Ухвала КЦС ВС № 757/62404/18-ц

Ухвала 18 березня 2021 року м. Київ справа № 757/62404/18-ц провадження № 61-3493ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просив суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь матеріальну шкоду, яка складається з: 70 650 грн - інфляційні збитки; 65 163 грн - упущена вигода; 218,40 грн - витрачені кошти на поштові послуги та моральну шкоду у розмірі 40 000 грн, а всього - 176 031,40 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на корись ОСОБА_1 відшкодування інфляційних втрат у розмірі 53 901,40 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , МВС України, ДКС України задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з МВС України на користь ОСОБА_1 витрати на поштові послуги у розмірі 218,40 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У березні 2021 року до Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В іншій частині судові рішення залишити без змін. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 270 грн. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. При цьому позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц (провадження № 61-23674св18). Ціна позову у даній справі становить 176 031,40 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн * 100 = 227 000 грн). Отже, зазначена справа на підставі вимог закону відноситься до малозначних. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на підпункти а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме: що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Проте, посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник не додає до касаційної скарги доказів, які б їх підтверджували та по суті не погоджується з фактичними обставинами справи та оціненими судами доказами, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Посилання заявника на порушення судами норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішенням та не дає підстав для висновку про наявність обставин, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Ураховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Ю. В. Черняк