Ухвала КАС ВС № 200/11693/19-а

УХВАЛА 24 березня 2021 року Київ справа №200/11693/19-а адміністративне провадження №К/9901/10054/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Ханової Р.Ф., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 200/11693/19-а за позовом Обласного комунального підприємства «ДОНЕЦЬКТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО» до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення , - ВСТАНОВИВ: 22 березня 2021 року до Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 200/11693/19-а, предметом розгляду якої є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області № 0043064403 від 19 червня 2019 року, яким до позивача на підставі статті 126 Податкового кодексу України за затримку на 757, 767, 768, 769, 7710, 771, 772, 774, 775, 776, 777 ,781, 782, 788, 798, 799, 84, 805, 812, 814, 815, 816, 817, 1239, 1246, 1258, 1272, 1333, 1340, 1351 ,1352, 1366,2151, 2156, 2157, 2177, 2189, 2191, 2194, 2195, 2216, 2306, 2313, 2332 днів сплати податкових зобов`язань в сумі 26 544 293,43 гривень, нараховано штрафні санкції в розмірі 20% в сумі 5 308 858,67 гривень. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року позов Підприємства задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області №0043064403 від 19 червня 2019 року в частині застосування штрафних санкцій в сумі 1298562,10 гривень. Ухвалюючи судові рішення у цій справі суди попередніх інстанцій при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин врахували висновки щодо застосування норм права, а саме статті 102 Податкового кодексу України, викладені в постановах Верховного Суду, за приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, що приписи пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України пов`язують початок перебігу строку давності застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань. Наведену правову позицію викладено в постановах Верховного суду від 05 липня 2019 року у справі №820/11541/13-а, від 29 січня 2019 року у справі №820/495/18, від 02 жовтня 2018 року у справі №820/3543/17, від 05 червня 2018 року у справі №824/760/17-а, від 10 травня 2018 року у справі №820/3544/17. Правовою підставою касаційного оскарження відповідач визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник доводить, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (пункт 113.3 статті 113 Податкового кодексу України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі №640/1091/19. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема встановлених пунктом першим, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував постанову Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі №640/1091/19, предметом розгляду у якій було скасування рішень податкового органу від 20 квітня 2018 року №0003004106, №0003014106 та від 27 квітня 2018 року №0003114106, №0003124106, №0003134106. У справі №640/1091/19 колегія суддів виходячи з аналізу положень пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, визнала, що юридичним фактом, з яким пов`язується відповідальність у вигляді штрафу, є сплата узгодженої суми грошового зобов`язання з простроченням, а розмір відповідальності залежить виключно від строку прострочення. Здійснюючи касаційний перегляд у справі №640/1091/19 колегія суддів знайшла обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що порушений платником податку строк сплати податкового боргу перевищив 30-денний строк, з дня виникнення узгодженого грошового зобов`язання. При цьому до погашення податкового боргу платником податку не минуло 1095 днів з дня узгодження грошового зобов`язання, за яким виник податковий борг. Так само вказаний строк давності не минув з дати погашення податкового боргу платником податку до прийняття контролюючим органом рішення про накладення штрафу. Аналіз чинного правового регулювання відповідальності за порушення строків сплати податків дає підстави для висновку, що датою, з якої обчислюється 1095-денний строк, впродовж якого може бути накладений штраф - є дата сплати узгодженої суми податкового зобов`язання, а не дата , на яку припадає закінчення встановленого законом строку сплати узгодженого грошового зобов`язання. З останньої обчислюється тривалість прострочення, яка не повинна перевищувати 1095 днів до накладення штрафу. Суд визнає, що наведені у справі №640/1091/19 обставини вказує на відсутність подібності правовідносин у справі №200/11693/19-а. Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на постанову Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам контролюючого органу не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 200/11693/19-а повернути скаржнику. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя Р.Ф.Ханова