Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/4544/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 р.Справа № 520/4544/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2019, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., м. Харків, повний текст складено 20.06.19 року по справі № 520/4544/19 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про визнання рішення та дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, в якому просив суд першої інстанції: - визнати рішення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 08 квітня 2019 р. за вих. № 06-16/865/19 і відповідні дії по відмові у видачі довідки про розмір виплати щомісячного грошового утримання судді відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 справа № 1-7/2018(4062/15) з розрахунку 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням надбавок передбачених діючим законодавством у період з дати виходу у відставку, тобто з 01 серпня 2018 р. по сьогоднішній день - незаконними; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області видати довідку про розмір виплати щомісячного грошового утримання судді відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 справа № 1-7/2018(4062/15) і донарахувати невиплачену суму з розрахунку 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням надбавок, передбачених діючим законодавством у період з 01 серпня 2018 р. по сьогоднішній день. Крім того, позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд першої інстанції судові витрати по сплаті судового збору у сумі 768, 40 грн. стягнути з відповідача. В обґрунтування вимог позову зазначив, що відмова відповідача від 08 квітня 2019 (р. за вих. № 06-16/865/19 у перерахунку щомісячного грошового утримання судді, відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 справа № 1- 7/2018(4062/15) порушує гарантії незалежності суддів у частині належного матеріального забезпечення державою рівня суддівської винагороди й неможливості зменшення її розміру", а також не відповідають принципу юридичної визначеності, "основу якого утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків". Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (м. Героїв Небесної Сотні, 36, корп.2, м. Харків) про визнання рішення та дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Позивач, ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2019 року по справі №520/4544/19 повністю і ухвалити нове судове рішення у частині заявлених ним позовних вимог та визнати рішення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 08 квітня 2019 р. за вих. №06-16/865/19 і відповідні дії по відмові у видачі йому довідки про розмір виплати щомісячного грошового утримання судді відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (констигуційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 справа № 1-7/2018(4062/15) з розрахунку 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням надбавок передбачених діючим законодавством у період з дати його виходу у відставку, тобто з 01 серпня 2018 р. по сьогоднішній день незаконними. Прохав зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області видати йому довідку про розмір виплати щомісячного грошового утримання судді відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 справа №1-7/2018(4062/15) і донарахувати не виплачену суму з розрахунку 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням надбавок, передбачених діючим законодавством у період з 01 серпня 2018 р. по сьогоднішній день. Прохав повернути йому судові витрати у виді сплаченого ним судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у загальній сумі 1921 грн. В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що підставою для його звернення до суду стало рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 р. № 11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15). Зазначає, що суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу. Вказує, що зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. Зазначає, що питання суддівської винагороди регулюються виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", який встановлює особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів і посилання на будь-які інші нормативні акти з цього приводу прямо протирічать частині другій статті 130 Конституції України, і ніякими іншими законами (у тому числі п.3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № І774-VІІ), на який посилається у своєму рішенні від 20 червня 2019 року Харківський окружний адміністративний суд) особливості фінансування судів і суддів встановлюватися не можуть. Вважає, що винесене Харківським окружним адміністративним судом рішення від 20.06.2019 року по справі №520/4544/19 прямо протирічить правовій позиції Пленуму Верховного суду України, викладеного Пленумом Верховного суду України з цього питання у конституційному поданні до Конституційного суду України, а також прямо протирічить правовій позиції Конституційного суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання, серед яких повторно зазначав у рішенні Конституційного суду від 04 грудня 2018 р.: "гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. е положення узгоджується з вимогами статті і 130 Конституції України" (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002). Зазначає, що суддівська винагорода становить "майно", яке лежить у сфері застосування статті 1 Першого протоколу і на підставі частини першої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI та Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року, він має законні сподівання на отримання належного йому майна у виді недоплаченої у разі неправомірного застосування до нього Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, який у цій частині визнаний неконституційним і втратив свою дію. Вказане майно він мав право отримати і має право отримати зараз відповідно до діючого законодавства, але не отримав внаслідок неправомірного застосування до нього закону який визнаний неконституційним. Презумпція факту порушення його права на виплату суддівської винагороди відповідно до положень частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у його первинній редакції викладена у Рішенні Конституційного суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 справа № 1- 7/2018(4062/15), яке вступило в законну силу і оскарженню не підлягає. Зазначає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року по справі №520/4544/19 є винесеним з порушенням п.п. 1, п.п. 2, п.п. 3, п.п. 4 частини першої, а також частини другої статті 317 КАС України, Посилається на правові позиції Європейського суду з прав людини в обґрунтування своєї позиції. Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, прийнятого відповідно до норм матеріального та процесуального права, прохало відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Сторони по даній справі про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштового відправленнями. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ч.4 ст.229 КАС України. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач є суддею у відставці, що підтверджується посвідченням № 03057 (а.с.10). 04 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області із проханням видати довідку про розмір виплати щомісячного грошового довічного утримання судді відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 справа №1-7/2018(4062/15) з розрахунку 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням надбавок передбачених діючим законодавством у період з 4 грудня 2018 року по сьогоднішній день. 08 квітня 2019 р. за вих. № 06-16/865/19 позивач отримав від Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області відповідь про відмову у видачі відповідної довідки з перерахунком щомісячного грошового довічного утримання. Не погодившись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного суду, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятого ним рішення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частинами другою та третьою статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат. Законом України від 19 грудня 2013 року №716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат). Законом № 192-VIІІ було викладено в новій редакції Закон № 2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат судді Верховного Суду. Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"№1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, частину третю статті 135 Закону № 1402-VIIІ було викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року». Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн. Статтями 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1762 грн, а розмір мінімальної заробітної плати 3723 грн. Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41 45, сторінка 529; 2015 рік, № 18 20, сторінка 132 з наступними змінами). Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41 45, сторінка 529; 2015 рік, № 18 20, сторінка 132 з наступними змінами). Згідно із частиною першою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Як уже зазначалося вище, частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIІІ було визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Згідно з пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. 04 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Конституційний Суд України зауважив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат». Як свідчить зміст зазначеного Рішення Конституційного Суду України, визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного Закону щодо розміру посадового окладу, унаслідок яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку із цим у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди. Отже, внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим Рішенням законної сили, оскільки величина посадового окладу змінилася з 10 на 15 мінімальних заробітних плат. Однак, як уже зазначалося вище, 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон №1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Законом №1402-VIIІ у редакції Закону № 1774-VIII визначено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Як свідчить зміст Закону №1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. З прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Отже, з аналізу наведеного вище, вбачається, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року. Наведений вище висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 04.11.2020 року в зразковій справі №200/9195/19-а. Частиною 5 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Колегія суддів зазначає, що з прийняттям Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Крім того, в рішенні Верховного Суду від 11.03.2020 року ( залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 року) в зразковій справі №200/9195/19-а було зазначено, що рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень. Крім того, зазначена правова позиція також відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2020 року по справі №826/5518/17. Отже, враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат. Положеннями частини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників. В межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплату праці», прийнято Закон №1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати. Перехід на нову розрахункову величину неоподатковуваний мінімум доходів громадян замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом №2453-VI. Таким чином, відсутні підстави стверджувати про зниження рівня гарантій незалежності позивача в розрізі нарахування та виплати суддівської винагороди, від зміни розрахункової величини, яка застосовується для обрахунку його посадового окладу, що спростовує відповідні доводи останнього. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що у зразковій справі №200/9195/19-а Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум стосується не лише суддів, а поширюється на широку сферу суспільних відносин. В контексті таких висновків безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що відбулось незаконне втручання у право позивача мирно володіти належним йому майном. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 23.12.2020 року по справі №1.380.2019.000793. Отже, розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон №1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів №2453-VI та №1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі. Колегія суддів, приймаючи рішення по суті зазначає, що наведені в апеляційній скарзі доводи жодним чином не спростовують висновків суду по даній справі щодо правомірності оскаржуваного рішення відповідача та його дій, з урахуванням висновків про те, що у спірних правовідносинах необхідно застосовувати розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальних заробітних плат. Враховуючи вищевикладене, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі №200/9195/19-а, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності рішення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 08 квітня 2019 р. за вих. № 06-16/865/19, яким було відмовлено позивачу у наданні довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання суддів у відставці з 04 грудня 2018 року з урахуванням 15 мінімальних заробітних плат і відповідних дій останнього по відмові у видачі довідки про розмір виплати щомісячного грошового утримання судді, та відповідні дії відповідача, а тому вважає, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Доводи апеляційної скарги про те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року по справі №520/4544/19 є винесеним з порушенням п.п.1, п.п.2, п.п. 3, п.п.4 частини першої, а також частини другої статті 317 КАС України, колегія суддів вважає такими, що носять характер особистих припущень скаржника та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду даної справи. Щодо посилання в апеляційній скарзі на певні правові позиції Європейського суду з прав людини, то колегія суддів зазначає, що в даному випадку, з урахуванням вже зазначених висновків, рішення (постанова) суду апеляційної інстанції по даній справі є таким, що не суперечить правовим позиціям цього суду. Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та таким, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №200/9195/19-а. Щодо вимог апеляційної скарги про повернення позивачу судових витрат у виді сплаченого ним судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги у загальній сумі 1921 грн., то колегія суддів з огляду на наслідки апеляційного перегляду даної справи, а також враховуючи приписи ст.139 КАС України не вбачає правових підстав для розподілу судових витрат. Враховуючи те, що ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч. 5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2019 по справі №520/4544/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 22.03.2021 року