Постанова Київський апеляційний суд № 367/8078/19

Постанова Іменем України 24 березня 2021 року м. Київ провадження №22-ц/824/4452/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 січня 2021 року в складі судді Саранюк Л.П. по справі №374/239/19 Ірпінського міського суду Київської області за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання майна, В С Т А Н О В И В: В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_2 , як співвласник майна не несе обов`язку по його утриманню, просив стягнути з останньої 1/2 частину коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги по утриманню квартири АДРЕСА_1 , у розмірі 12 749,22 грн. В обґрунтування позовних вимог вказував, що між сторонами існував спір щодо квартири, яка була набута під час шлюбу та зареєстрована за позивачем на праві власності. Позивач, посилаючись на те, що рішенням Київського апеляційного суду від 10.06.2019 встановлено, що він та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 та визначено частку у спільній власності, просив стягнути з відповідачки за період з жовтня 2016 року по жовтень 2019 року половину сплачених ним коштів на утримання квартири, а саме в сумі 12 749,22 грн. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилався на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що з моменту реєстрації відповідачкою права власності на квартиру (27.01.2020) в останньої виник обов`язок щодо утримання цієї квартири. На думку позивача, право власності у відповідача на квартиру виникло з дня придбання квартири в період шлюбу за спільні кошти подружжя, тобто з 24.05.2011, а не з 27.01.2020, як помилково встановив суд. Суд дійшов помилкового висновку, що відповідачка, починаючи з 2014 року не проживає в спірній квартирі, не врахувавши, що постановою Верховного Суду від 09.01.2020 у справі №367/110/14-ц встановлено, що ОСОБА_2 не має іншого нерухомого майна, її малолітня дитина, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_1 . За вказаних обставин просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11.01.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідач, заперечуючи проти апеляційної скарги, подав відзив, в якому посилаючись на безпідставність доводів скаржника, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. У відзиві відповідачка зазначила, що є необґрунтованими доводи позивача про утримання ним квартири одноособово, оскільки на підтвердження даної обставини останнім не надано суду належних доказів. Позивачем до позовної заяви долучено лише копії чеків та квитанцій, які нібито підтверджують оплату комунальних послуг, однак не надано оригіналів цих документів. Даними копіями чеків та квитанцій підтверджується, що оплата комунальних послуг у 2014-2019 роках була здійснена й іншою особою, а не позивачем. Також, з наданих позивачем копій квитанцій вбачається, що наявна заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг понад 6000,00 грн. Крім того, зазначила, що у неї був відсутній обов'язок нести витрати по утриманню квартири до 27.01.2020, тобто до моменту реєстрації за нею права власності на 1/2 частину квартири. Щодо доводів апеляційної скарги про проживання у спірній квартирі зазначила, що у відповідності до положень процесуального закону позивачем не надано суду належних доказів перебування відповідачки в квартирі у період з 2016 по 2019 роки та відповідно споживання нею комунальних послуг. Звернула увагу на те, що позивачем було подано довідку Ірпінського УЖГ, в якій зазначено, що саме позивач проживає в квартирі АДРЕСА_1 , хоча й не зареєстрований у цій квартирі. Додала, що на запитання суду в судовому засіданні 11.01.2021 повідомила, що проживає за іншою адресою з 2014 року. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Спір у даній справі не належить до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; ціна позову не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а відтак справа розглядається апеляційним судом у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 24 травня 2011 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою С.М. Право власності позивача на вказану квартиру зареєстровано 08.06.2011, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 30242271 від 08.06.2011. Також судом встановлено, що в провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебувала цивільна справа №367/7110/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ПАТ «Кредит Європа Банк», ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 січня 2019 року первісний та зустрічний позови задоволено частково. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Поділено спільне майно подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та виділено ОСОБА_1 із спільної сумісної власності подружжя 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , визнавши за останнім право власності на вказане майно. Виділено ОСОБА_2 із спільної сумісної власності подружжя 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , визнавши за останньою право власності на вказане майно. Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22.01.2019 скасовано в частині та ухвалено нове судове рішення, яким, серед іншого, визнано за ОСОБА_1 право власності на 4/5 частин квартири АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 . Постановою Верховного Суду від 09 січня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року скасовано, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 січня 2019 року залишено в силі. Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №200229351 від 13.02.2020, право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 зареєстровано 27.01.2020. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, належним чином оцінивши докази, надані сторонами, застосувавши норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, зокрема положення ч. 4 ст. 334 ЦК України, та врахувавши, що позивач просив стягнути 1/2 частину витрат на утримання майна у період з жовтня 2016 року по жовтень 2019 року, тоді як частку у праві спільної власності визнано за відповідачкою на підставі судового рішення від 09.01.2020 і з цього часу у неї виник обов`язок по утриманню 1/2 частини майна, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, позивач посилався на те, що квартира була придбана за спільні кошти сторін у період шлюбу, а саме 24.05.2011 та з цього часу у відповідачки виникло право власності на частину квартири, а відтак і обов'язок утримувати майно. Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи апеляційної скарги з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Законодавець визначає два види спільної власності, а саме право спільної часткової власності (ст. 356 ЦК України) та право спільної сумісної власності (ст. 368 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. За приписами ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до вимог ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Згідно ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном (ст. 360 ЦК України). В свою чергу, положеннями ст. 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. З аналізу наведених положень закону можна дійти висновку, що співвласники, які володіють майном на праві спільної часткової власності несуть обов`язки щодо утримання відповідної частини майна, в тому числі щодо обов`язку зі сплати житлово-комунальних послуг. Позивач помилково вважає, що відповідачка зобов`язана сплачувати кошти на утримання майна, що перебувало у спільній сумісній власності. Як вже зазначалось вище, право ОСОБА_2 на 1/2 частину квартиру визнано рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22.01.2019, яке набрало законної сили 09.01.2020, а зареєстровано право власності за ОСОБА_2 27.01.2020 та саме з цього часу у відповідачки виник обов`язок з утримання належного їй частки майна, тоді як позивач просив стягнути кошти на утримання частки майна за період з жовтня 2016 року по жовтень 2019 року. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що у ОСОБА_2 відсутній обов`язок зі сплати коштів позивачу, понесених ним на утримання частки майна за період, на який він вказує. Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції про не проживання відповідачки у спірній квартирі з 2014 року спростовується постановою Верховного Суду від 09.01.2020 у справі №367/110/14-ц, в якій суд встановив, що ОСОБА_2 не має іншого нерухомого майна, її малолітня дитина, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_1 , колегія суддів вважає необґрунтованими. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 09.01.2020 у справі №367/110/14-ц, касаційний суд в описовій частині постанови зазначив доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , серед іншого те, що у неї на вихованні знаходиться малолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає у спірній квартирі (а.с. 131 на звороті). Тобто суд виклав у судовому рішенні обставини на які посилалася сторона. Мотивувальна частина постанови Верховного Суду від 09.01.2020 не містить встановлених обстави щодо проживання ОСОБА_2 та її малолітньої дитини у спірній квартирі з 2014 року. Більш того, реєстрація у спірній квартирі з квітня 2018 року малолітньої дитини відповідачки не вказує на те, що остання проживає у спірній квартирі та є споживачем житлово-комунальних послуг. При цьому, за обставин, коли ОСОБА_2 набула право власності на частину квартири в січні 2020 року і саме з цього часу в неї, як співвласника, виник обов'язок по утриманню частки майна, доводи апеляційної скарги про факт реєстрації останньої у квартирі не мають правового значення, оскільки не вказують на обов'язок нести витрати по утриманню майна. Інших доводів апеляційна скарга не містить. За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що у ОСОБА_2 відсутній обов`язок сплати коштів на утримання частки майна за період з жовтня 2016 року по жовтень 2019 року, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про в позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай