Постанова 4874 № 903/621/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2021 року Справа № 903/621/20 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Петухов М.Г. секретар судового засідання Ткач Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на рішення Господарського суду Волинської області 10.12.2020 р. у справі № 903/621/20 (суддя Войціховський В.А., повний текст рішення складено 15.12.2020 р.) за позовом Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (м. Львів) до відповідачів: 1) Ковельської районної державної адміністрації (м. Ковель); 2) Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" (м. Ковель) про зобов`язання до вчинення дій та скасування реєстрації права власності і записів про проведену державну реєстрацію права власності за участю представників сторін: позивача - Шейхет Мейлах, Шумелда Р.Р.; відповідача - 1 - не з`явився; відповідача - 2 - Мохнюк М.В.; ВСТАНОВИВ: Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Ковельської районної державної адміністрації та Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр", в якому просить суд: - зобов`язати ВКПП "Агропромтехцентр" повернути Ковельській районній державній адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657; - зобов`язати Ковельську районну державну адміністрацію надати ВКПП "Агропромтехцентр" належне відшкодування у спосіб надання інших приміщень для виробництва; - зобов`язати Ковельську районну державну адміністрацію привести земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657 до попереднього стану в спосіб знесення будівель та споруд, що на ній розміщені; - скасувати реєстрацію права власності та записів про проведену державну реєстрацію права власності за ВКПП "Агропромтехцентр" на наступні об`єкти нерухомого майна: приміщення для виготовлення піддонів (Г-1), індексний № 20675970, реєстраційний № 342676407221, приміщення сушки (В-1), індексний № 20672791, реєстраційний № 342617307221, приміщення розпиловки (Б-1), індексний № 20700611, реєстраційний № 343109607221, приміщення зборки (А-1), індексний № 20705177, реєстраційний № 343187407221, виробниче приміщення по виготовленню дерево-пакувального матеріалу, індексний № 21185451, реєстраційний № 351737907221. Позовні вимоги з посиланнями на положення ст. ст. 8, 9, 11, 54 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст. ст. 13, 16, 21, 203, 215, 216, 261, 298, 317, 376 ЦК України, ст. 31 ЗУ "Про поховання та похоронну справу", ст. 34 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності", ст. ст. 2, 18, 26, 31-1 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. ст. 6, 10 ЗУ "Про національні меншини в Україні", ст. ст. 17, 21 ЗУ "Про свободу совісті та релігійних організації" та з врахуванням судових рішень у справах № 813/3160/16, № 903/32/15, № 903/615/18, обґрунтовані тим, що договір оренди від 20.07.2017 р. земельної ділянки, на якій виявлено сліди давніх поховань "Єврейський цвинтар", визнаний недійсним в судовому порядку з моменту його укладення, а тому він не породжує для сторін жодних правових наслідків, окрім наслідків недійсності. Відтак, ФОП Семенюк П.Т. прав на забудову земельної ділянки не набув, як і не набуло права власності на новостворене майно на вказаній земельній ділянці ВКПП "Агропромтехцентр". В держави, в даному випадку, на думку позивача, існує обов`язок виплати адекватної (рівної) компенсації чи іншого належного відшкодування добросовісному набувачеві. Позивач вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657 підлягає поверненню в державну власність - Ковельській районній державній адміністрації, а будівлі та споруди, збудовані на ній, підлягають знесенню, як спосіб приведення земельної ділянки до попереднього стану. Рішенням Господарського суду Волинської області 10.12.2020 р. у справі № 903/621/20 в задоволенні позову відмовлено. Судове рішення в частині вимоги позивача про зобов`язання відповідача-2 повернути Ковельській РДА спірної земельної ділянки мотивоване тим, що вказана вимога пред`явлена не інакше, як в інтересах відповідача-1 - Ковельської РДА; позивач не навів у позовній заяві жодної правової підстави, норми права, які б надавали йому право здійснювати представництво в суді інтересів районної державної адміністрації, як власника спірної земельної ділянки. Дана позовна вимоги фактично є вимогою щодо застосування в порядку ст. 216 ЦК України наслідків недійсності правочину у вигляді реституції, а саме двостороннього правочину - договору оренди земельної ділянки від 20.07.2017 р., укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 та право оренди на підставі якого було зареєстровано в державному реєстрі речових прав 18.08.2017р. № 21973105. Щодо вимоги позивача про зобов`язання Ковельську РДА надати ВКПП "Агропромтехцентр" належне відшкодування у спосіб надання інших приміщень для виробництва, суд першої інстанції зазначив про те, що таке формулювання позивача позовної вимоги, як спосіб захисту, не має ознак конкретності, а відтак не вважатиметься ефективним. Дана вимога спрямована на представництво інтересів у суді відповідача-2 без будь-яких правових підстав такого судового представництва у позивача. Щодо вимоги позивача про зобов`язання Ковельську РДА привести земельну ділянку до попереднього стану в спосіб знесення будівель та споруд, що на ній розміщені, суд першої інстанції зазначив про те, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, наявність чинного та не припиненого в судовому порядку права власності відповідача-2 на спірні об`єкти нерухомого майна виключає самовільне зайняття ним спірної земельної ділянки. Натомість звільнення земельної ділянкою особою, яка займає її правомірно та несамовільно виключає її повернення та приведення її у придатний для використання стан будь-яким способом. Щодо вимоги позивача про скасування реєстрації права власності та записів про проведену державну реєстрацію права власності за ВКПП "Агропромтехцентр" на об`єкти нерухомого майна, суд першої інстанції зазначив про те, що відповідач-2 не може виступати відповідачем щодо даної вимоги, зокрема, з тієї підстави, що відповідач-2 спірної державної реєстрації права власності за собою не проводив (не здійснював). Тобто дані вимоги пред`явленні до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині. Окрім того, суд вказав, що такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому позивачем у даній позовній вимозі обрано невірний спосіб захисту порушеного права, що також є самостійною підставою для відмови в задоволенні в цій частині позовних вимог. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що рішення судів у справах № 813/3160/16, № 903/32/15, № 903/615/18 не виконанні, а їх виконання суттєво утруднюється наявністю зареєстрованих речових прав відповідачів як на земельну ділянку, так і на об`єкти нерухомого майна, що на ній розташовані. Без застосування реституції та приведення об`єкта споруд до попереднього стану не лише утруднюється виконання рішення у справі № 813/3160/16, а й зводить нанівець та нівелює суть рішень у двох наступних справах № 903/32/15, № 903/615/18, адже, сама лише встановлена судовими рішеннями недійсність правочинів не поновлює прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки об`єкт культурної спадщини і надалі залишається незахищеним, недослідженим, а його подальша доля - невизначеною. Позивач звертає увагу суду на те, що подаючи даний позов до суду він, перш за все, просив застосувати реституцію, тобто привести сторін недійсних правочинів до попереднього стану. Виходячи з мети повного поновлення порушених прав, сформував позовні вимоги відповідно до ст. 5 ГПК України та ст. 216 ЦК України. Скаржник вказує, що судом першої інстанції не встановлено жодної норми права, якій би суперечили позовні вимоги. Більше того, позовні вимоги про зобов`язання ВКПП "Агропромтехцентр" повернути Ковельській РДА спірну земельну ділянку та про зобов`язання Ковельську РДА надати ВКПП "Агропромтехцентр" належне відшкодування у спосіб надання інших приміщень для виробництв є способом встановленим законом та узгоджується з вимогами ст. 216 ЦК України. Висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги 1 і 2 заявлені в інтересах відповідачів спростовуються вимогами ст. 5 ГПК України та ст. 216 ЦК України. Окрім того, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Посилаючи на практику Європейського суду з прав людини скаржник вказує, що для цілей збереження об`єкту культурної спадщини, його дослідження, подальше визначення його юридичної долі, шляхом встановлення статусу такого об`єкта повноважними органами, забезпечення "балансу інтересів" та забезпечення права власника на належне відшкодування -позивачем було заявлено дані позовні вимоги у справі. Скаржник вказує, що ЄСПЛ виробив таке правило, що відібрання майна в публічних інтересах без сплати компенсації може вважатися обґрунтованим тільки у виключних обставинах. При цьому, така компенсація має бути обґрунтовано пов`язана із вартістю такого майна. Саме тому позивачем однією з позовних вимог поставлено зобов`язати Ковельську РДА надати ВКПП "Агропромтехцентр" належне відшкодування, у спосіб надання інших приміщень для виробництва. Питання балансу інтересів суд розглядає, в т.ч. через призму принципу "належного урядування", який, зокрема, вимагає, щоб державні органи не могли мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; при виявленні помилки держава має діяти невідкладно, виправляючи свою помилку. Скаржник вказує, що є підстави вважати, що ФОП Семенюк П.Т. та ВКПП "Агропромтехцентр" не набули права власності на об`єкти будівництва, державна реєстрація права власності суперечить вимогам ст.19 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та ст. 331 ЦК України внаслідок того, що заявлене право не відповідало та не відповідає законодавству і поданим документам, а існування в Державному реєстрі запису про державну реєстрацію права власності за вказаними особами не перебуває у відповідності з дійсно існуючими обставинами. Пред`явлення ж позову до державного реєстратора, як зазначає суд першої інстанції у своєму рішенні, через те, що такий здійснював реєстраційні дії щодо реєстрації спірного майна, є недостатнім для його можливості бути належним відповідачем у справі. А тому, позивачем не пред`явлено будь-яких вимог до реєстратора, оскільки він не порушив та взагалі не міг порушити права чи інтереси позивача. Скаржник звертає увагу суду на те, що позивачі можуть бути заявниками щодо внесення відомостей про скасування записів про права власності на підставі рішення суду як особи, заінтересовані у внесенні відповідних записів. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 р. було відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд скарги призначено на 03.03.2021 р. об 15:30 год. ВКПП "Агропромтехцентр" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач-2 зазначає, що в жодному із судових рішень у справах № 903/32/15 та 903/615/18, на необхідності виконання яких акцентує увагу позивач, не вказано в їх резолютивній частині про визнання недійсними вказаних договорів з моменту їх укладення. Таким чином, суди визнали недійсними відповідні правочини з моменту набрання вказаними судовими рішеннями законної сили. При цьому, зауважує, що положення ч. 3 ст. 207 ГК України, які врегульовували правовідносини щодо моменту недійсності договорів оренди було виключено з ГК України лише з 17.06.2018 р., а отже вказана норма була чинною як мінімум на час прийняття постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 р. у справі № 903/32/15, на яку посилається апелянт. Окрім того, на час оформлення права власності на спірні будівлі, які позивач просить знести, договір оренди ФОП Семенюка П.Т. із Ковельською РДА був чинним та служив законною підставою для здійснення відповідних реєстраційних дій щодо оформлення права власності на об`єкти нерухомості, які позивач просить знести. Звертає увагу суду на те, що Ковельська РДА в інтересах якої фактично заявлена позовна вимога про повернення земельної ділянки її не підтримує та не визнає. Судом першої інстанції підставно в цьому контексті застосовано до спірних правовідносин положення ст. 237 ЦК України та констатовано відсутність правових передумов для здійснення представництва. Судом першої інстанції підставно відмовлено у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Ковельську РДА надати ВКПП "Агропромтехцентр" належне відшкодування у спосіб надання інших приміщень для виробництва, оскільки позивач не вказав та не довів належними та допустимими доказами фактів: існування приміщень, які могли би виступити адекватною сатисфакцією позбавлення відповідача права власності на об`єкти нерухомого майна, їх місцезнаходження, не визначив їх ринкову вартість, що послужило законною передумовою для висновку суду про обрання неефективного способу захисту. Відповідач-2 також не погоджується із доводами апелянта про те, що право власності ФОП Семенюка П.Т. на спірні об`єкти нерухомого майна не виникло, а ним було нібито здійснено самочинне будівництво, яке підлягає знесенню з ініціативи позивача. Також як вказує відповідач-2 позивач у справі не є власником чи користувачем землі, а тому не є належним позивачем у справі про знесення об`єктів нерухомого майна, що розташовані на відповідній земельній ділянці. Також чинність правовстановлюючих документів відповідача на спірне нерухоме майно та неправильно обраний позивачем спосіб захисту у позовній вимозі про скасування реєстрації права власності та записів про проведену реєстрацію права власності ВКПП "Агропромтехцентр" на нерухоме майно, зумовили обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в позові в цій частині. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 р. розгляд справи відкладено на 15.03.2021 р. об 15:15 год. В судових засіданнях представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги, просять її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Представник відповідача-2 в судових засіданнях заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач-1 не забезпечив явку повноважного представника в судові засідання, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду скарги, сторони повідомлені про розгляд скарги, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши представників позивача та відповідача-2, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як встановлено апеляційним судом, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 р. у справі № 903/32/15 встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 23.01.2004 р. гр. Семенюк П.Т. купив будівлю гаража, яка колись належала колгоспу ім. Ватутіна, а в подальшому була розпайована між членами колгоспу, які, в свою чергу, продали будівлю гаража Семенюку П.Т. , що підтверджується витягом "КП Волинське обласне БТІ" від 30.01.2004 р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно. В 2004 році Семенюк П. Т. звернувся до Ковельської РДА про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,28 га для розміщення та обслуговування деревообробної дільниці, 08.04.2004 р. Ковельською РДА надано дозвіл № 187 на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,28 га. Розпорядженням голови Ковельської РДА від 10.12.2007 р. № 692 ФОП Семенюку П.Т. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розширення деревообробної дільниці та надано земельну ділянку площею 0,8068 га для розміщення та обслуговування деревообробної дільниці в оренду терміном на 25 років. У 2008 році гараж було реконструйовано в деревообробну дільницю. "КП Волинське обласне БТІ" 01.03.2010 р. видало Семенюку П.Т. витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі рішення Тойкутської сільської ради від 20.12.2008 р. № 12/22. 16.07.2008 р. між Ковельською РДА та ФОП Семенюком П.Т. було укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий №0722182800:06:002:0657, та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 040808100001. Водночас, у 2016 році Об`єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Волинської обласної державної адміністрації (за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Тойкутської сільської ради, Ковельського району, Волинської області, Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, управління культури Волинської обласної державної адміністрації) про визнання бездіяльності Волинської обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 1998 року № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України", в частині п. п. 2, 3, 4, а саме, щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району, Волинської області; зобов`язання Волинську обласну державну адміністрацію виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 р. № 604-р", в частині п.п. 2, 3, 4, а саме, щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району, Волинської області. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням виконкому Тойкутської сільської ради від 05.11.2004 р. № 11/2 Представництву Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу було надано дозвіл на збір матеріалів для упорядкування території давнього єврейського кладовища в с. Тойкут. Впродовж кількох років позивач замовляв роботи з археологічних досліджень, виготовлення документації на нововиявлені пам`ятки та їх державної реєстрації. Території давнього Єврейського кладовища та давніх поховань були предметом вивчення та дослідження позивачами. З цією метою вивчалися архівні документи, що зберігаються як у вітчизняних, так і в закордонних архівах. Дані документи опрацьовувались фахівцями у сфері археології, геодезії, картографії тощо та в подальшому стали підставою для виготовлення паспорта об`єкта культурної спадщини "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань". Однак, як зазначив позивач, Волинська обласна державна адміністрація не вчинила жодних, передбачених законодавством, дій та заходів щодо збереження місць давніх поховань. Позивач вважав, що розпорядження КМ України від 20.07.1998 р. № 604-р відповідачем не виконано, єврейське кладовище не обстежено, межі не вивчено, на облік не взято, заходів на облаштування цього місця, його утримання та збереження відповідачем не вжито. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 р. у справі № 813/3160/16, яка набрала законної сили 25.04.2017 р., адміністративний позов Об`єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу до Волинської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області, Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Управління культури Волинської обласної державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій задоволено повністю. Постановлено визнати протиправною бездіяльність Волинської обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 р. № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України", в частині п. п. 2, 3, 4, щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області, зобов`язано Волинську обласну державну адміністрацію виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 р. № 604-р, в частині п. п. 2, 3, 4, щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області. Водночас, розпорядженням Ковельської РДА від 14.07.2017 р. № 221 надано ВКПП "Агропромтехцентр" в оренду земельну ділянку площею 0,8608 га, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657, для обслуговування виробничих приміщень деревообробної дільниці (комерційне використання), що знаходиться за межами населених пунктів на території Тойкутської сільської ради. 20.07.2017 р. між Ковельською РДА та ВКПП "Агропромтехцентр" було укладено договір оренди землі, згідно п. 1 якого, орендодавець (відповідач-1) надає, а орендар (відповідач-2) приймає у строкове платне користування земельну ділянку, цільове призначення - комерційне використання, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657, яка розташована за межами населених пунктів на території Тойкутської сільської ради, Ковельського району, Волинської області. Відповідно до пункту 2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,8608га, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для обслуговування виробничих приміщень деревообробної дільниці (комерційне використання). У відповідності до пункту 8 договору, він укладений 49 років до 19.07.2066 р. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права державним реєстратором Ковельської райдержадміністрації 18.08.2017 р. було зареєстровано право оренди земельної ділянки (номер запису про інше речове право 21973105). Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 р., яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2017 р. у справі № 903/32/15 апеляційну скаргу Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на ухвалу Господарського суду Волинської області від 29.06.2017р. у справі № 903/32/15 (про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами) задоволено. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 29.06.2017 р. у справі №903/32/15 (про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами) скасовано. Заяву Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Волинської області від 17.03.2015 р. по справі № 903/32/15 задоволено. Рішення Господарського суду Волинської області від 17.03.2015 р. по даній справі скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано недійсним розпорядження голови Ковельської райдержадміністрації від 10.12.2007 р. № 692, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий № 0722182800:06:002:0657, укладений 16.07.2008 р. між Ковельською РДА та ФОП Семенюком П.Т., зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за № 040808100001. Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.01.2019 р., яке залишено без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 р. у справі № 903/615/18 позов Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу до Ковельської районної державної адміністрації, Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" про визнання недійсним розпорядження від 14.07.2017 р. № 221, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.07.2017 р., скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою та запису про реєстрацію права користування земельною ділянкою задоволено повністю. Визнано недійсним розпорядження голови Ковельської районної державної адміністрації від 14.07.2017 р. № 221, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2017 р., укладений між Ковельською районною державною адміністрацією та ВКПП "Агропромтехцентр" та зареєстрований в державному реєстрі речових прав 18.08.2017 р. за № 21973105, скасовано державну реєстрацію права користування земельною ділянкою площею 0,8608, кадастровий номер № 0722182800:06:002:0657, реєстраційний номер 21973105 від 18.08.2017 р. за ВКПП "Агропромтехцентр", скасовано запис про проведену 18.08.2017 р. державну реєстрацію права користування земельною ділянкою площею 0,8608, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657, реєстраційний номер 21973105 від 18.08.2017р. за ВКПП "Агропромтехцентр". Судові рішення у справі № 903/615/18 мотивовані тим, що оспорюване розпорядження голови Ковельської РДА щодо надання земельної ділянки в оренду для ВКПП "Агропромтехцентр" було прийняте в порушення вимог Земельного кодексу України, розпорядження КМ України від 20.07.1998 р. № 604-р, Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Міжурядової угоди від 04.03.1994 р. (оскільки земельні ділянки де знаходяться місця можливого масового поховання, не можуть передаватися у користування з огляду на їх особливий статус та необхідність встановлення, дослідження та охороною цих земель). Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.07.2017 р., укладеного між Ковельською РДА та ВКПП "Агропромтехцентр" щодо земельної ділянки площею 0,8608 га, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657, зважаючи на те, що розпорядження голови Ковельської РДА від 14.07.2017 р. № 221, яким надано в оренду спірну земельну ділянку та на підставі якого був укладений договір було скасовано, тому договір оренди землі, що укладались в подальшому між Ковельською РДА та ВКПП "Агропромтехцентр" (на виконання уже скасованого розпорядження) підлягає визнанню недійсним. Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просить: - зобов`язати ВКПП "Агропромтехцентр" повернути Ковельській районній державній адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657; - зобов`язати Ковельську районну державну адміністрацію надати ВКПП "Агропромтехцентр" належне відшкодування у спосіб надання інших приміщень для виробництва; - зобов`язати Ковельську районну державну адміністрацію привести земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657 до попереднього стану в спосіб знесення будівель та споруд, що на ній розміщені; - скасувати реєстрацію права власності та записів про проведену державну реєстрацію права власності за ВКПП "Агропромтехцентр" на об`єкти нерухомого майна. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що у ст. 15 ЦК України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 зазначеного Кодексу). За змістом статті 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (ч. 2 ст. 16 ЦК України). За змістом ч. ч. 2 та 3 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України. Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України (в редакції, чинній на момент визнання недійсним договору оренди) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Відповідно до ст. 236 ЦК України (в редакції, чинній на момент визнання недійсним договору оренди) нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Реституція є передусім загальним наслідком недійсності правочинів усіх видів незалежно від підстав недійсності й полягає в приведенні сторін у первісний стан. З урахуванням положень п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК результатом реституції можна визнати такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення. Порушенням права в такому випадку визнається вчинення правочину за наявності станом на момент його вчинення дефекту, який за законом може бути підставою недійсності правочину, а реституція виступає наслідком факту визнання правочину недійсним або констатації недійсності правочину (в разі нікчемності правочину) і заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до початкового стану, тобто такого, який вони мали до вчинення правочину. Можна вважати, що метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину. Позивач, звертаючись до суду із позовом у даній справі, просить суд, зокрема, зобов`язати ВКПП "Агропромтехцентр" повернути Ковельській РДА земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657, яка була передана відповідачу-2 на підставі договору оренди земельної ділянки від 20.07.2017 р., який визнаний недійсним в судовому порядку за його позовом у справі № 903/615/18. Тобто, в даному випадку, позивач фактично заявляє позовну вимогу щодо застосування в порядку ст. 216 ЦК України наслідків недійсності правочину - договору оренди земельної ділянки від 20.07.2017 р. у вигляді реституції. Колегія суддів зазначає, що зі змісту ч. 3 ст. 215 та ч. 5 ст. 216 ЦК України вбачається, що заперечувати дійсність правочину в судовому порядку вправі одна із сторін договору або інша заінтересована особа. Під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину у суду виникає питання, чи будь-яка заінтересована особа вправі пред`являти такі вимоги. ЦК України не містить визначення поняття "заінтересована особа", тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно). В окремих випадках ЦК України конкретно вказує, яка саме заінтересована особа вправі оспорювати правочин, у якому вона не є стороною. В будь-якому разі суду необхідно враховувати, що коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Отже, вказівка в ч. 5 ст. 216 ЦК України на те, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права та або інтересу, вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану. Як вказувалося апеляційним судом вище, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2017 р. у справі № 813/3160/16, яка набрала законної сили, було задоволено позов Об`єднання комітетів для євреїв колишнього Радянського Союзу, представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу та визнано протиправною бездіяльність Волинської ОДА щодо невиконання вимог розпорядження КМ України від 20.07.1998 р. № 604-р "Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України", в частині п. п. 2, 3, 4, щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області, зобов`язано Волинську ОДА виконати вимоги розпорядження КМ України від 20.07.1998 р. № 604-р, в частині п. п. 2, 3, 4, щодо місць давніх поховань - "Єврейський цвинтар. Місце масових розстрілів і поховань", що знаходиться на території Тойкутської сільської ради Ковельського району Волинської області. При розгляді справи № 813/3160/16 судом встановлено, що листом від 01.08.2014 р. № 189/1-07 ДП "НДЦ "Охоронна археологічна служба України" повідомило начальника Управління культури Волинської обласної державної адміністрації, що працівниками ДП "Волинські старожитності" 01.08.2014 р. було засвідчено факт вандалізму та нищення на пам`ятці місцевого значення "Єврейський цвинтар. Братські могили" у с. Тойкут Ковельського району. Приблизно 14 - 21 липня 2014 року на ділянці Семенюка П.Т. проводилися земляні роботи - прокладання траншеї під електричний кабель (глибиною 1,2 м). Від безпосередніх виконавців цих робіт, вдалось дізнатись, що були виявленні людські рештки, які були прикопані назад у траншею. У присутності представника ДП "Волинські старожитності" викопано ще три кістки людей. Також встановлено, що на засіданні Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини управління культури Волинської обласної державної адміністрації від 27.01.2015 р., оформленому протоколом № 1, розглядались пропозиції щодо занесення нововиявлених об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Ковельського району, до Переліку об`єктів культурної спадщини, як пам`яток історії місцевого значення, зокрема щодо об`єкта "Пам`ятний комплекс розстріляним євреям у с. Тойкут". Питання не було вирішено позитивно, Консультативна рада рекомендувала Ковельській РДА об`єднати території двох споруд каплички-огела та пам`ятного знака на місці розстрілу єврейського населення с.Несухоїже спільною загорожею та чітко визначити територію, яку має охоплювати нововиявлена пам`ятка, виконати схему із зазначеними розмірами, провести благоустрій території. 24.11.2015 р. Консультативною радою було розглянуто додаткові матеріали, надані представництвом Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, стосовно включення до переліку щойно виявлених пам`яток історії ймовірного єврейського кладовища у с. Тойкут Ковельського району Волинської області (протокол № 6). Консультативна рада визнала додаткові матеріали (копії роздруківок німецької аерофотозйомки 1944 року на 2-х аркушах) такими, що не підтверджують достовірної інформації щодо розташування кладовища на означених Представництвом ділянках, та вирішила повернутись до розгляду цього питання після проведення додаткових консультацій із спеціалістами: картографами, істориками. Отже, в ході проведених досліджень наявність слідів давніх поховань знайшла підтвердження, у зв`язку із чим позивач звертався до компетентних органів про вжиття заходів з метою збереження об`єкта культурної спадщини. В свою чергу, рішенням Господарського суду Волинської області від 04.01.2019 р., яке залишено без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 р. у справі № 903/615/18 позов Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу було задоволено та визнано недійсним розпорядження голови Ковельської районної державної адміністрації від 14.07.2017 р. № 221, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2017 р., укладений між Ковельською районною державною адміністрацією та ВКПП "Агропромтехцентр" та зареєстрований в державному реєстрі речових прав 18.08.2017 р. за № 21973105, скасовано державну реєстрацію права користування земельною ділянкою площею 0,8608, кадастровий номер № 0722182800:06:002:0657, реєстраційний номер 21973105 від 18.08.2017 р. за ВКПП "Агропромтехцентр", скасовано запис про проведену 18.08.2017 р. державну реєстрацію права користування земельною ділянкою площею 0,8608, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657, реєстраційний номер 21973105 від 18.08.2017р. за ВКПП "Агропромтехцентр". Судові рішення у справі № 903/615/18 мотивовані тим, що оспорюване розпорядження Ковельської РДА щодо надання земельної ділянки в оренду для ВКПП "Агропромтехцентр" було прийняте в порушення вимог Земельного кодексу України, розпорядження КМ України від 20.07.1998 р. № 604-р, Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Міжурядової угоди від 04.03.1994 р. (оскільки земельні ділянки де знаходяться місця можливого масового поховання, не можуть передаватися у користування з огляду на їх особливий статус та необхідність встановлення, дослідження та охороною цих земель). Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.07.2017 р., укладеного між Ковельською РДА та ВКПП "Агропромтехцентр" щодо земельної ділянки площею 0,8608 га, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657, зважаючи на те, що розпорядження Ковельської РДА від 14.07.2017 р. № 221, яким надано в оренду спірну земельну ділянку та на підставі якого був укладений договір було скасовано, тому спірний договір оренди землі підлягає визнанню недійсним. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що саме за позовом Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу, яке не було стороною договору, рішенням суду у справі № 903/615/18 було визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,8608, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657 від 20.07.2017 р. Вказані обставини не можуть бути поставлені під сумнів та не потребують повторному доведенню в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України. Окрім того, колегія суддів приймає до уваги, що обставинами у справах № 813/3160/16, № 903/615/18 підтверджується те, що спірна земельна ділянка площею 0,8608, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657 розташована на місцях давніх поховань, тобто позивач має щодо вказаної земельної ділянки певний майновий інтерес. В свою чергу, представник відповідача-2 в судовому засіданні підтвердив обставини знаходження спірної земельної ділянки на місцях давніх поховань. Отже, беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач у даній справі є тією заінтересованою особою, яка має право заявляти позовну вимогу щодо застосування в порядку ч. 5 ст. 216 ЦК України наслідків недійсності правочину - договору оренди земельної ділянки від 20.07.2017 р. у вигляді реституції, оскільки саме за його позовом у справі № 903/615/18 було визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2017 р., а також оскільки він має щодо вказаної земельної ділянки певний майновий інтерес. Враховуючи те, що договір оренди земельної ділянки від 20.07.2017 р., укладений між Ковельською РДА та ВКПП "Агропромтехцентр" визнаний недійним рішенням суду у справі № 903/615/18, тобто він є недійсним з моменту його вчинення, а відтак колегія суддів приходить до висновку, що підлягають застосуванню правові наслідки недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки площею 0,8608 га, кадастровий номер 0722182800:06:002:0657, яка була предметом вказаного договору орендодавцю - Ковельській РДА. З таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов`язання ВКПП "Агропромтехцентр" повернути Ковельській РДА земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657 підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно скасувати. Щодо вимоги позивача про зобов`язання Ковельську РДА надати ВКПП "Агропромтехцентр" належне відшкодування у спосіб надання інших приміщень для виробництва, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 р. у справі № 310/11024/15-ц). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17. Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 р. у справі № 331/6927/16-ц (пункт 69)). Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Порушення права/інтересу пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача. Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу захисту не визначають - суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19. Колегія суддів зазначає, що судове рішення за результатами вирішення спору не може бути абстрактним або умовним, а повинно містити відповідно до закону способи захисту прав та інтересів позивача за чітко визначеним переліком вимог. Судом першої інстанції обґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Ковельську РДА надати ВКПП "Агропромтехцентр" належне відшкодування у спосіб надання інших приміщень для виробництва, оскільки позивач не довів суду належними та допустимими доказами фактів існування приміщень, які могли би бути адекватною сатисфакцією позбавлення відповідача права власності на об`єкти нерухомого майна, їх місцезнаходження, не визначив їх ринкову вартість. В свою чергу, на переконання суду, таке формулювання позивачем позовної вимоги, як здійснення належного відшкодування у спосіб надання інших приміщень для виробництва, як спосіб захисту, не має ознак конкретності, а відтак не вважатиметься ефективним. Окрім того, суд приймає до уваги те, що дана вимога спрямована на представництво інтересів у суді відповідача-2 без будь-яких правових підстав такого судового представництва у позивача. Щодо позовної вимог позивача про зобов`язання Ковельської РДА привести земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657 до попереднього стану в спосіб знесення будівель та споруд, що на ній розміщені, суд зазначає наступне. Стаття 152 ЗК України містить способи захисту прав на земельні ділянки. Частиною 2 даної норми встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Тобто із вказаної норми вбачається, що лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Однак, позивач у даній справі не являється власником чи користувачем спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657, а відтак не може ставити вимоги про зобов`язання Ковельської РДА привести земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657 до попереднього стану в спосіб знесення будівель та споруд, що на ній розміщені. Щодо позовної вимоги позивача про скасування реєстрації права власності та записів про проведену державну реєстрацію права власності за ВКПП "Агропромтехцентр" на об`єкти нерухомого майна, зокрема, приміщення для виготовлення піддонів (Г-1), індексний №20675970, реєстраційний №342676407221, приміщення сушки (В-1), індексний №20672791, реєстраційний №342617307221, приміщення розпиловки (Б-1), індексний №20700611, реєстраційний №343109607221, приміщення зборки (А-1), індексний №20705177, реєстраційний №343187407221, виробниче приміщення по виготовленню дерево-пакувального матеріалу, індексний №21185451, реєстраційний №351737907221, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України). Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті. Згідно із частиною 4 статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17). Водночас колегія суддів зазначає, що згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020 р., статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020, тобто на час розгляду справи судом першої інстанції) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Тобто законодавець передбачив, що ухвалення зазначених судових рішень, пов`язаних з питаннями державної реєстрації, обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав. Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16.02.2021 р. у справі № 914/2006/17. Отже, враховуючи викладене, вимоги позивача про скасування реєстрації права власності та записів про проведену державну реєстрацію права власності за ВКПП "Агропромтехцентр" на об`єкти нерухомого майна не підлягають задоволенню, оскільки не є ефективним способом захисту порушених прав та або інтересів. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України"). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно приписів ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Підсумовуючи викладене, за результатом перегляду рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Волинської області 10.12.2020 р. у справі № 903/621/20 скасуванню в частині відмови в позові про зобов`язання ВКПП "Агропромтехцентр" повернути Ковельській РДА земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657, з прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині; в решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Колегія суддів відзначає, що Законом України "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір підлягає сплаті в 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з приписами ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01.01.2020 р. встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 2102 грн. У відповідності до пп. 7) п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір справляється в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктом б ч. 3 ст. 282 ГПК України встановлено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Враховуючи те, що предметом даного позову є вимоги позивача немайнового характеру, за результатами розгляду апеляційної скарги судом було задоволено одну із них, а відтак судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в даній частині покладається на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог (у рівних розмірах) згідно ст. 129, 282 ГПК України і підлягає до стягнення з відповідачів по 1 051 грн судового збору за розгляд позовної заяви та 1 576, 50 грн за розгляд апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на рішення Господарського суду Волинської області 10.12.2020 р. у справі № 903/621/20 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Волинської області 10.12.2020 р. у справі № 903/621/20 - скасувати в частині відмови в задоволенні позову про зобов`язання ВКПП "Агропромтехцентр" повернути Ковельській районній державній адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити. Зобов`язати Виробничо-комерційне приватне підприємство "Агропромтехцентр" (45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Театральна, 15, код ЄДРПОУ 20133772) повернути Ковельській районній державній адміністрації (43027, Волинська обл., м. Ковель, вул. Незалежності, 73, код ЄДРПОУ 04051402) земельну ділянку з кадастровим номером 0722182800:06:002:0657. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

3. Стягнути з Ковельської районної державної адміністрації (43027, Волинська обл., м. Ковель, вул. Незалежності, 73, код ЄДРПОУ 04051402) на користь Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (79054, м. Львів, вул. О. Кульчицької, 1/94, код ЄДРПОУ 21720365) 1 051 грн судового збору за розгляд позовної заяви та 1 576, 50 грн за розгляд апеляційної скарги.

4. Стягнути з Виробничо-комерційного приватного підприємства "Агропромтехцентр" (45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Театральна, 15, код ЄДРПОУ 20133772) на користь Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (79054, м. Львів, вул. О. Кульчицької, 1/94, код ЄДРПОУ 21720365) 1 051 грн судового збору за розгляд позовної заяви та 1 576, 50 грн за розгляд апеляційної скарги.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Волинської області. Повний текст постанови складено 22.03.2021 р. Головуючий суддя Олексюк Г.Є. Суддя Гудак А.В. Суддя Петухов М.Г.