Постанова 4808 № 347/1779/19

Справа № 347/1779/19 Провадження № 22-ц/4808/258/21 Головуючий у 1 інстанції Гордій В. І. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач) суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А. секретаря Мельник О.В. з участю представника ОСОБА_1 адвоката Боднарчука А.М. представника ОСОБА_2 адвоката Кудиби З.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Косівського районного суду від 26 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Гордій В. І. у м.Косові, ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 липня 2017 року між нею та ОСОБА_1 як позичальником, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 як поручителями укладено договір позики у формі розписки на суму 61 468 доларів США, згідно умов якого позичальник та поручителі зобов`язались повернути суму позики в розмірі 61 468 дол США в строк до 26 січня 2019 року. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не виконали взяті на себе зобов`язання та гроші у визначений договором строк не повернули. Своєї заборгованості відповідач не заперечує. Просить стягнути з ОСОБА_1 на її користь 61 468 дол США боргу, що в гривневому еквіваленті становить 1 518 874, 28 грн, вирішити питання розподіл судових витрат. Ухвалою Косівського районного суду від 12 грудня 2019 року залучено до участі у розгляді справи у якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 Заочним рішенням Косівського районного суду від 26 серпня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 61 468 (шістдесят одну тисячу чотириста шістдесят вісім) доларів США, а також 9 989 (дев?ять тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 20 коп. оплаченого судового збору. Додатковим рішенням Косівського районного суду від 14 вересня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 9 900 грн понесених судових витрат. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне рішення. Вказує, що згідно розписки не можливо встановити нібито позика отримана 24 липня 2017 року. Зміст розписки від 24.07.2017 не містить відомостей про момент передачі позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів, що є обов`язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним. Відсутня дата отримання коштів і яким чином дані кошти передавались, чи готівкою, чи безготівковим переказом, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів та підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Оскільки моменту передання грошей судом першої інстанції не встановлено, то договір позики вважається таким, що не укладений і юридичні наслідки між сторонами за ним не настають. Крім того, єдиними платіжним засобом в Україні є національна валюта - гривня. Тому, якщо позика здійснюється в іноземній валюті, в розписці про отримання грошових коштів необхідно зазначити, що позичається національна валюта, але зробити приписку, що в еквіваленті до іноземної валюти сума складає саме скільки і що повернення буде здійснюватися з прив`язкою до актуального курсу іноземної валюти. У розписці від 24.07.2017 відсутня прив`язка до гривні. 01 лютого 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечує. Вказує, що факт укладання договору позики підтверджується наявності у неї оригіналу розписки, підписаної відповідачем. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав, просить суд її задовольнити. Представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечила , вважає рішення законним та обгрунтованим. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 згідно письмової розписки позичив у ОСОБА_2 61 468 доларів США строком до 26.01.2019 року. Проте відповідач порушив грошове зобов`язання і у втановлений строк борг позивачу не повернув. Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суд стягнув суму отриманої позики у розмірі 61 468 доларів США та судові витрати. Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що згідно розписки від 24 липня 2017 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зобов`язалися в солідарному порядку повернути ОСОБА_2 кошти в сумі 61 468 доларів США в строк до 26 січня 2019 року (а.с.5). Відповідач взяті на себе грошове зобов`язання за договором позики не виконав, на вимоги позивача повернути позику не реагував, унаслідок чого утворилася заборгованість. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 й підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Оригінал боргової розписки наданий суду позивачем, що доводить невиконання відповідачем своїх зобов`язань, оскільки розписка наявна у ОСОБА_2 , значить ОСОБА_1 не повернув борг (частина друга статті 1047 ЦК України). Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах: від 18 вересня 2013 року № 6-63 цс 13; від 02 липня 2014 року № 6-79 цс

14. Встановивши, що правовідносини сторін випливають з договору позики, позичальник свої зобов`язання не виконав, в зазначені строки гроші не повернув, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що виникла заборгованість за договором позики підлягає стягненню в судовому порядку. Доводи апеляційної скарги про не отримання коштів не заслуговують на увагу, оскільки за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, який підтверджує факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми, що відповідає правовим висновкам, викладеному в постанові Верховного Суду від 06 серпня 2020 року справа №607/13993/17 провадження №61-3569св19. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що якщо позика здійснюється в іноземній валюті, в розписці про отримання грошових коштів необхідно зазначити, що позичається національна валюта, але зробити приписку, що в еквіваленті до іноземної валюти сума складає саме стільки і що повернення буде здійснюватися з прив`язкою до актуального курсу іноземної валюти не заслуговують на увагу, оскільки в силу вимог частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, тому стягнення 61 468 (шістдесят одну тисячу чотириста шістдесят вісім) доларів США згідно умов розписки є обґрунтованим. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Косівського районного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 19 березня 2021 року. Судді: В.Д.Фединяк І.В.Бойчук В.А.Девляшевський