Постанова 4818 № 619/621/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 року м. Харків справа № 619/621/19 провадження № 22-ц/818/2190/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Тичкової О.Ю., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., учасники справи: позивач - керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, відповідач - ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 14 грудня 2020 року, ухвалене суддею Жорняк О.М., УСТАНОВИВ: У лютому 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про витребування з незаконного володіння земельної ділянки площею 0,15 га (кадастровий номер: 6322083001:00:000:2462), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнання поважною причини пропуску на звернення до суду та його поновлення. В обгрунтування позову зазначено, що Черкасько-Лозівською сільською радою Харківської області 04.06.2010 на LVII сесії V скликання питання про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,15 га (кадастровий номер: 6322083001:00:000:2462) не розглядалося та не вирішувалося, відповідно рішення сільською радою не приймалося. Однак на виконання нібито існуючого рішення Черкасько-Лозівською сільської ради Харківської області від 04.06.2010 ОСОБА_2 виданий державний акт серії ЯЛ № 181428 від 03.08.2010 на право власності на спірну земельну ділянку. Викладене свідчить про незаконність та протиправність набуття ОСОБА_2 права власності на зазначену земельну ділянку. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07.09.2011 у справі №2010/2-1850/11, яке набрало законної сили, позов прокурора задоволений повністю та визнано недійсним вказаний державний акт серії ЯЛ №181428. Разом із цим, прокурором Дергачівського району 22.06.2009 порушено кримінальну справу за фактом службового підроблення рішень сільської ради посадовими особами Черкасько-Лозівської сільської ради, що спричинила тяжкі наслідки інтересам держави, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 статті 366 Кримінального кодексу України. Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 05.06.2013 голову сільської ради ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03.06.2014 задоволено апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_3 , вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 05.06.2013 відносно ОСОБА_3 в частині засудження по ч. 3 ст. 365 КК України скасовано у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину та справу в цій частині припинено. Згідно з вимогами п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2014 році» від 08.04.2014, звільнено ОСОБА_3 від відбуття призначеного йому даним вироком за ч. 2 ст. 366 КК України покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади в органах місцевого самоврядування строком на 1 рік. В іншій частині вирок суду залишено без змін. Вартість спірної земельної ділянки становить 101217 грн. Оскарженим державним актом на право власності на земельну ділянку порушено інтереси держави у вигляді раціонального та ефективного використання земельних ресурсів, які є власністю народу України. Однак, під час виконання рішення суду у справі №2010/2-1850/11 встановлено, що у подальшому на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3779, посвідченого 05.08.2010 приватним нотаріусом Кошель Т.В., право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 . Відомості про право власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 внесено до Національної кадастрової системи, а відповідно і до Публічної кадастрової карти 11.12.2015. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння держави всупереч вимогам законодавства, незаконно відчужене майно підлягає поверненню його власнику шляхом витребування у ОСОБА_1 як у добросовісного набувача. Оскільки відомості про право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 внесено до Національної кадастрові системи, а відповідно і до Публічної кадастрової карти 11.12.2015, про що стало відомо лише 27.12.2018, та Малоданилівська селищна рада (об`єднана територіальна громада) не є держателем вказаних реєстрів, то строк позовної давності пропущено з поважних причин. Рішеням Дергачівського районного суду Харківської області від 14 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що представник відповідача заявив про застосування наслідків спливу строків позовної давності. При зверненні у передбачених законом випадках з позовом до суду прокурора в інтересах відповідного органу (підприємства), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор. За умови наявності кримінальної справи за ч. 2 ст. 366 КК України, порушеної прокурором Дергачівського району 22.06.2009, станом на дату розгляду Дергачівським районним судом цивільної справи № 2010/2-1850/11 відповідний прокурор мав всі процесуальні підстави для попереднього витребування у ОСОБА_2 доказу у такій кримінальній справі - оригіналу державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №181428 від 03.08.2010, що був виданий за підписом голови Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області ОСОБА_3. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з даним позовом прокурор, що представляв інтереси Черкасько-Лозівської сільської ради Харківської області, не скористався належним чином своїми процесуальними правами та обов`язками та не з`ясував дійсного власника спірної земельної ділянки, хоча об`єктивно мав таку можливість. В рішенні суду від 07.09.2011 у справі №2010/2-1850/11, так само як у позові Дергачівської місцевої прокуратури від 11.02.2019, відсутні будь-які відомості про вжиття органами прокуратури процесуальних заходів, спрямованих на допит (опитування) попереднього власника земельної ділянки - ОСОБА_2 під час розслідування Дергачівською районною прокуратурою кримінальної справи щодо ОСОБА_3. Крім того, Дергачівська місцева прокуратура, як і Черкасько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області, не проявили належної обачності та не вжили заходів, спрямованих на приведення до виконання рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07.09.2011 у справі №2010/2-1850/11. Перереєстрація спірної земельної ділянки в управлінні Держкомзему у Дергачівському районі 06.12.2011 була б неможливою у разі належного контролю за виконанням судового рішення з боку Дергачівської районної прокуратури та Черкасько-Лозівської сільської ради в частині скасування державної реєстрації державного акту про право власності на земельну ділянку за попереднім власником. Однак з моменту винесення рішення суду від 07.09.2011 у справі №2010/2-1850/11 й до листопада 2018 року органи прокуратури взагалі не цікавились долею спірної земельної ділянки. Інформація про земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:2462 була оприлюднена на публічній кадастровій карті ще 11.12.2015, тобто більш ніж за три роки до подання прокурором позову до ОСОБА_1 . Суд вважав, що наведене переконливо свідчить про сплив строку позовної давності щодо заявленої прокурором вимоги про витребування земельної ділянки. Позивачем не доведено факту, того, що позивач не знав або не міг дізнатися про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду у трирічний строк. Отже, суд дійшов висновку, що строк позовної давності, в межах якого позивач мав право звернутися до суду, сплинув, через що, не дивлячись на те, що земельна ділянка була передана у приватну власність з порушенням вимог законодавства, усунути ці порушення шляхом витребування земельної ділянки у останнього власника неможливо у зв`язку із спливом позовної давності. Не погодившись з рішенням суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури Кравченко А. подав апеляційну скаргу, якою просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, здійснити перерозподіл судових витрат у справі. Апелянт вважає рішення суду незаконним і необґрунтованим у зв`язку з неповнотою з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм статей 76-80, 89, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що призвело до неправильного вирішення справи. Посилання суду на те, що позивач знав або міг дізнатися про факт належності спірної земельної ділянки іншій особі з часу оприлюднення інформації про неї на Публічній кадастровій карті 11.12.2015 є помилковим, оскільки Публічна кадастрова карта не містить відомостей про власника земельної ділянки. Згідно позиції Верховного Суду, висловленій в постанові від 22.04.2015 у справі №6-48цс15, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Якщо з позовом до суду звернувся прокурор, що не є позивачем, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. В матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача - Малоданилівської селищної ради про перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Прокуратурою були вжиті заходи щодо захисту порушених інтересів держави шляхом пред`явлення позову до ОСОБА_2 , проте лише при виконанні рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07.09.2011 у справі №2010/2-1850/11 можливо було встановити дійсного власника спірної земельної ділянки. Факт розслідування кримінальної справи та навіть набуття чинності вироком суду стосовно ОСОБА_3 не дає підстави дійти висновку про обізнаність Малоданилівської селищної ради (об`єднана територіальна громада) про порушення свого права. Апелянт вказує, що пред`являючи позов в указаній справі, прокурор виходив з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення землі власнику, проте судом першої інстанції помилково указано про пропуск прокурором строку позовної давності. Відчуження об`єктів, що є власністю народу України та не можуть перебувати за законом у приватній власності, є триваючим правопорушенням, оскільки законне право власності у приватних осіб на ці об`єкти не виникло. Волі дійсного власника (народу України) на відчуження цих об`єктів не було. ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав відзив на апеляційну скаргу. Просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Відзив обгрунтований тим, що з тексту рішення Дергачівського районнного суду Харківської області від 07.09.2011 у справі №2010/2-1850/11 вбачається, що в судове засідання представник позивача (Черкасько-Лозівської сільської ради) не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, зазначив, що позов прокурора підтримує та просить його задовольнити. Отже, Черкасько-Лозівська сільська рада станом щонайменше на 07.09.2011 усвідомлювала факт вибуття спірної земельної ділянки з володіння територіальної громади. Впродовж понад 8 років, що минули після звернення Черкасько-Лозівської сільської ради до прокуратури 04.08.2010 та ухвалення судового рішення від 07.09.2011 у справі №2010/2-1850/11, ні Черкасько-Лозівська сільська рада, ні органи прокуратури не вживали жодних заходів, спрямованих на виконання зазначеного рішення в частині повернення земельної ділянки Черкасько-Лозівській сільській раді. Утворення Малоданилівської об`єднаної територіальної громади, яка представлена в особі Малоданилівської селищної ради - правонаступниці Черкасько-Лозівської сільської ради, не змінює перебіг строків позовної давності. Апелянт помилково зазначає про відсутність на публічній кадастровій карті відомостей про власника земельної ділянки, оскільки законодавством передбачена можливість надання відомостей Державного земельного кадастру у формі витягу про об`єкт; довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювання з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру. Отже, Черкасько-Лозівська сільська рада та органи прокуратури мали можливість вчасно отримати інформацію про перехід права власності на спірну земельну ділянку у власність відповідача та звернутися до суду з позовом в межах строку позовної давності. Апелянт не наводить жодних доказів на підтвердження вчинення Черкасько-Лозівською сільською радою, правонаступником якої є Малоданилівська селищна рада, або прокурором будь-яких дій для фактичного виконання рішення Дергачівського районнного суду Харківської області від 07.09.2011 у справі №2010/2-1850/11 до направлення 02.11.2018 запиту до Відділу у Дергачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції відповідає. Предметом спору у справі, яка переглядається, є витребування у ОСОБА_1 земельної ділянки, яка перебуває у власності останньої з 2010 року, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Згідно статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, із чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом). Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України). Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу (далі - ЗК) України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності. Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частини 1 статті 26). Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Отже обов`язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження №61-183цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв. Встановивши, що Черкасько-Лозівська сільська рада Харківської області, правонаступником якої є Малоданилівська селищна рада, як уповноважений орган власника - територіальної громади - рішення про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 не приймала, земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади не з волі громади, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав Малоданилівської селищної ради. Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на пропуск прокурором строку позовної давності. Зазначав, що прокурор ще до звернення з позовом до суду мав дізнатись про факт відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_1 за допомогою запиту до державного реєстру правочинів. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 2 статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Згідно із частиною 2 статті 4 ЦПК України в редакції, чинній на момент пред`явлення позову, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Одним з таких органів є прокуратура, на яку статтею 131-1 Конституції України покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому відповідно до частин 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Разом з тим, згідно із частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Вказана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є незмінною. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 81 діючого ЦПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 (провадження №12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі №711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі №520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 09 жовтня 2018 року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України», заява №5876/15, суд зауважив, що питання наявності «суспільного інтересу» у втручанні тісно пов`язане з пропорційністю втручання, тому суд розглянув його у контексті пропорційності (див. рішення у справі «Волчкова та Міронов проти Росії» (Volchkova and Mironov v. Russia), заяви №45668/05 та №2292/06, пункт 114, від 28 березня 2017 року). Суд вважав несуттєвим, що прокурор нібито не знав про договір 2002 року до 2011 року. Дійсно, після укладення заявником договору у 2002 році державні органи зареєстрували його право власності на придбане майно та ця інформація була доступною у відповідному реєстрі. Іншими словами, державі було відомо або мало бути відомо про договір 2002 року та реєстрацію права власності заявника на спірне майно задовго до 2011 року. Проте держава не реагувала наступні дев`ять років. Крім того, Суд зазначив, що сторони не заперечували, що законність права власності заявника була належним чином перевірена та підтверджена органами державної реєстрації. У зв`язку з цим Суд повторив, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо у разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи (див. рішення у справі «Томіна та інші проти Росії» (Tomina and Others v. Russia), заява №20578/08 та 19 інших заяв, пункт 39, від 01 грудня 2016 року). У справі, рішення у якій переглядається, 7 вересня 2011 року рішенням Дергачівського районного суду Харківської області у справі №2010/2-1850/11 позов прокурора Декргачівського району Харківської області в інтересах держави в особі Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області задоволено повністю. Визнано недійсним державний акт серії ЯП №181428 від 03.08.2010 на право власності на земельну ділянку розміром 0,15 га за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 . Визнано недійсним запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку. Зобов`язано Управління Держкомзему в Дергачівському районі Харківської області скасувати державну реєстрацію в Державному реєстрі земель державного акту серії ЯП №181428 від 03.08.2010 на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_2 . Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити та привести у придатний для використання стан указану земельну ділянку та повернути її за належністю Черкасько-Лозівській сільській раді. Рішення набрало законної сили (а.с. 8). Відповідач ОСОБА_1 спірну земельну ділянку набула у власність на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3779, посвідченого 05.08.2010 приватним нотаріусом Кошель Т.В. Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції помилково вважав, що датою, з якої Черкасько-Лозівська сільська рада дізналася про порушення свого права, є 7 вересня 2011 року. Згідно з викладеною вище позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/3224/16 початком перебігу строку позовної даності для віндикаційного позову до ОСОБА_1 є дата набуття нею права власності на спірну земельну ділянку, тобто 05.08.2010. Проте зазначене не впливає на правильність загального висновку суду першої інстанції про те, що звертаючись до ОСОБА_1 з дійсним позовом про витребування земельної ділянки 11.02.2019 керівник Дергачівської місцевої прокуратури пропустив строк позовної давності. Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Ураховуючи подану представником відповідача заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову. Висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 (провадження №12-128гс19). Посилання в апеляційній скарзі на те, що позовна давність до позовних вимог про витребування майна не застосовується, не заслуговує на увагу, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18) відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі №916/2129/15 (№3-604гс16), а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі №904/10673/16 про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18) дійшла висновку, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вищезазначені особи мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів. Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а ст. 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності. Тому на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність (ст. 257 ЦК України). Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності. В позовній заяві міститься клопотання прокурора про визнання причини пропуску строку позовної давності поважною у зв`язку з тим, що відомості про право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 внесені до Національної кадастрові системи, а відповідно і до Публічної кадастрової карти 11.12.2015, про що стало відомо лише 27.12.2018. Дійшовши до висновку про застосування строку позовної давності, суд фактично обгрунтував відмову в задоволенні клопотання прокурора про визнання причини пропуску цього стороку поважною, але не висловився з приводу відмови в задоволенні вищезазначеного клопотання. Судова колегія погоджується з наведеним судом обґрунтуванням відсутності у прокурора поважних причин для поновлення строку на захист порушеного права, окільки з часу набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку у 2010 році прокурор або держава в особі відповідного органу мали об`єктивну можливість дізнатися про порушення свого права та реєстрацію спірної земельної ділянки за ОСОБА_1 . Наведені прокурором підстави для поновлення строку позовної давності не є поважними. Допущені судом порушення норм процсульного права при розгляді вищезазначеного клопотання прокурора не можуть бути підставою для скасування законного та обгрунованого рішення суду. З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення та обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог. Оскільки суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, то апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04). Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги залишено без задоволення судові витрати, у відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», між сторонами не розподіляються. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 14 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 23 березня 2021 року. Головуючий О.Ю.Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук