LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4874918/688/19

від 15.03.2021 ·
Резолютивна:Рішення господарського суду Рівненської області від 29.12.2020 р. у справі №918/688/19 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного підприємства-фірми "Торгбуд-Сервіс" - без задоволення.

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2021 року Справа № 918/688/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий суддя Мельник О.В. суддя Грязнов В.В. суддя Розізнана І.В. при секретарі судового засідання Панасюк О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства-фірми "Торгбуд-Сервіс" на рішення господарського суду Рівненської області від 29.12.2020 р. у справі №918/688/19 (суддя Торчинюк В.Г., повний текст рішення складено 11.01.2021 року) за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" до приватного підприємства-фірми "Торгбуд-Сервіс" про стягнення в сумі 501 831,38 грн. За участю представників: позивача - не з`явився, відповідача - не з`явився, ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Рівненської області від 29.12.2020 р. у справі №918/688/19 позов акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" до приватного підприємства-фірми "Торгбуд-Сервіс" про стягнення у сумі 501831,38 грн. задоволено. Стягнуто з приватного підприємства-фірми "Торгбуд-Сервіс" на користь акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованість в сумі 501831,38 грн. та 7527,47 грн. витрат по сплаті судового збору. В обґрунтування рішення суду першої інстанції зазначив, зокрема, що згідно пункту 10.9. договору оренди майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі. Обов`язок щодо складання акта прийому - передачі про повернення майна покладається на орендаря. Станом на момент розгляду справи акт прийому - передачі про повернення відповідачем майна матеріали справи не містять. Щодо наданого відповідачем акту прийому - передачі від 30.06.2018 року підписаного останнім (надісланий 12.12.2018 року), суд зазначив, останній не відповідає дійсності, оскільки матеріали справи містять акти обстеження від 30 липня 2018 року (том 2, а.с. 56) та акт обстеження нерухомого майна від 20 грудня 2018 року (том 2, а.с. 57), якими встановлено факт продовження використання відповідачем орендованого майна. Щодо наданого відповідачем акту державного виконавця від 22 квітня 2020 року, яким зазначено, що відповідач не користується спірною земельною ділянкою з 07.02.2019 року, суд зазначив, що акт державного виконавця складався 22 квітня 2020 року, отже особа яка складала акт, не могла встановити ту обставину, що саме з 07.02.2019 року відповідач звільнив спірну земельну ділянку, також в зазначеному акті не вказаного на підставі яких доказів було встановлено таку обставину. Враховуючи п.10.10 договору, ч. 2 ст. 785 ЦК України, а також враховуючи встановлений факт користування відповідачем орендованим майном без належної правової підстави, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначений позивачем період нарахування заборгованості з серпня 2018 року по червень 2019 року є вірним та правомірним, а сума заборгованості ППФ "Торгбуд - Сервіс" перед AT "Укрзалізниця" становить 501 831 грн. 38 коп. та підлягає стягненню з відповідача. Застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у справі про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди, місцевий господарський суд зазначив, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що ПП-фірма «Торгбуд-Сервіс» листами від 17.12.2018 року №113 та від 20.02.2019 року №15 повідомляла позивача про те, що 30.06.2018 року відповідач фактично не орендує майно позивача у зв`язку із закінченням строку відповідного договору, на підставі чого просила повернути відповідачу помилково сплачені ним кошти в сумі 67256,43 грн. Окрім того, відповідач вказує, що надсилав для позивача акт приймання-передачі майна до договору оренди, проте останній з невідомих причин не був ним підписаний. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано того факту, що відповідач не використовує орендоване майно після 07.02.2019 року, оскільки частина орендованого майна з 07.02.2019 року перейшла у власність іншої юридичної особи. Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає. Від представника позивача 15.03.2021 року надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав зайнятості представника в іншому судовому засіданні. Розглядаючи вказане клопотання, колегія суддів зазначає, що за змістом ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до п.2 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У випадку нез`явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 р. вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. Враховуючи наведене, приписи ст. ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, а також те, що з поданого відповідачем клопотання про відкладення не вбачається поважних причин, які б свідчили про необхідність перенесення судового засідання на іншу дату, а також те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого клопотання та відкладення розгляду справи. З огляду на вказане, враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, суд визнав за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та відповідача. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. 07 лютого 2013 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України у Рівненській області (орендодавець) та приватним підприємством-фірмою "Торгбуд-Сервіс" (орендар) було укладено договір оренди державного майна № 1069-2013 від 07.02.2013 р., відповідно до п. 1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - майно): будівлю пункту обігріву, площею 41,2 кв. м. та площадку великотоннажних контейнерів площею 4500 кв. м., розташованих у м. Рівне вул. Біла 18-В (т.1 а.с. 30 - 32). 07 лютого 2013 року між сторонами на виконання умов договору оренди складено акт прийому - передачі майна в оренду, згідно якого для приватного підприємства-фірми "Торгбуд-Сервіс" було передано в оренду будівлю пункту обігріву, площею 41,2 кв. м. та площадку великотоннажних контейнерів площею 4500 кв. м. Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України у Рівненській області від 27 січня 2016 року за № 29 "Про зняття з обліку договорів оренди майна, що увійшло до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця", знято з обліку договори оренди майна, що увійшло до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця". Згідно п. 3 зазначеного наказу, по договорах оренди майна, що увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця" припинено нарахування орендної плати за користування майном з 01.12.2015 року, в тому числі і згідно договору оренди державного майна № 1069-2013 від 07.02.2013 року. Відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 02.09.2015 року № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року № 52), наказу № 362 від 22.05. 2017 року "Про деякі питання діяльності ПАТ "Укрзалізниця", наказу № 7 від 20.06.2017 року "Про введення в дію положення про виробничий підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" виробничий структурний підрозділ "Рівненське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд" регіональної Філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з 01.07.2017 року реорганізовано шляхом приєднання у виробничий підрозділ "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" у складі юридичної особи - публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Додатковим договором від 29 січня 2016 року (т.1, а.с. 40) до договору оренди державного майна від 7 лютого 2013 року № 1069-2013 було внесено зміни, згідно яких орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 7 лютого 2013 року № 1069-2013, було визначено ПАТ "Укрзалізниця", а в тексті цього договору найменування "Відокремлений підрозділ "Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 3" ДТГО "Львівська залізниця" було замінено на "Виробничий структурний підрозділ "Рівненське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд" регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариств "Українська залізниця". У додатковому договорі від 22 грудня 2017 року т.1, (т.1, а.с. 47) до договору оренди нерухомого майна від 7 лютого 2013 року № 1069-2013 сторони договору погодили, що у зв`язку з реорганізацією підприємств залізничного транспорту на підставі витягу з протоколу засідання правління ПАТ "Укрзалізниця" від 1 березня 2017 року № Ц-57/16, зареєстрованого 10 березня 2017 року № Ц-59/155-2017 ПАТ "Укрзалізниця" та наказу ПАТ "Укрзалізниця" від 12 травня 2017 року № 302 "Про деякі питання діяльності ПАТ "Укрзалізниця" створено Філію, на підставі чого у тексті договору оренди нерухомого майна від 7 лютого 2013 року № 1069-2013 найменування "Виробничий структурний підрозділ "Рівненське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд" регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариств "Українська залізниця" було замінено на Підрозділ. Додатковими угодами від 13.03.2013р., від 02.12.2013р., від 30.06.2014р., від 29.12.2014р., від 29.01.2016р., від 31.03.2016р., від 30.06.2016р., від 01.08.2016р., від 17.11.2016р., від 07.04.2017р., від 05.10.2017р., від 22.12.2017р. та від 05.05.2018р., неодноразово викладався у новій редакції пункт 10.1 договору, який визначає термін дії договору та додатковою угодою від 05.05.2018р. визначено кінцевий термін дії договору оренди майна у строк до 30.06.2018р. включно. Листами від 27.04.2018 за № Ф/БМЕС-01/248 (заява про припинення дії договору оренди, т.1, а.с. 65), від 25.07.2018 за № 1774 (т. 1, а.с. 62), від 27.12.2018 за № 2881 (т.1,а.с. 60) відповідача було попереджено про те, що термін дії договору закінчився 30.06.2018 року і у випадку неповернення майна балансоутримувачу, відповідно до п. 10.10. договору, акціонерним товариством "Укрзалізниця" буде застосовано право щодо стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення. Однак вказані листи відповідачем залишені без відповіді, що стало підставою для звернення позивач до суду з позовною вимогою про стягнення з ППФ "Торгбуд-Сервіс" неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном в сумі 501831,38 грн. Оцінюючи доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення з відповідач на користь позивача неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном в сумі 501831,38 грн. за період з серпня 2018 року по червень 2019 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі ст.509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з приписами ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до п. 4 ст. 291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Пунктом 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Відповідно до пункту 10.9 цього договору, майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі. Обов`язок щодо складання акта прийому-передачі про повернення майна покладається на орендаря. З аналізу ст. ст. 785, 795 Цивільного кодексу України та п. 10.9 договору оренди вбачається, що після припинення договору оренди орендар зобов`язаний повернути майно орендодавцю, повернення майна оформлюється відповідним документом (актом), при цьому обов`язок складання вказаного акту покладено на орендаря, у відповідності до п. 10.9 договору. Термін дії договору оренди від 07.02.2013 року закінчився 30.06.2018 року (з урахуванням положень додаткової угоди від 05.05.2018 року, т.1, а.с.52). Однак, матеріали справи не містять підписаного сторонами, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України та п. 10.9 договору, акту прийому-передачі майна після закінчення терміну дії договору оренди. Натомість, рішенням господарського суду Рівненської області від 09.04.2019 року по справі № 918/792/18 за позовом АТ "Укрзалізниця" в особі філії "БМЕС" АТ "Укрзалізниця" до ППФ "Торгбуд - Сервіс" про усунення перешкод в користуванні майном шляхом його звільнення, позов задоволено, зобов`язано відповідача по справі усунути перешкоди в користуванні ВП "Рівненсько-Тернопільське територіальне управління" філії "БМЕС" АТ "Укрзалізниця" будівлею пункту обігріву площею 41,2 м. кв. та площадкою великотоннажних контейнерів площею 4 500 м. кв., розташованих у місті Рівному по вул. Білій 18-В шляхом звільнення цього майна та передачі, а також підписанням акту приймання-передачі. Рішенням господарського суду Рівненської області від 09.04.2019 року у справі № 918/792/18, зокрема встановлено: "На час звернення позивача з позовом до суду договір оренди нерухомого майна від 7 лютого 2013 року № 1069-2013 припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку. Отже, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт припинення договірних відносин між сторонами за вказаним договором оренди. Відповідачем також не надано суду доказів внесення змін до цього договору у порядку, передбаченому статтею 188 ГК України. Крім того суд зазначає, що сторонами не надано суду відповідної додаткової угоди, якою б було продовжено строк дії цього правочину. Таким чином, виходячи з умов, передбачених у пунктах 5.10, 10.1, 10.9 договору, а також наведених вище норм права, відповідач був зобов`язаний повернути позивачеві об`єкт оренди за актом приймання-передачі у термін до 30 червня 2018 року включно. Однак, доказів належного виконання відповідачем вказаних зобов`язань матеріали справи не містять." Вказане рішення суду у справі №918/792/18 набрало законної сили 27.08.2019 року. Відповідно до пункту 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, в рішенні суду від 09.04.2019 року у справі № 918/792/18 встановлені обставини неповернення орендарем орендованого приміщення після закінчення договору 30.06.2018 року та такі обставини не потребують доказування у даній справі в силу положень пункту 4 статті 75 ГПК України, що було вірно враховано судом першої інстанції. Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що з 30.06.2018 року відповідач фактично не користується майном позивача у зв`язку із закінченням строку відповідного договору оренди. Відповідно до ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Пунктом 10.10 договору оренди визначено, що у разі невиконання орендарем обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у визначеному розмірі за користування майном за час прострочення. Таким чином, не виконання обов`язку орендаря з повернення майна орендодавцю після припинення договору оренди, є підставою для застосування відповідальності передбаченої п. 10.10 договору оренди та ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України. Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не використовував орендоване майно з 07.02.2019 року, що підтверджується актом державного виконавця від 22.04.2020 року, а тому неправомірним є нарахування позивачем неустойки за період з серпня 2018 року по червень 2019 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з акту державного виконавця від 22.04.2020 року (т.3, а.с.61) та постанови про закінчення виконавчого провадження №60468654 від 28.04.2020 року (т.3, а.с. 62-64), державним виконавцем лише 22.04.2020 року, при здійсненні перевірки виконання наказу №918/792/18 від 12.09.2019 року, встановлено, що об`єкти оренди вільні від майна боржника. При цьому інших належних та допустимих доказів на підтвердження звільнення відповідачем об`єктів оренди в період часу до проведення державним виконавцем перевірки 22.04.2020 року, матеріали справи не містять. Окрім того, доводи апеляційної скарги про те, що з 07.02.2019 року об`єкти нерухомого майна, а саме бетонозмішувальний вузол площею 90.5 м.кв, гараж площею 141,8 кв.м, адміністративно-побутова будівля площею 76.5 м.кв., що знаходяться за адресою м. Рівне, вул. Біла 18-В, належать іншій юридичній особі - ТОВ «Баланс Ресурс», а тому не могли використовуватися відповідачем, оцінюються судом апеляційної інстанції критично, оскільки об`єктами оренди згідно договору від 07.02.2013 року є інше нерухоме майно, а саме: будівля пункту обігріву площею 41,2 кв.м та площадка великовантажних контейнерів площею 4500 кв.м. Враховуючи наведене, а також приписи ст. ст. 785, 795 Цивільного кодексу України та п. п. 10.9, 1010 договору оренди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначений позивачем період нарахування заборгованості з серпня 2018 року по червень 2019 року є правомірним, з огляду на що позов про стягнення з ППФ "Торгбуд - Сервіс" неустойки за користування майном за час прострочення в сумі 501 831 грн. 38 коп. підлягає задоволенню. Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 р., серія A, №303-A, п.29). Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України. Мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи. Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України. Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення господарського суду Рівненської області від 29.12.2020 р. у справі №918/688/19 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного підприємства-фірми "Торгбуд-Сервіс" - без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "22" березня 2021 р. Головуючий суддя Мельник О.В. Суддя Грязнов В.В. Суддя Розізнана І.В.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»