуло право власності на спірне майно в порушення ст. 24, 35, 37 +4 посилання. Крім того, ТОВ «Кей-Колект» не надало доказів набуття прав іпотекодержателя за іпотечним договором № 4089 від 03.10.2006 року. З грудня 2017 року позивачем надавалися заяви державним реєстраторам про заборону вчинення реєстраційних дій без згоди власника. Вподальшому, позивачу стало відомо, що 18.04.2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40697506 від 18.04.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області Махортовим І.О. внесено запис про державну реєстрацію іпотеки на квартиру АДРЕСА_2 . Підставою виникнення іпотеки державним реєстратором Махортовим І.О. вказано договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки серія та номер 5207-5208 виданий 12.12.2011 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В. та лист повідомлення, серії та номер 17\04\18\73322\1 виданий 17.04.2018 року ТОВ « Кей-Колект». Крім того, 07.05.2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41111199 від 16.05.2018 року прийнятого державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомого майна та бізнесу» Никифоровим В.О. внесено запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності державним реєстратором Никифоровим В.О. вказано - іпотечний договір серії та номер 4089, виданий 03.10.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д. Вказані рішення, на думку позивача є незаконними, у зв`язку з чим вона звернулася з цим позовом до суду. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40697506 від 18.04.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим Ігорем Олександровичем. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41111199 від 16.05.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Никифоровим Володимиром Олександровичем. Стягнуто з Міністерства юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору по 704, 80 грн. з кожного. В задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» адвоката Ткаченко Борис Романович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2020 року в частині задоволених вимог скасувати, в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. В іншій частині рішення суду (про відмову у вимогах про визнання ТОВ «Кей-Колект» таким, що не набувало та не має право іпотекодержателя, в тому числі й права вимоги, за укладеним 03.10.2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д. за реєстраційним №4089 та про визнання ТОВ «Кей-Колект» таким, що не набувало та не має прав кредитора, в тому числі й права вимоги за укладеним 03.10.2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» кредитним договором № 11050393000), не оскаржено і в апеляційному порядку не переглядається. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції усім зазначеним вимогам не відповідає. Задовольняючи позов частково, визнаючи протиправним та скасовуючи рішення про державну реєстрацію прав державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростіслава Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40697506 від 18.04.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим Ігорем Олександровичем, визнаючи протиправним та скасовуючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41111199 від 16.05.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Никифоровим Володимиром Олександровичем, суд першої інстанції виходив з того, що: -підтвердження того, що ТОВ «Кей-Колект» надсилало ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень, всупереч ч.І ст. 35 Закону України «Про іпотеку», в матеріалах справи відсутнє, а отже ТОВ «Кей-Колект» не надало необхідні для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження документи передбачені п. 61 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме, вимогу про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотеко держателя; -наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте; -на квартиру позивачки розповсюджується дія мораторію на підставі ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, районний суд звернув увагу, що в матеріалах реєстраційної справи на квартиру, загальною площею 135,9 кв.м., житловою площею 111,8 кв.м. за АДРЕСА_2 , не міститься документів, що підтверджували б перехід до ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за укладеним 03.10.2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» іпотечним договором посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д. за реєстраційним №4089. Проте повністю погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції не можна. Судом встановлено, що: -03.10.2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту №11050393000, відповідно до якого банк надав в позику грошові кошти в іноземній валюті в сумі 160 000 доларів США; -на підставі договору купівлі-продажу № 4079 від 03.10.2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу позивачем було придбано нерухоме майно- квартира АДРЕСА_1 ; -з метою забезпечення виконання грошового зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту № 11050393000 від 03.10.2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 4089, предметом якого є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 . Ринкова вартість предмету іпотеки склала 923 067,00 грн., або відповідно до курсу НБУ (505 грн. за 100 доларів США) на час укладання договору 182785,64 доларів США; -рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27.10.2011 року у справі №2/1522/8709/11 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як поручителя, в солідарному порядку стягнуто на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11050393000 від 03.10.2006 року по кредиту та відсоткам у розмірі 171 659 доларів США; -09.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б.М. зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» право власності на квартиру АДРЕСА_2 , площею 135,9 кв.м.. Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки №4089 від 03.10.2006 року; -не погоджуючись із вищезазначеними діями ТОВ «Кей-Колект» ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання права власності на спірне майно та скасування рішення про державну реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» на спірну квартиру; -рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/15730/15-ц від 30.06.2016 року, залишеним без змін рішенням апеляційного суду Одеської області від 11.04.2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 , площею 135,9 кв.м.та скасовано рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_2 . При вирішенні даного спору судами встановлено, що ТОВ «Кей-Колект» набуло право власності на спірне майно в порушення ст. 24,35,37 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а також Закону України «Про охорону дитинства» і Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Також вищезазначеними рішеннями встановлено, що належних доказів на підтвердження переходу до ТОВ «Кей-Колект» прав іпотекодержателя за іпотечним договором № 4089 від 03.10.2006 року не надано; Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. -18.04.2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40697506 від 18.04.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О. внесено запис про державну реєстрацію іпотеки на квартиру АДРЕСА_2 . Підставою виникнення іпотеки державним реєстратором Махортовим І.О. вказано - договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки серія та номер 5207-5208 виданий 12.12.2011 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В. та лист-повідомлення, серії та номер 17\04\18\73322\1 виданий 17.04.2018 року ТОВ «Кей-Колект»; -07.05.2018 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41111199 від 16.05.2018 року прийнятого державним реєстратором КП «Реєстрація нерухомого майна та бізнесу» Никифоровим В.О. внесено запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності державним реєстратором Никифоровим В.О. вказано - іпотечний договір серії та номер 4089, виданий 03.10.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д.; -на момент прийняття рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» були наявні обтяження нерухомого майна: номер запису про обтяження: 10762709; дата державної реєстрації: 11.08.2015 року; підстава виникнення обтяження: ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 31.07.2015 року по справі № 522\15730\15-ц; вид обтяження: арешт нерухомого майна; номер запису про обтяження: 20861582; дата державної реєстрації: 12.06.2017 року; підстава виникнення обтяження: постанова про арешт майна боржника № 53611850 від 09.06.2017 року Приморського відділу ДВС міста Одеси ГТУ юстиції в Одеській області; вид обтяження: арешт нерухомого майна; опис предмета обтяження: квартира АДРЕСА_2 . Колегія суддів виходить з такого. Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»). Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону. Як вбачаться з встановлених у справі обставин, позивач неналежно виконував умови кредитного договору, забезпеченого іпотечним договором, внаслідок чого у нього утворись заборгованість. За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. У статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) було передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Так договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем в суді, якщо він доведе, що основне зобов`язання і умови іпотечного договору не були порушені. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 4.2 Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: або рішення суду або виконавчого напису нотаріуса або застереження про задоволення вимог іпотеко держателя; або за договором між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем про задоволення вимог Іпотекодержателя. У випадках зазначених в п. п. 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю повідомлення оформлене згідно до ст. 35 Заколну України «Про іпотеку» У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених у повідомленні, про яке йдеться у п. 4.3. Іпотечного договору, Іпотекодержатель здійснює звернення стягнення. Пунктом 5.1. Іпотечного договору передбачено застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом переходу права власності. Відповідно до п. 5.2, 5.3 Іпотечного договору у разі настання обставин, заначених у п. 4.1. цього договору іпотеки, Іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. В повідомленні, про яке йдеться в п. 5.2. Іпотечного договору Іпотекодержатель зазначає один із способів задоволення вимог Іпотекодержателя, що передбачені ч. З ст. 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується Іпотекодержателем для задоволення своїх вимог. В матеріалах справи міститься вимога про усунення порушення від 21.09.2017 року іпотекодержателем ТОВ «Кей-Колект» на адресу реєстрації іпотекодавця ОСОБА_1 АДРЕСА_3 , зміст якої вказує на порушені зобов`язання, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», що повністю узгоджується зі статею 35 Закону України «Про іпотеку» та п. 5.3. Іпотечного договору від 03.10.2006 року (т.2 а.с. 87). Як вбачається зі зворотного повідомлення вимога вручена ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 - 25.09.2017 року (т.2 а. с. 86). Слід звернути увагу, що іпотекодержатель у вимозі про усунення порушення попередив іпотекодавця, що у разі непогашення у повному обсязі заборгованості за кредитним договором у встановлений 30-ти денний строк з моменту одержання вимоги про усунення порушення, Банк ініціюватиме звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на ст. 37 Закону України «Про іпотеку» якою врегульовано звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, про що зазначено у вимозі. Попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки спрямовано на фактичне повідомлення іпотекодавця з метою надання йому можливості усунути порушення і таким чином запобігти зверненню стягнення на його майно. Саме такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду по справі № 755/2030/19 від 15.10.2020 року. Іпотекодавець ОСОБА_1 була обізнана про право іпотекодержателя на свій розсуд обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки з передбачених іпотечним договором від 03.10.2006 року та Законом України «Про іпотеку». Колегія суддів вважає, що посилання позивача на те, що вимога про усунення порушення в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» від 21.09.2017 року була направлена на адресу зареєстрованого місця його проживання: АДРЕСА_3 нею фактично не отримувалася, є неспроможними,оскільки в матеріалах справи мається копія поштового повідомлення про вручення даної вимоги ТОВ «Кей-Коллект» 25.09.2017 року особисто ОСОБА_1 . Доказів на спростування факту вручення ОСОБА_1 даної вимоги Банку, позивачем до суду не представлено (звернення до поштового оператора з претензією і проведеною поштовим оператором перевіркою, в ході якої факт не відповідності вручення вимоги Банку адресату ОСОБА_1 є встановленим або про наявність судового рішення про порушення прав споживача поштових послуг через незабезпечення оператором поштового зв`язку належного вручення ОСОБА_1 поштової кореспонденції - вимоги ТОВ «Кей-Коллект» від 21.09.2017 року). Таким чином вимога про усунення порушення в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» від 21.09.2017 року, яка була направлена іпотекодавцю на адресу її зареєстрованого та фактичного проживання: АДРЕСА_3 відповідає законодавству, є належним чином врученою іпотекодавцю 25.09.2017 року, яка протягом встановленого 30- ти денного строку не усунула порушення зобов`язання, які покладенні на неї іпотечним договором. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 757/13243/17 від 29.09.2020 року належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслано належним чином, проте не отримане іпотекодавцем внаслідок власної недбалості або ухилення від отримання. Оскільки адреса на яку було відправлено вимогу про усунення порушення є адресою реєстрації та фактичного проживання позичальника та іпотекодавця, питання пов`язані з організацією отримання кореспонденції, що надходить на таку адресу, є обов`язком ОСОБА_1 , як позичальника та іпотекодавця в одній особі. Тому за вказаних обставин, немає підстав для висновку про неналежність дотримання іпотекодержателем ТОВ «Кей-Коллект» процедури повідомлення іпотекодавця та боржника ОСОБА_1 . Оскільки іпотекодержателем дотримано порядок належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушення, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. Іпотекодавець не спростував дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, яке, як вже зазначалося, презюмується. Оскільки перехід права власності від іпотекодавця на користь іпотекодержателя фактично відбувся 07.05.2018 року - то немає підстав для висновку про недотримання 30-денного строку з дня вручення вимоги про усунення порушень іпотекодавцю (що у встановленому порядку не спростовано позивачем). Тому обґрунтування задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Кей-Колект» на підставі іпотечного договору від 03.10.2006 року з підстав порушення процедури повідомлення іпотекодавця в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не узгоджуються з обставинами справи і не засновані на законі. Відповідно до ч.4 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частиною 2 ст.18 вказаного вище Закону встановлено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав. Відповідно до п.57 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 (в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення; далі - Порядок) для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Пунктом 61 зазначеного Порядку встановлено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9,15 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин,та статті 37 Закону № 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Саме такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 521/18393/16 від 24.04.2019 року. Тобто перелік документів наведений у п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 є вичерпним. Отже законодавством не вимагається від іпотекодержателя при зверненні стягнення на предмет іпотеки надавати державному реєстратору оцінку або звіт про вартість майна, а лише встановлено обов`язок проведення такої оцінки на момент такого набуття. Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127 не передбачено, що наявність оцінки впливає на рішення державного реєстратора про здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень і що відсутність оцінки іпотечного майна є підставою для відмови у реєстрації права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 306/2053/16-ц, на яку, як на підставу порушення іпотекодавцем порядку звернення стягнення на предмет іпотеки через не подання до державного реєстратора звіту про оцінку іпотечного майна на час набуття права власності на таке майно, посилається позивач, і яку прийняв до уваги суд першої інстанції, йдеться про досягнення між сторонами іпотечного договору у справі № 306/2053/16-ц домовленості про проведення оцінки нерухомого майна в разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки і ця умова договору іпотеки була порушена іпотекодержателем, що стало підставою для скасування державної реєстрації права власності. Виходячи з встановлених у справі обставин та виходячи з умов іпотечного договору - у справі, що переглядається в іпотечному договорі між іпотекодержателем і іпотекодавцем відповідна умова не міститься і тому в даному конкретному випадку відсутні підстави для застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 306/2053/16-ц. Крім того, в якості підстави для визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40697506 від 18.04.2018 року на підставі якого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області Махортовим І.О. внесено запис про державну реєстрацію іпотеки на квартиру АДРЕСА_2 , а також про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41111199 від 16.05.2018 року прийнятого державним реєстратором КП « Реєстрація нерухомого майна та бізнесу» Никифоровим В.О., на підставі якого внесено запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_2 , суд першої інстанції зазначив наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна, що є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. В Єдиному реєстрі заборон станом на 18.04.2018 року та на 07.05.2018 року були в наявності: наступні записи про заборону відчуження майна: -номер запису про обтяження: 10762709; дата державної реєстрації: 11.08.2015 року; підстава винекнення обтяження: ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 31.07.2015 року по справі № 522\15730\15-ц; вид обтяження - арешт нерухомого майна; -номер запису про обтяження: 20861582; дата державної реєстрації: 12.06.2017 року; підстава винекнення обтяження: постанова про арешт майна боржника № 53611850 від 09.06.2017 року Приморського відділу ДВС міста Одеси ГТУ юстиції в Одеській області; вид обтяження - арешт нерухомого майна; опис предмета обтяження - квартира АДРЕСА_2 . Відповідно до п.6 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови у державній реєстрації прав. В ухвалі від 17 липня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа № 6-21250 св 13) дійшов висновку про те, що забезпечення судом позову у виді накладення арешту на об`єкт нерухомого майна означає, що цей об`єкт набуває правового режиму обмеженого в цивільному обороті. В тому разі, коли під час дії заборони відбувається відчуження такого майна особою, обізнаною про накладення арешту на майно, відповідний правочин може визнаватися недійсним і є таким, що порушує публічний порядок. Проаналізувавши наведені норми матеріального права суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Колегія суддів звертає увагу, що арешт накладений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31.07.2015 року, був накладений в межах справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, треті особи: Відділ опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції Одеської області, про визнання права власності і на час прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 . Зазначене обтяження було скасоване судом за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» 14.06.2018 року. Тобто на час прийняття державними реєстраторами рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 18.04.2018 року та 07.05.2018 року дійсно існувало обтяження у вигляді арешту на квартиру що знаходиться за адресою: квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 135,9 кв.м, житловою площею 111,8 кв, право власності на яку зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та заборони Товариству з обмеженою відповідальністю вчиняти будь які дії щодо виселення та зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 разом з її неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При таких обставинах суд першої інстанції вірно встановив обставини справи і набув правильного висновку про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.04.2018 року та від 07.05.2018 року. Доводи апеляційної скарги рішення суду в цій частині не скасовують і засновані на помилковому тлумаченні законодавства і зведені до переоцінки доказів, яким судом надано належну і правильну оцінку. Крім того, суд першої інстанції в якості підстави задоволення заявлених вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» на підставі іпотечного договору застосував мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, передбачений Законом № 1304-VІІ, який набрав чинності 07 червня 2014 року. Підпунктом 1 пункту 1 цього передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: -таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; -загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону № 1304-VІІ передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-ІV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-ІV). Отже, Закон № 898-ІV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. В іпотечному договорі від 03.10.2006 року , укладеному між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , сторони обумовили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог іпотеко держателя; або за договором між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем про задоволення вимог Іпотекодержателя. Відповідно до п. 5.1 Іпотечного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на Предмет іпотеки: -передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; -право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до п. 5.2 Іпотечного договору у разі настання обставин, зазначених у п. 4.1. цього договору іпотеки, Іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з п.5.3. цього Іпотечного договору в повідомленні, про яке йдеться в п. 5.2. Іпотечного договору Іпотекодержатель зазначає один із способів задоволення вимог Іпотекодержателя, що передбачені ч.3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується Іпотекодержателем для задоволення своїх вимог. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотеко держателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304- VІІ право іпотеко держателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 13 04-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Аналогічний паровий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19). Колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження № 61- 10874сво18), викладено правовий висновок про те, що положення Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі). Разом з тим за змістом статей 13, 27 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. Таким чином, у такому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 464/8589/15-ц, а висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 802/1340/18-а. Такий самий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі 127/16726/17. Оскільки згідно з відомостями Єдиного державного реєстру права власності за ОСОБА_1 не зареєстроване на праві власності інше житло крім квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 135,9 кв.м, житловою площею 111,8 кв.м., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування мораторію на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. В частині вимог ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, колегія суддів виходить з такого. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що «зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ «Кей-Колект» з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40) від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17- ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)». У справі, що переглядається, спір з приводу порушення права позивача на квартиру, виник саме з ТОВ «Кей-Колект» внаслідок дій іпотекодержателя щодо реєстрації за ним такого права. Враховуючи наведене, рішення суду у вимогах ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог з урахуванням мотивувань, викладених в цій постанові суду апеляційної інстанції. Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції щодо підстав та обґрунтування задоволення у позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40697506 від 18.04.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим Ігорем Олександровичем та визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41111199 від 16.05.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Никифоровим Володимиром Олександровичем - змінити в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду щодо вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» слід залишити без змін. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень слід скасувати та у цих вимогах - відмовити. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» адвоката Ткаченка Бориса Романовича - задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2020 року в мотивувальній частині щодо підстав та обґрунтування задоволення вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40697506 від 18.04.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим Ігорем Олександровичем та визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41111199 від 16.05.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Никифоровим Володимиром Олександровичем - змінити в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення щодо вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» про визнання протиправними та скасування рішень - залишити без змін. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 лютого 2020 року про задоволення позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40697506 від 18.04.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим Ігорем Олександровичем та визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41111199 від 16.05.2018 року прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Никифоровим Володимиром Олександровичем - скасувати та у вимогах до Міністерства юстиції України - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 24.03.2021 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін О.В. Князюк