Постанова 4809 № 385/1040/20

ПОСТАНОВА Іменем України 10 березня 2021 року м. Кропивницький справа № 385/1040/20 провадження № 22-ц/4809/479/21 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Чельник О. І., Черненка В. В., секретар судового засідання Кравченко Я. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Гайворонська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2020 року у складі головуючого судді Гришака А. М. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. 22.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог, Гайворонська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області, в якому просив визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 , який був спадкоємцем майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , видане 19.06.2001 державним нотаріусом Гайворонської державної нотаріальної контори, та зареєстроване в реєстрі за №809, в частині спадкового майна - земельної ділянки (паю) площею 1,443 га, з кадастровим номером: 3521186800:02:000:0400, що знаходиться на території Хащуватської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 та його батьки: батько - ОСОБА_3 , 1925 року народження, мати - ОСОБА_4 , 1928 року народження, постійно проживали у квартирі АДРЕСА_2 . Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 27.07.1993, виданого Знам`янським відділом Одеської залізниці, кожному із них, належало по 1/3 частині зазначеної квартири. Мати позивача - ОСОБА_4 мала земельну ділянку (пай) відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-КР № 034367, на території Хащуватської сільської ради, розміром 2,89 га, кадастровий номер: 3521186800:02:000:0400. 06.12.2000 мати померла. На час її смерті, крім померлої матері, у спільній квартирі проживали та були зареєстровані позивач та його батько. За життя мати заповіту на випадок своєї смерті, не складала. Враховуючи те, що батько та позивач, на день смерті матері були зареєстровані та проживали в згадуваній квартирі разом з матір`ю, він з батьком, вважається такими, що прийняли спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном матері після її смерті - її 1/3 частиною квартири та земельною ділянкою (паєм), загальною площею 2,89 га. У 2008 році, батько позивача склав заповіт на користь його сестри ОСОБА_2 , яким на випадок своєї смерті заповідав їй все своє майно. У 2015 році батько помер. Після його смерті ОСОБА_2 у 2016 році звернулась до суду з позовом про встановлення факту належності заповіту, оскільки у згадуваному заповіті батька були допущені технічні помилки, та про визнання права власності на спадкове майно батька за заповітом. Під час розгляду тієї цивільної справи позивачу стало відомо, що батько після смерті своєї дружини - матері позивача ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 19.06.2001, видане державним нотаріусом Гайворонської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 809, спадкова справа №

373. Зазначене свідоцтво батьку видано на спадкове майно : земельний пай в КСП «Нива» с. Хащувате, розміром 3,1 га, що належала ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КР №0065455, виданого Гайворонською райдержадміністрацією 28.01.1998. З невідомих позивачу причин батько на підставі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину одноособово отримав у власність всю належну померлій ОСОБА_4 земельну ділянку, хоча повинен був отримати лише половину вказаної земельної ділянки розміром 1,44 га (2,887:2=1,443). Вважає, що після смерті матері ОСОБА_4 , за відсутності інших спадкоємців, позивач та його батько успадкували земельну ділянку в рівних частинах, по 1/2 частки кожен, тому, при видачі свідоцтва на спадкове майно, в тому числі належну спадкодавцю земельну частку (пай), було порушено право позивача на отримання частки спадщини після смерті матері, яку він фактично прийняв, проживаючи разом з нею. Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Суд першої інстанції виходив з того, щозаявлений позов про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 , який був спадкоємцем майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 19.06.2001 державним нотаріусом Гайворонської державної нотаріальної контори, та зареєстрованого в реєстрі за №809, в частині спадкового майна - земельної ділянки (паю) площею 1,443 га, з кадастровим номером: 3521186800:02:000:0400, не підлягає задоволенню, оскільки на таке майно оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом не видавалось. Суд констатував про порушення права позивача на частку спадкового майна, що належало його матері, зазначив, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 19.06.2001, посвідчене державним нотаріусом Гайворонської державної нотаріальної контори Ковбасюк Н. Ю., видане з порушенням прав інших осіб - позивача ОСОБА_1 , позаяк він в силу статті 549 ЦК УРСР прийняв спадщину після смерті своєї матері. Проте, за висновком суду спірне свідоцтво на право власності на спадщину за законом від 19.06.2001 в частині спадкового майна - земельної ділянки (паю) площею 1,443 га, з кадастровим номером: 3521186800:02:000:0400, яке позивач просив визнати недійсним, не видавалось, тому відсутні правові підстави для його скасування як незаконного, передбачені ст. 1301 ЦК України, . Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Зазначив, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Не враховано, що на його звернення від 25.06.2020 про видачу мені свідоцтва про право на спадщину на майно після смерті матері нотаріус Гайворонської державної нотаріальної контори своєю постановою №158/02-31 відмовила у видачі свідоцтва, з посиланням на те, що батьку ОСОБА_3 , як спадкоємцю першої черги, було видано свідоцтво про право на спадщину після смерті матері (його дружини) на спадкове майно - (земельну частку (пай) та грошові вклади). Батько отримав свідоцтво повністю на всю земельну частку (пай) матері. Посилаючись на ті ж обставини, що зазначені в позовній заяві, позивач звернув увагу, що при розгляді справи, у судовому засіданні, що вказано у мотивувальній частині судового рішення, встановлено факт прийняття ним спадщини після смерті своєї матері, оскільки він вступив у володіння спадковим майном, і це не заперечувала відповідач. У своєму рішенні суд визнав порушеним право позивача на частку спадкового майна після смерті матері, а свідоцтво про право на спадщину за законом від 19.06.2001, посвідчене державним нотаріусом Гайворонської державної нотаріальної контори Ковбасюк Н. Ю., таким, що видане з порушенням прав інших осіб (позивача). Суд вважав, що позивач не довів допустимими та належними доказами те, що земельна ділянка розміром 3,1 та, у відповідності до сертифікату на право на земельну частку (пай), та земельна ділянка розміром 2,89 га, з кадастровим номером 3521186800:02:000:0400, є однією і тією самою ділянкою. Проте, на думку позивача, не враховано, земельної ділянки розміром 3,1 га виділеноїйого матері згідно сертифіката на право на земельну частку (пай), вже не існує, тому в позові міститься вимога про визнання частково недійсним свідоцтво в частині (половини - 1/2 частини) спадкового майна - земельної ділянки площею 1,443 га, з кадастровим номером 3521186800:02:000:0400. В матеріалах справи є копія постанови Кропивницького апеляційного суду від 13.06.2019 (справа №385/358/16, провадження №22- ц/4809/894/19), де предметом позову за позовною заявою позивача ОСОБА_2 , була і земельна ділянка розміром 2,89 га, з кадастровим номером 3521186800:02:000:0400,яку їхній батько ОСОБА_3 успадкував після смерті матері. Судом було встановлено, що це одна і та ж земельна ділянка. Відповідач також підтвердила, що спірна земельна ділянка площею 2,89 га, з кадастровим номером 3521186800:02:000:0400, є земельною ділянкою, яка належала їхній матері і після її смерті успадкована батьком,і після одержання останнім державного акту на цю земельну ділянку згідно умов заповіту право власності в порядку спадкування перейшло до неї на 7/8 частин цієї земельної ділянки. При йьому відповідач не спростувала, що спірна земельна ділянка не є тією, яка була у власності померлої матері. Крім того, позивач зауважив, що суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. У цьому випадку це необхідно для захисту його права. Вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. Позовна заява про визнання частково недійсним свідоцтва, відповідно і рішення суду має бути відносно свідоцтва, яке видане з порушенням права позивач на зазначену площу земельної ділянки та її кадастровий номер. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Представник відповідача адвокат Іващенко О. П. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому ставить питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.159-160). Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними. Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано. Третя особа в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши пояснення позивача та його представника адвоката Волошина М. Г., які підтримали доводи апеляційної скарги, відповідача та її представника адвоката Іващенка О. П., які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а. с. 11). Відповідач ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що не заперечувалося сторонами. Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 27.07.1993, виданого Знам`янським відділком Одеської залізниці, квартира в АДРЕСА_2 (а.с.19), належить на праві приватної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с. 12). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (а.с. 59). Згідно копії довідки від 12.02.2020 №259, виданої Гайворонською міською радою, ОСОБА_4 на день смерті проживала за адресою: АДРЕСА_2 , разом з нею зареєстровані та проживали ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (а.с.13). Згідно копії довідки Гайворонської міської ради № 259 від 12.02.2020, станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_2 , на постійне місце проживання були зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 37). 19.06.2001 ОСОБА_3 подав заяву до Гайворонської державної нотаріальної контори, в якій просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно - земельний пай в КСП «Нива», після смерті ОСОБА_4 , та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с. 58,62,64). Як встановлено, позивач також звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте постановою державного нотаріуса Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро) Гайворонської РДНК Кіровоградської області Ковбасюк Н. Ю. від 25.06.2020 №158/02-3Г йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії (а.с.21), з підстав наявності іншого спадкоємця за законом першої черги та видачею свідоцтва про право на спадщину на все заявлене спадкове майно (грошові вклади, земельний пай). Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11.05.2017 задоволено частково позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про встановлення факту належності заповіту та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом (справа №385/358/16). Встановлено факт належності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю с. Покутенці Віньковецького району Хмельницької області правовстановлюючого документу: заповіту від 19.11.2008 на ім`я ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №3-4061. Визнано за ОСОБА_2 , право власності в порядку спадкування на 5/12 частин квартири, що знаходиться по АДРЕСА_2 , вартістю 53834 гривні, після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 . Визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування на 5/6 частин земельної ділянки № 400 , кадастровий номер 3521186800:02:000:0400, що розташована на території Хащуватської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, розміром 2,89 га, вартістю 102020 грн, після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 . Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року, рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 11.05.2017 в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування на 5/12 частин квартири, що знаходиться по АДРЕСА_2 вартістю 53834 гривні, після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , та визнання за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , права власності в порядку спадкування на 5/6 частин земельної ділянки № 400 , кадастровий номер 3521186800:02:000:0400, що розташована на території Хащуватської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області розміром 2,89 га вартістю 102020 грн., після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 скасовано . Ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 на 7/16 частини квартири, що знаходиться по АДРЕСА_2 , право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , на 7/8 частин земельної ділянки № 400 , кадастровий номер 3521186800:02:000:0400, що розташована на території Хащуватської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, розміром 2,89 га (а.с.93-94). Вказаним судовим рішенням установлено, що ОСОБА_2 має право на успадкування 7/16 частини спірної квартири (1 ч. цілої квартири - Ѕ ч. яка належить ОСОБА_1 - 1/16 обов`язкова частка ОСОБА_5 = 7/16 ч.), та право на успадкування 7/8 частин земельного паю (1-1/8=7/8). За законом після смерті батька мали б право успадкувати: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , а також ОСОБА_7 . Оскільки спадковим майном після смерті батька - ОСОБА_3 є Ѕ частина квартири та земельний пай то відповідно спадщина розподіляється відповідним чином. ОСОБА_2 має право на спадщину за заповітом на 7/16 частин квартири. Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені законом. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (2004 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. На час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини). Пунктом 5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР було встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину. ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави. Отже, норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР. При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР. Якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР, застосовуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на майно в порядку спадкування. Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Як зазначено в абз. 3 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України). За своєю юридичною природою позов - це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем). Право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі передбачено статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відпо­відати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок. Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним. З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Відповідачами у цій справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а також можуть бути особи, які мають (набули) право власності на спірне майно. Відповідно до частин 4 та 5 статті 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Встановлено і не заперечувалося відповідачем, що після смерті ОСОБА_4 її син ОСОБА_5 вступив у володіння спадковим майном шляхом проживання у їх спільній вищезазначеній квартирі. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року, визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті батька - ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 на 7/16 частини квартири, що знаходиться по АДРЕСА_2 , та на 7/8 частин земельної ділянки № 400 , кадастровий номер 3521186800:02:000:0400, що розташована на території Хащуватської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, розміром 2,89 га (а.с.93-94). При цьому встановлено, що ОСОБА_2 має право на успадкування 7/16 частини спірної квартири, 1/2 ОСОБА_1 та 1/6 ОСОБА_5 , та право на успадкування 7/8 частин земельного паю (1-1/8=7/8). Суд зазначав, що за законом після смерті батька мали б право успадкувати: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , а також ОСОБА_7 . Вказаною постановою Кропивницького апеляційного суду встановлено факт, що батько ОСОБА_3 набув право власності на 1/2 частку спірної квартири, оскільки йому належала 1/3 частина даної квартири, та прийняв спадщину на 1/6 частини квартири, після смерті дружини - ОСОБА_4 , але за життя з невідомих обставин не виготовив правовстановлюючий документ. Позивач ОСОБА_5 прийняв спадщину на 1/6 частину квартири після смерті матері, шляхом прийняття спадщини оскільки постійного проживання на момент смерті із спадкодавцем. А тому йому належить 1/2 частина даної квартири, оскільки до прийняття спадщини належала також 1/3 даної квартири, 1/6 частина спірної земельної ділянки, як обов`язкова частка згідно ст. 1241 ЦК України, а позивачу відповідно 5/6 частин земельної ділянки. З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 існує спір щодо спадкового майна, оскільки на час вирішення даного спору вже існувало рішення суду про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 , на квартиру по АДРЕСА_2 , та на земельну ділянку № 400 , кадастровий номер 3521186800:02:000:0400, що розташована на території Хащуватської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Це залишилось поза увагою суду першої інстанції, який розглянув справу за участю ОСОБА_2 , не вирішивши питання щодо залучення як співвідповідача ОСОБА_5 , права та обов`язки якого зачіпаються оскарженим судовим рішенням, що, в свою чергу, унеможливило встановлення всіх обставин справи та об`єктивне вирішення спору. У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача. Згідно норм ст. 11, ЦПК України суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Суд повинен враховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду. Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи. У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших осіб до участі у справі як відповідачів чи співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. Тому, у разі якщо позов пред`явлено не до належних осіб, суд має роз`яснити позивачеві право подати клопотання про залучення до розгляду справи співвідповідачем належну особу (у даній справі - спадкоємця ОСОБА_5 ), а у разі не вчинення таких дій - відмовити у задоволенні позовних вимог. Справу вирішено без участі ОСОБА_5 , який є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , і оскарженим судовим рішенням зачіпаються його права та інтереси щодо спірного спадкового майна. Рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, а висновок суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 , в частині спадкового майна - земельної ділянки (паю), є передчасним. Апеляційний суд в силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 367, 374 ЦПК України, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Вирішуючи спір, суд першої інстанції порушив вимоги цивільного процесуального закону, не з`ясував коло належних відповідачів, не вирішив питання про залучення усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, проте вирішення позову з неналежним відповідачем не може мати наслідки встановлення судом обставин справи та викладення у рішенні відповідних висновків щодо відмови в позові з інших підстав. Ці недоліки не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом, у зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 , оскільки без залучення до участі у справі ОСОБА_5 , який також є спадкоємцем всіх прав і обов`язків померлого ОСОБА_3 , право якого на частину спадкового майна після смерті ОСОБА_4 оспорюється, неможливо вирішити спір щодо порушених прав позивача. Оскільки у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладається на особу, яка їх подала і поверненню не підлягає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2020 року скасувати. У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Гайворонська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 19.03.2021. Головуючий С. М. Єгорова Судді О. І. Чельник В. В. Черненко