Постанова 4857 № 460/6249/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/6249/20 пров. № А/857/3740/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Михальської М.Р., представника позивача Таборовця А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови,- суддя (судді) в суді першої інстанції Недашківська К.М., час ухвалення рішення 12:55:17, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 04 січня 2021 року, В С Т А Н О В И В: 27 серпня 2020 року ФОП ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову № 208506 від 04 серпня 2020 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 34000,00 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що державними інспекторами Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області проведено перевірку транспортного засобу марки Volvo НОМЕР_1 , який належить фізичній-особі підприємцю ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , на а/д Н-25 137 км. За результатами здійсненого габаритно-вагового контролю складені Акт про перевищення транспортним засобом нормативних параметрів від 09 липня 2020 року №034555 та Довідка про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 09 липня 2020 року №034702, відповідно до яких встановлено результати вагового контролю навантаження на осі: 1) 6,65 тон (нормативно допустиме 11,00 тон); 2) 23,8 тон (нормативно допустиме 16,00 тон); повна маса транспортного засобу 30,45 тон (нормативно допустима 40,00 тон). Вказує, що зважування відбулося з порушеннями норм чинного законодавства, оскільки автомобільний перевізник здійснював перевезення сипучого вантажу щебеню, а тому Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, не могла бути застосована. Вказана Методика не розповсюджується на транспортні засоби, які здійснюють перевезення рідкого чи сипучого вантажу. Зазначає, що перевіряємий транспортний засіб мав одну (першу) вісь та здвоєну вісь, натомість у талоні зважування вказані параметри по трьох окремих осях, що є неприпустимим. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №208506 від 04 серпня 2020 року, винесену Управлінням Укртрансбезпеки у Рівненській області (правонаступник Поліське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки). Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що контролюючий орган при винесенні оскаржуваної Постанови №208506 діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, оскільки результати здійсненого вимірювання не можна вважати достовірними, зважаючи на неможливість встановлення точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу, у тому числі зі здвоєною віссю, з відповідним сипучим вантажем. Не погодившись з прийнятим рішенням, Поліське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що законодавець чітко передбачив критичну похибку у розмірі 2 відсотки, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі й сипучого, який під час транспортування здатний зсуватися, а тому водій і перевізник також несуть відповідальність за те, щоб вантаж не зміщувався під час руху. Довідка про результати здійснення габаритно-вагового контролю містить відомості про тип транспортного засобу, згідно яких транспортний засіб позивача має три осі, дві з яких здвоєні, що не заперечувалось позивачем. Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком № 879, яким і керувався відповідач. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що відповідачем зважування транспортного засобу відбувалося з порушеннями норм законодавства. Звертає увагу на відсутності методики виконання вимірювання навантажень на маси вантажних транспортних засобів. Також, зауважує, що транспортним засобом здійснювалось перевезення вантажу, який змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу у русі, що спричинило недостовірний та неточний показник навантаження на кожну з осей транспортного засобу. В судовому засіданні представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, на підставі направлення на рейдову перевірку від 09 липня 2020 року №009085 (а.с.54) та на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок від 03 липня 2020 року (а.с.55) державними інспекторами Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області проведено перевірку транспортного засобу марки Volvo НОМЕР_1 , який належить фізичній-особі підприємцю ОСОБА_1 (а.с.14) під керуванням водія ОСОБА_2 , на а/д Н-25 137 км. За результатами перевірки складений Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 09 липня 2020 року №227144 (далі Акт перевірки) (а.с.47), яким встановлено порушення пункту 22.5 Правил дорожнього руху перевищення осьового навантаження на здвоєну вісь 23,80 тон при допустимих 16 тон; відсутній дозвіл на рух дорогами України з перевищенням вагових обмежень, чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Результати зважування відображені у талоні від 09 липня 2020 року (час зважування 13:00) (а.с.48). За результатами здійснення габаритно-вагового контролю складені Акт про перевищення транспортним засобом нормативних параметрів від 09 липня 2020 року №034555 (а.с.49) та Довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 09 липня 2020 року №034702, відповідно до яких встановлено результати вагового контролю навантаження на осі: 1) 6,65 тон (нормативно допустиме 11,00 тон); 2) 23,8 тон (нормативно допустиме 16,00 тон); повна маса транспортного засобу 30,45 тон (нормативно допустима 40,00 тон). На підставі вказаних вище документів начальником Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області розглянуто справу про порушення чинного законодавства в сфері автомобільного транспорту та винесено Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 04 серпня 2020 року №208506 (далі Постанова №208506) (а.с.44), відповідно до якої констатовано порушення автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 16 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - штраф у розмірі 34000,00 грн. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 1 Закону України №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту). Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону України №2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (частина чотирнадцята статті 6 Закону України №2344-III). За правилами статті 48 Закону України №2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. Нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні засади забезпечення функціонування автомобільних доріг, їх будівництва, реконструкції, ремонту та утримання в інтересах держави і користувачів автомобільних доріг, є Закон України «Про автомобільні дороги» №2862-IV від 08.09.2005 (далі - Закон України №2862-IV). Відповідно до статті 33 Закону України №2862-IV, рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Нормативно-правовим актом, який визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища, є Закон України «Про дорожній рух» №3353-XII від 30.06.1993 (далі - Закон України №3353-XII). За правилами частини другої статті 29 Закону України №3353-XII, з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» №30 від 18.01.2001 (далі - Правила №30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. За приписами пункту 4 Правил №30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» через центри надання адміністративних послуг. Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд. Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» №1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР), за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення. Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» №879 від 27.06.2007 затверджено, зокрема, Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок №879). Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку №879, вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно- вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів. Пунктом 3 Порядку №879 встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. Відповідно до пункту 28 Порядку №879, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками, виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень. Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку №879. Пунктом 12 Порядку №879 передбачено, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. За приписами пункту 13 Порядку №879 під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані. У відповідності до пункту 18 Порядку №879, за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення. У разі пред`явлення водієм транспортного засобу міжнародного сертифіката зважування габаритно-ваговий контроль у частині зважування не здійснюється. Відповідно до пункту 23 Порядку №879, власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб. Відповідно до пункту 31.1 Порядку №879, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки. Згідно пункту 21 Порядку №879, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. Відповідно до пунктів 21 та 22 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті» №1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок №1567), у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком

3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності). У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис. За правилами пунктів 25, 26, 27 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. У разі виявлення вчиненого іноземним перевізником порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком

5. Відповідно до абзацу 16 частини першої статті 60 Закону України №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - тобто у розмірі 34000,00 грн. З матеріалів справи слідує, що оскаржуваною постановою №208506 до позивача застосований штраф у розмірі 34000,00 грн. за порушення вимог абзацу 16 частини першої статті 60 Закону України №2344-III. Так, за результатами габаритно вагового контролю транспортного засобу марки (з причепом) VOLVO номерний знак НОМЕР_1 було встановлено, що навантаження на здвоєну вісь склало 23.80 т при допустимих 16 т. Викладене, з врахуванням положень наведених вище нормативних актів та приписів статті 60 Закону України №2344-III свідчить, що відповідачем оскаржувана постанова винесена правомірно. Щодо посилання позивача на те, що відсутність методики виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі є підставою для виникнення об`єктивних сумнівів у достовірності результатів зважування, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Так, вимога щодо необхідності використання під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпекою або її територіальними органами методики, затвердженої Мінекономрозвитку, яка була закріплена у п. 19 Порядку №879, виключена з 08 вересня 2017 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №

671. Суд зазначає, що з огляду на виключення п. 19 Порядку №879, наявність у терміні «вимірювання» посилання на методику, затверджену спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, не свідчить про наявність у відповідача обов`язку під час здійснення габаритно-вагового контролю керуватися методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 серпня 2018 року у справі №820/1420/17. Крім того, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.07.2019 року по справі № 819/1381/16, відсутність такої методики не є підставою для невнесення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та не звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу. Стосовно посилань позивача на те, що Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розробленої Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України не розповсюджується на транспортні засоби з вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі колегія суддів зазначає наступне. Під час розгляду справи в суді, позивачем не було доведено те, що вказана методика була застосована відповідачем при здійсненні габаритно-вагового контролю транспортного засобу 09.07.2020 року, що належить позивачеві. Крім того така Методика втратила чинність на час виникнення спірних відносин. Колегія суддів, звертає увагу, що за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком № 879, яким керувався відповідач. Відтак, суд вважає, що відповідачем правомірно проведений такий захід контролю, за наслідками якого позивач притягнутий до відповідальності за перевищення встановлених законодавством вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. Так, в акті № 227144 міститься посилання на порушення позивачем п. 22.5 ПДР України, відповідальність за яке встановлено ч. 1 абз. 14 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме - перевищення встановлених законодавством вагових норм від 5% до 10% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 804/5296/17. Щодо тверджень позивача про те, що предметом перевезення був сипучий вантаж (щебінь), який є рухомим під час руху транспортного засобу, а тому його маса є несталою в різних точка автомобіля, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки автомобіль на вагу заїжджає повільно - зі швидкістю не більше 5-6 км на годину, а така швидкість руху не може призвести до значного зміщення вантажу. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду №803/1540/16 від 24.07.2019. Відповідно до п. 4 абз. 2 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2021 №30, допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд (враховуючи сипучість вантажу). Отже, законодавцем чітко передбачено критичну похибку в розмірі 2% на строєну вісь, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі й сипучого, який під час транспортування здатний зсуватися. Колегія суддів звертає увагу, що у даній справі перевищення навантаження на вісь становить більше 2%. Крім того, колегія апеляційного суду відхиляє посилання позивача на специфіку вантажу, що перевозився, а саме сипучий вантаж (щебінь), маса якого під час руху є несталою в різних точках автомобіля, оскільки наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.10.2014 № 363 саме на водія та перевізника покладено ряд обов`язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу. Пунктами 8.14-8.15 гл. 8 зазначених Правил передбачено, що завантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху. Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення. У свою чергу п. 12.5 гл. 12 Правил дорожнього руху передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова; волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху. Отже, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов`язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху, а тому доводи позивача щодо сипучості вантажу є необґрунтованими. Стосовно доводів позивача про те, що талон зважування (а.с. 17) складений іноземною мовою, то колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова приймалась не на підставі даного документа. Крім цього, звертаючись з позовом до суду, позивачем оспорювалась методика вимірювання навантаження, однак не був спростований факт здійснення перевезення транспортним засобом позивача вантажу з перевищенням вагових обмежень без спеціального дозволу. У контексті фактичних обставин цієї справи слід визнати, що позивачем здійснено перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень без спеціального дозволу, а відтак що постанова №203052 від 11.06.2020 про застосування адміністративно-господарського штрафу, є обґрунтованою, а підстави для її скасування, відсутні. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Поліського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки задовольнити повністю. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі № 460/6249/20 скасувати повністю та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 22 березня 2021 року.