Постанова КЦС ВС № 753/16439/16-ц

Постанова Іменем України 17 березня 2021 року м. Київ справа № 753/16439/16-ц провадження № 61-16300св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - акціонерне товариство «УкрСиббанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., від 30 вересня 2020 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2016 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», яке в подальшому змінило своє найменування на акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк», банк), звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позову позивач зазначав, що 07 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11312208000, згідно умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту та договором. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 1332, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка в подальшому відповідно до договору купівлі-продажу від 06 травня 2016 року була протиправно відчужена ОСОБА_2 . У зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року було стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» 243 932,92 доларів США та судові витрати. Оскільки ОСОБА_1 не виконує рішення суду, то позивач вимушений звернути стягнення на предмет іпотеки. При цьому вважав, що договір купівлі-продажу спірної квартири, який був укладений 06 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є недійсним в силу вимог закону (нікчемним), з огляду на те, що іпотекодавець відчужив предмет іпотеки без згоди іпотекодержателя - АТ «УкрСиббанк». Враховуючи викладене, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту № 11312208000 від 07 березня 2008 року за основним боргом і процентами в розмірі 397 633,11 доларів США, пені - 2 325 141,26 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва, у складі судді Колесника О. М., від 30 січня 2020 року позовні вимоги АТ «УкрСиббанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 у розмірі 397 633,11 доларів США основного боргу і процентів та 2 325 141,26 грн пені за договором про надання споживчого кредиту № 11312208000 від 07 березня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , а також на підставі договору іпотеки від 07 березня 2008 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М. і зареєстрованим у реєстрі за № 1332, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 83,20 кв. м, житловою площею 37,10 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , встановлено спосіб реалізації нерухомого заставного майна в межах процедури виконавчого провадження за ціною, яка буде встановлена в період прилюдних торгів на підставі оцінки предмету іпотеки. Вирішено питання розподілу судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 порушив зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з чим виникла заборгованість, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є законними. Також суд, звертаючи стягнення на вказану квартиру, зазначив, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 06 травня 2016 року, укладений між боржником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є нікчемним, оскільки на момент його укладення існувала заборона на відчуження іпотечного майна. Рух справи в суді апеляційної інстанції та короткий зміст ухвалених судових рішень Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 як особа, що не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про його права та обов`язки, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, відмовивши у задоволенні позову в повному обсязі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 АТ «УкрСиббанк» подало до апеляційного суду клопотання про закриття апеляційного провадження у справі з посиланням на те, що оспорюваним рішенням не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 . Постановою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року клопотання АТ «УкрСиббанк» про закриття апеляційного провадження залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 січня 2020 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк». Стягнуто з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_3 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 067 грн. Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, виходив з того, що суд першої інстанції розглядаючи вказаний спір та вирішуючи питання щодо звернення стягнення на спірну квартиру, іпотекодержателем якої на час розгляду справи був ОСОБА_4 , не залучив до розгляду у справі нового іпотекодержателя, правонаступником якого є ОСОБА_3 , для вирішення питання пріоритетного права позивача на задоволення його позовних вимог. При цьому апеляційний суд зазначив, що АТ «УкрСиббанк» також не надано доказів на підтвердження недійсності договору іпотеки, укладеного 07 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Короткий зміст вимог касаційних скарг 02 листопада 2020 року засобами поштового зв`язку представник АТ «УкрСиббанк» - адвокат Лісовський С. В. подав касаційну скаргу на «протокольну ухвалу Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року» та касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, в яких просив скасувати оскаржувану ухвалу, передавши на новий розгляд вирішення питання про закриття апеляційного провадження у справі, та скасувати оскаржувану постанову, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» на «протокольну ухвалу Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року», що викладена в постанові Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у цивільній справі № 753/16439/16-ц, повернуто особі, яка її подала. Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «УкрСиббанк» на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. У січні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначив пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: - суд застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц, від 04 жовтня 2018 року у справі № 904/326/18, від 02 серпня 2018 року у справі № 911/2050/16, від 15 квітня 2020 року у справі № 332/4307/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 2-3150/08-ц, від 03 лютого 2020 року у справі № 509/1558/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16; - суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; - суд не врахував наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України для закриття апеляційного провадження. Вказує, що договір купівлі-продажу від 06 травня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та договір іпотеки від 07 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , та інші правочини щодо відступлення права вимоги за вказаним договором іпотеки від 07 вересня 2016 року, є недійсними оскільки укладені без згоди позивача, а їх недійсність встановлена законом, зокрема приписами статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку». Тому вважає, що апеляційний суд при визначенні кола учасників справи помилково не врахував того, що недійсні правочини не створюють юридичних наслідків. Наголошує на тому, що на момент укладення договору іпотеки від 07 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», діяли приписи статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникали з моменту нотаріального посвідчення такого правочину. Звертає увагу, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі № 818/570/17, якою визнано протиправним і скасовано рішення державного реєстратора та запис у державному реєстрі від 28 квітня 2016 року про реєстрацію припинення заборони відчуження спірної квартири (запис про забору № 1333 від 07 березня 2008 року), яка була встановлена на підставі договору іпотеки від 07 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк». Крім того вказує, що права ОСОБА_3 не вирішувалися заочним рішенням суду у розглядуваній справі, оскільки таке рішення ухвалено 30 січня 2020 року, тоді як до ОСОБА_3 право вимоги за іпотечним договором щодо спірної квартири перейшло лише 17 червня 2020 року, при тому, що таке право вимоги взагалі не могло бути переданим з огляду на нікчемність попередніх правочинів. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У січні 2021 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_3 - адвокат Романчук Ю. А. подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність на обґрунтованість постанови апеляційного суду, просив залишити касаційну скаргу без задоволення. Зазначає, що з дати звернення позивача до суду першої інстанції і до прийняття заочного рішення судом першої інстанції, тобто з 07 вересня 2016 року по 30 січня 2020 року, в державному реєстрі були відсутні записи про реєстрацію іпотеки та відповідних обтяжень згідно з договором іпотеки, укладеним між позивачем та ОСОБА_1 . Фактичні обставини справи, встановлені судами 07 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11312208000, згідно умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті в сумі 195 000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 984 750 грн за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов`язався повернути кошти строком не пізніше 07 березня 2029 року та сплатити 11,90 % річних. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 07 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М., реєстраційний номер 1332, відповідно до умов якого в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 . Цього ж дня приватним нотаріусом була зареєстрована заборона відчуження вказаної квартири. Відповідно до пункту 4.1.1. вказаного договору іпотеки у разі порушення будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за договором іпотеки, банк має право на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Рішенням Подільського районного суду м. Києва по справі № 2607/10752/12 від 18 грудня 2012 року стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором споживчого кредиту № 11312208000 від 07 березня 2008 року в розмірі 243 932, 92 доларів США, що станом на 22 квітня 2010 року становить 1 948 560,56 грн. Відповідно до постанови державного виконавця державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві на підставі виконавчого листа, виданого у справі № 2607/10752/12 стосовно ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження № 42136163. Згідно розрахунку банку заборгованість ОСОБА_1 станом на 07 вересня 2016 року становить: 194 463,93 доларів США по основній сумі кредиту, 203 169,18 доларів США по процентам, 292 143,22 грн- пеня за прострочення сплати кредиту, пеня 2 032 998,04 грн - за прострочення сплати процентів. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири серії НАС № 783104 від 06 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солошенко А. В., ОСОБА_1 відчужив у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 67477650 від 07 вересня 2016 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 07 вересня 2016 року між ОСОБА_2 , як власником квартири, та ОСОБА_4 , як іпотекодержателем, укладено договір іпотеки щодо забезпечення виконання зобов`язань за договором позики. Предметом іпотеки визначено спірну квартиру. До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 07 вересня 2016 року внесено відомості про обтяження квартири. Інформаційна довідка № 6715155 від 07 вересня 2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не містить відомостей про зареєстроване обтяження на спірну квартиру згідно договору іпотеки, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 від 07 березня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М. за реєстраційний номером 1332.

Позиція Верховного Суду Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права зокрема у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що оскільки сторонами у справі не подавалися до суду належні та допустимі докази недійсності укладеного 07 вересня 2016 року договору іпотеки між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , правонаступником прав та обов`язків якого є ОСОБА_3 , суд першої інстанції до розгляду справи ні ОСОБА_4 , ні осіб, право вимоги яким було відступлено не залучив, при цьому звернув стягнення на предмет іпотеки, чим фактично порушив право іпотекодержателя за договором іпотеки від 07 вересня 2016 року. Для вирішення питання щодо пріоритетного права позивача на задоволення заявлених ним вимог суд повинен був залучити іншого іпотекодержателя - ОСОБА_4 , однак цього не зробив при цьому вирішив питання про його права та обов`язки. Колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»). За змістом до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Загальні правові підстави визнання правочину недійсним визначені у статті 215 ЦК України. За ступенем недійсності всі правочини поділяються на нікчемні (недійсність яких встановлена законом) та оспорювані (які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов). Частиною третьою статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, погоджуючись із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц, дійшла висновку про те, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Апеляційний суд, зазначаючи, що позивач не надав доказів на підтвердження недійсності договору іпотеки, укладеного 07 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , право вимоги за яким відступлено ОСОБА_3 , не надав оцінки доводам АТ «УкрСиббанк» щодо нікчемності цього договору на підставі частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку». Посилаючись на те, що Інформаційна довідка № 6715155 від 07 вересня 2016 року не містить відомостей про зареєстроване обтяження на спірну квартиру згідно договору іпотеки, укладеного 07 березня 2008 року між АКІБ«УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , апеляційний суд не надав оцінки іншій, наявній в справі, Інформаційній довідці № 128206208 від 19 червня 2018 року, згідно з якою 07 березня 2008 року приватним нотаріусом Івановою Л. М. зареєстровано обтяження спірної квартири на підставі договору іпотеки № 1332 від 07 березня 2008 року (т.1 а.с. 178-180). За наявності в справі двох вказаних довідок апеляційний суд мав можливість встановити причини відсутності у відповідних реєстрах запису про обтяження спірної квартири станом на 07 вересня 2016 року. Заявник відсутність запису про обтяження станом на 07 вересня 2016 року пояснює незаконними діями невстановлених осіб, в результаті яких від імені державного реєстратора - приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Ассорі Оксани Юріївни, було прийнято рішення 29262967 від 28 квітня 2016 року та вчинено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію припинення заборони відчуження спірної квартири, яка була встановлена на підставі договору іпотеки від 07 березня 2008 року укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . При цьому банк посилався на те, що протиправність вказаного рішення прийнятого від імені державного реєстратора - приватного нотаріуса Ассорі О. Ю. підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили - постановою Сумського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року в справі № 818/570/17. Таким чином, за твердженням заявника, невстановлені особи 28 квітня 2016 року незаконно припинили заборону відчуження квартири, яка перебувала в іпотеці банку, після чого 06 травня 2016 року ОСОБА_1 відчужив квартиру ОСОБА_2 , який 07 вересня 2016 року передав її в іпотеку ОСОБА_4 за договором іпотеки, права вимоги за яким п`ять разів відступалися різним фізичним особам, у тому числі 17 червня 2020 року ОСОБА_3 . При цьому виключення запису з Єдиного реєстру заборон, на підставі рішення вчиненого від імені державного реєстратора, яке було згодом скасовано, не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час його відчуження, таке обтяження є чинним з моменту його первинної реєстрації в цьому реєстрі. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1382цс16 та постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 761/24810/14-ц. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 зазначив, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Схожі висновки сформульовані Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Колегія суддів вважає, що в даному випадку надання належної оцінки доводам АТ «УкрСиббанк» щодо нікчемності правочинів про відчуження ОСОБА_1 спірної квартири ОСОБА_2 та відповідно подальшої передачі її в іпотеку ОСОБА_4 , впливатиме на вирішення питання щодо суб`єктного складу учасників справи, оскільки нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, тобто не спричиняє прав і обов`язків, які малися на меті внаслідок вчинення такого правочину його сторонами. Тому висновок апеляційного суду про те, що судом першої інстанції прийнято рішення про права та обов`язки ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_3 є передчасними. Суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Враховуючи викладене Верховний Суд дійшов висновку, що постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року необхідно скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Питання про розподіл судових витрат, у тому числі сплачених банком за подання касаційної скарги, має бути вирішено за результатами ухвалення остаточного рішення у справі. Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович