Постанова 4857 № 1.380.2019.001490

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.001490 пров. № А/857/12367/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Стельмаха П.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року за наслідками провадження за нововиявленими обставинами (суддя - Мричко Н.І., час постановлення - 11:16 год., місце постановлення - м.Львів, дата складення повного тексту - 07.09.2020 р.), в адміністративній справі №1.380.2019.001490 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Національної поліції України, про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати, встановив: У березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів ГУ НП у Львівській області, НП України, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України №339 від 21.02.2019 року про накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції; 2) визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Національної поліції у Львівській області №146о/с від 11.03.2019 року про звільнення позивача зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію», у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, відповідно до наказу НПУ №339 від 21.02.2019 року; 3) поновити позивача на посаді начальника 3-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності ГУ НП у Львівській області, стягнувши на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу. Відповідачі НП України та ГУ НП у Львівській області в суді першої інстанції подали відзиви на позовну заяву ОСОБА_1 , в яких просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУ НП у Львівській області, НП України про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовлено повністю. 11 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою в порядку статті 361 КАС України, в якій просив переглянути рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 року у справі №1.380.2019.001490 за нововиявленими обставинами. За результатами перегляду, з врахуванням уточнюючої заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, просив позивач ухвалити судове рішення про задоволення повністю позовних вимог. Відповідачі НП України та ГУ НП у Львівській області в суді першої інстанції подали відзиви на заяву позивача ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, в яких просили відмовити у її задоволенні. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2019р. у справі №1.380.2019.001490 за нововиявленими обставинами. З цією ухвалою суду від 02.09.2020р. не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт оскаржену ухвалу суду необґрунтованою, не вмотивованою, прийнятою з порушенням норм, матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судове рішення (вступна та резолютивна частина) була проголошена за участю сторін 02.09.2020 після виходу суду з нарадчої кімнати, проте за інформацією ДП «Інформаційні судові системи» від 21.09.2020 примірник вказаного судового рішення від 02.09.2020 створено в системі ЄДРСР лише 09.09.2020, тому ставить під сумнів дотримання принципу правосудності судового рішення. Також вказує апелянт, що до участі у справі суд допустив учасників справи (представників відповідача), які не мали адміністративної процесуальної дієздатності діяти в порядку самопредставництва від імені юридичної особи. Вказує, що станом на серпень 2020 року до Реєстру не було внесено даних про інших повноважених осіб, окрім Віконського В.В. , що мають право діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва. Крім того, вважає скаржник, що при ухваленні судового рішення мало місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, зокрема суд не з`ясував правомочності членів дисциплінарної комісії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 «по місцю і часу» бути 20.09.2019 уповноваженими підписантами висновку службового розслідування, оскільки реквізити «місто Київ» та «дата 20.02.2019» вказують на конкретну адміністративно-територіальну одиницю, де відбулось створення та підписання документу. Також вважає, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення допустив порушення норм матеріального права (не застосував положення нормативно-правових актів (Постанови КМУ №98 від 02.02.2011, наказ Мінфіну №59 від 13.03.1998 (зі змінами), наказ МВС №672 від 02,08.2017), які підлягали застосуванню), та порушення процесуального права (проведення судових дебатів у спрощеному провадженні та допуску до участі у справі - осіб, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності), що призвело до неправильного вирішення питання. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену ухвалу суду від 02.09.2020р. за наслідками провадження за нововиявленими обставинами, прийняти постанову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідачі НП України та ГУ НП у Львівській області із апеляційними вимогами ОСОБА_1 не погодились, подали відзиви на апеляційну скаргу, просять апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду від 02.09.2020 року без змін. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного. Відповідно до ч.1 ст.361 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими обставинами. Відповідно до ч.2 ст.361 КАС України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду. Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (ч.4 ст.361 КАС України). Суд апеляційної інстанції зазначає, що до нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких гуртуються заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є: - існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; - на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; - істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, суд визначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу «resjudicata» - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру. З цього приводу, суд першої інстанції вірно врахував, що у п.46 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" від 06.10.2015 Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою потворного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х). У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Праведная проти Росії» від 18 листопада 2004 року суд визначив, що процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя. Отже, під нововиявленою обставиною мається на увазі фактична обставина, яка має істотне значення і яка об`єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома усім особам, які брали участь у справі, та суду. Колегія суддів також зазначає, що нова обставина, яка з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справи. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, апеляційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими. Тобто, не є нововиявленими обставинами ті, які виникли після ухвалення рішення (не існували на той момент); ті, на які посилалися як на докази сторони, або об`єктивно могли бути долучені як докази; невчасно подані сторонами докази; офіційні тлумачення Конституційного Суду України тощо. Нововиявлені обставини відрізняються від нових обставин, обставин, що змінилися, та нових доказів за часовими ознаками, предметом доказування та істотністю впливу на судове рішення. Із змісту заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами видно, що підставою для перегляду визначено пункт 1 ч.2 ст.361 КАС України. Обставиною для перегляду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 року в справі №1.380.2019.001490 заявник покликається на лист Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 18.02.2020 за вих. № 19аз/12/1/2/-3-2020, який надійшов на його адресу 25.02.2020 року. Згідно вказаного документа за інформацією ГУНП у Львівській області ОСОБА_4 у період з 10 до 16.02.2019 перебував у службовому відрядженні у м.Харків. За інформацією Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у період з 10 до 17.02.2019 перебували у службових відрядженнях в ГУНП у Львівській області. ОСОБА_3 в період з 10 до 15.02.2019 перебував у службовому відрядженні в ГУНП у Дніпропетровській області (а.с. 162 Т.3). У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами позивач також зазначає про не перебування ОСОБА_4 у м. Києві 20.02.2019 та сумнівність підписання 20.02.2019 ОСОБА_3 висновку службового розслідування на залізничному вокзалі «ст. Київ Пасажирський». З цього приводу слушно звернув увагу суд першої інстанції, що лист Департаменту кадрового забезпечення НП України від 18.02.2019р. 19аз/12/1/2/03-2020 не містить відомостей щодо місця перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 20.02.2019 чи інших відомостей щодо подій, які мали місце 20.02.2019 року. За твердженням позивача перебування члена комісії ОСОБА_3 у період з 10 по 15.02.2019 у ГУНП в Дніпропетровській області унеможливлювало відібрання ним письмових пояснень від прямих та безпосередніх керівників ОСОБА_1 12-14.02.2020 та виконання обов`язків члена дисциплінарної комісії протягом вказаного періоду у м. Львів. Надаючи оцінку доводам позивача про сумнівність підписання 20.02.2019 року ОСОБА_3 висновку службового розслідування, суд першої інстанції дослідив наступне і такі обставини підтверджуються матеріалами справи, а саме, 08.02.2019 НП України виданий наказ №248 "Про відрядження працівників Національної поліції" (а.с. 19-21 Т.4), пунктом 1 якого Департаменту протидії наркозлочинності наказано забезпечити відрядження з 10 по 15.02.2019 до ГУНП в Дніпропетровській області ряду працівників, серед яких і майора поліції ОСОБА_3 .. З матеріалів справи видно, що фактичний виїзд ОСОБА_3 у службове відрядження до ГУНП в Дніпропетровській області у період з 10 по 15.02.2019 не здійснювався, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: письмовими поясненнями ОСОБА_3 від 26.03.2020 (а.с. 23 Т.4); листом Департаменту протидії наркозлочинності НП України від 30.03.2020 №905/01/40-2020, згідно якого відповідно до журналу обліку видачі бланків посвідчень про відрядження ДПН ОСОБА_3 не отримував таке посвідчення для здійснення відрядження до ГУНП в Дніпропетровській області у період з 10 по 15.02.2019р. (а.с. 25-26 Т.4); листом Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку НП України від 27.02.2020 № 682/29/5/01-2020, згідно якого звіт про відрядження ОСОБА_3 у лютому 2020 року до ГУНП в Дніпропетровській області до Департаменту не надходив (а.с. 24 Т.4) та показаннями свідка ОСОБА_3 наданими суду першої інстанції, згідно з якими ОСОБА_3 у період з 10 по 15.02.2019 у Дніпропетровській області не перебував. Вказане свідчить, що у період з 10 по 15.02.2019 ОСОБА_3 не перебував у службовому відрядженні до ГУНП в Дніпропетровській області, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про недопустимість письмових пояснень, які були відібрані ОСОБА_3 у прямих та безпосередніх керівників ОСОБА_1 у м. Львові у період з 12 по 14.02.2019 року. Крім того, правильно звернув увагу суд першої інстанції, що в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами представник позивача адвокат ОСОБА_7 підтверджує той факт, що лист ДКЗ НП України від 18.02.2019р. №19аз/12/1/2/03-2020 ним було отримано 25.02.2020р., і, як наслідок, з його змістом він ознайомився 25.02.2020р.. Отже, зміст листа ДКЗ НП України від 18.02.2019 №19аз/12/1/2/03-2020, в якому викладена інформація, на думку представника позивача, яка є нововиявленими обставинами, достеменно було відомо адвокату ОСОБА_7 ще 25.02.2020, тобто до моменту винесення Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №1.380.2019.001490. Таким чином, в адвоката ОСОБА_7. 25.02.2020 була фізична та технічна можливість надати до Восьмого апеляційного адміністративного суду процесуальні документи в рамках розгляду справи №1.380.2019.001490 під час її перегляду в апеляційному порядку. Проте, позивач та адвокат ОСОБА_7 не скористалися своїм правом, передбаченим статтями 44, 77, 79 КАС України, та не поінформували 25.02.2020 суд апеляційної інстанції про наявність нових доказів у справі, які, на їхню думку, мають вирішальне значення для вирішення спору по суті, та не надіслали їх в електронній формі до суду засобами зв`язку. З аналізу наведених вище встановлених судом обставин та правових норм щодо реалізації права на перегляд справи за нововиявленими обставинами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав безпідставним покликання заявника на наведені обставини у заяві про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, які не можуть вважатися нововиявленими за своїм визначенням. Тобто, обставин, що є істотними у розумінні статті 361 КАС України, заявником не наведено. При цьому суд першої інстанції повно та об`єктивно з`ясував обставини, яким обґрунтовуються доводи заяви щодо перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. Доводи апеляційної скарги щодо не з`ясування судом правомочності членів дисциплінарної комісії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час підписання 20.09.2019 року службового розслідування в ході розгляду справи апеляційною інстанцією не підтвердилися. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, які вказані заявником, не є нововиявленими в контексті пункту 1 ч.2 ст.361 КАС України, оскільки такі не є істотними для справи обставинами та були відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Отже, являються безпідставними доводи апелянта про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального права. Відносно доводів апеляційної скарги в частині правосудності судового рішення, то колегія суддів зазначає наступне. Матеріалами справи встановлено, що 02 вересня 2020 року Львівським окружним адміністративним судом прийнято ухвалу за наслідками провадження за нововиявленими обставинами, при цьому суд першої інстанції скористався положеннями ч.3 ст.243 КАС України, згідно яких у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи. На аркуші справи 215 тому 5 міститься вказана вище ухвала суду із вступною та резолютивною частинами. Повний текст ухвали складений 07.09.2020 року. Відповідно до пункту 1 розділу ІІ. «Підготовка судом інформаційних ресурсів Реєстру» Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя 19.04.2018р. №1200/0/15-18, електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в автоматизованій системі документообігу суду (далі - АСДС) у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі, підписується ЕЦП судді, який ухвалив таке судове рішення, а в разі колегіального розгляду - ЕЦП усіх суддів, що входять до складу колегії, та зберігається у стані, що унеможливлює його подальше коригування. Згідно пункту 1 розділу ІІІ «Оприлюднення судом інформаційних ресурсів Реєстру» цього Порядку, електронний примірник судового рішення або окремої думки судді оприлюднюється шляхом надсилання до Реєстру у день його виготовлення засобами АСДС. Реєстраційні відомості, зазначені в пункті 3 розділу II цього Порядку, надсилаються до Реєстру у складі електронного документа, який вони описують. Зареєстровані електронні примірники судових рішень та окремих думок суддів протягом трьох робочих днів із дня їх реєстрації в Реєстрі обробляються та знеособлюються в автоматичному режимі в порядку черговості їх надходження (п.1 розділу V. Оброблення адміністратором інформаційних ресурсів Реєстру цього Порядку). Таким чином, електронний примірник судового рішення виготовляється судом в автоматизованій системі документообігу суду у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі та оприлюднюється шляхом надсилання до Реєстру у день його виготовлення засобами АСДС. Зареєстровані електронні примірники судових рішень протягом трьох робочих днів із дня їх реєстрації в Реєстрі обробляються та знеособлюються в автоматичному режимі в порядку черговості їх надходження. Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року за наслідками провадження за нововиявленими обставинами у справі №1.380.2019.001490 надіслана судом: 08.09.2020; зареєстрована: 09.09.2020; Оприлюднена: 10.09.2020. Таким чином, апеляційний суд не встановив допущення порушень судом першої інстанції в частині оприлюднення ухвали від 02.09.2020 року за наслідками провадження за нововиявленими обставинами у справі №1.380.2019.001490, а відтак така є правосудною, що спростовує відповідний довід скаржника. Відносно тверджень позивача про те, що суд протиправно допустив до участі у справі представників відповідачів, які не мали адміністративної процесуальної дієздатності діяти в порядку самопредставництва від імені юридичної особи, то такі твердження є помилковим, враховуючи наступне. Відповідно до ч.4 ст.55 КАС України, Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника. Згідно п.1 ч.1 ст.59 КАС України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи. Положеннями статті 131-2 Конституції України унормовано, що Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Згідно п.1 ч.6 ст. 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Відповідно до ч.2 ст.57 КАС України, у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність. Вищенаведені норми вказують, що у трудових спорах у справах незначної складності представництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень в суді може здійснюватися за їх вибором: адвокатом, фізичною особою на підставі довіреності, керівником чи іншою особою відповідно до статуту, положення, трудового договору чи контракту (самопредставництво юридичної особи) прокурором, коли він діє від імені відповідних органів. Суд зазначає, що справа №1.380.2019.001490 відповідно до ч.6 ст.12 КАС України є справою незначної складності, у зв`язку з чим ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року справу було призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи наведене, а також те, що вказана справа є незначної складності, колегія суддів приходить до висновку, що представники відповідачів Скригонюк І.В. на підставі довіреності НП України №47ЦОУ від 12.02.2020 р. (а.с. 12 Т.4) та Лазорко І.І. на підставі довіреності ГУ НП у Львівській області №98 від 21.04.2020 р. (а.с. 50 Т.4) мали адміністративну процесуальну дієздатність на представництво інтересів довірителів під час розгляду заяви за нововиявленими обставинами. Відносно доводів апелянта про порушення судом першої інстанції процесуальних норм в частині проведення судових дебатів у спрощеному провадження, то такі знайшли своє підтвердження та зафіксовані у протоколі судового засідання. Так, згідно ч.8 ст. 262 КАС України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Отже, судом допущено порушення процесуальної норми, проте, на переконання суду апеляційної інстанції, таке порушення не вплинуло на правильність прийнятого у справі рішення. Згідно абзацу 2 ч.2 ст.317 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Таким чином, являються безпідставними доводи апелянта (позивача) про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставин справи, сформував висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального і процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи. Колегія суддів також зазначає, що право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом, та їм було надано належну правову оцінку. Водночас, суд апеляційної інстанції враховує приписи статті 308 КАС України, де, зокрема, встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскаржена ухвала суду від 02.09.2020 року за наслідками провадження за нововиявленими обставинами винесена за результатами повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування немає. Колегія суддів окремо звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 року у справі №1.380.2019.001490 за наслідками провадження за нововиявленими обставинами, просить її скасувати, прийняти постанову, якою направити справу №1.380.2019.001490 для продовження розгляду до суду першої інстанції. Стаття 320 КАС України передбачає підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно ч.4 ст.368 КАС України, за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. Відповідно до ч.1 ст.369 КАС України, у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) приймає постанову - якщо переглядалася постанова; 3) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала. Статтею 315 КАС України визначено повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення. Зокрема, згідно частини 1 цієї статті, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; 3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті. Згідно ч.1 ст.321 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі. В контексті наведених правових положень, судове рішення за наслідками розгляду по суті заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, в тому числі ухвала суду про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не може вважатись ухвалою суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на таке судове рішення уповноважений прийняти одне з визначених частиною першою статті 315 КАС України рішень у виді постанови. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно п.1 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 361-369 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року за наслідками провадження за нововиявленими обставинами у справі №1.380.2019.001490 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Національної поліції України про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови складено 22.03.2021 року