Постанова 4856 № 600/1084/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/1084/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В. Суддя-доповідач - Курко О. П. 17 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року (м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі, В С Т А Н О В И В : в липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року позов задоволено, а саме: - визнано протиправними та скасовано пункт 1 наказу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №203 від 25.05.2020 року "Про застосування дисциплінарних стягнень стосовно окремих працівників УСР в Чернівецький області"; - визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №152 о/с від 05.06.2020 року "По особовому складу", якими до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення та звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію"; - поновлено ОСОБА_1 , на посаді оперуповноваженого 4-го відділу (боротьби з організованими групами з ознаками корупції) управління стратегічних розслідувань в Чернівецький області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України з 09.06.2020 року; - стягнуто з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.06.2020 року по 27.10.2020 року в сумі 64757,80грн.; - стягнуто з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 залишок невиплаченого грошового утримання до звільнення, а саме не виплачену премію за квітень 2020 року в розмірі 6000,00 гривень та 6569,91 грн грошового утримання за період тимчасової непрацездатності в травні 2020 року; - рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання; - стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України судові витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач зазначив, що в ході службового розслідування встановлено, що 25.04.2020 року о 23:30 год, позивач перебуваючи поза службою та знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, керуючи легковим автомобілем "VOLKSWAGEN TIGUAN", номерний знак НОМЕР_1 на площі Соборна, 1 у м. Чернівці, вчинив дорожньо-транспортну пригоду, а саме з власної неуважності, не вибравши безпечної швидкості руху, скоїв наїзд на бордюрний камінь, внаслідок чого транспортний засіб зазнав механічних ушкоджень. Крім того, у присутності двох свідків останньому запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці дорожньо-транспортної пригоди у визначеному законом порядку, з використанням спеціального технічного приладу - газоаналізатора "Alcotest DRAG ER". Однак, позивач категорично відмовився проходити огляд та прямувати в заклади охорони здоров`я в супроводі поліцейських. Таким чином, відповідач вважає, що в ході службового розслідування встановлено, що на місці скоєння дорожньо-транспортної пригоди позивач проявив нещирість та відмовився від проходження медичного огляду з метою підтвердження чи спростування факту вживання спиртних напоїв. Також наголошував на тому, що позивач усвідомлюючи скоєні ним адміністративні правопорушення та бажаючи уникнути відповідальності, надав неправдиві свідчення працівникам патрульної поліції та керівництву УСР в Чернівецькій області, щодо керування його власним автомобілем іншою особою, а саме на місці ДТП вказав, що автомобілем керував його товариш, а під час проведення службового розслідування позивач надав пояснення, в якому зазначив, що транспортним засобом керувала його дівчина - ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції. Зазначав про те, що факти керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння під його керуванням та вчинення ДТП, які встановлено дисципліною комісією, спростовуються дійсними обставинами справи та постановою Шевченківського районного суду міста Чернівці, яка набрала законної сили. Відповідно до цього рішення, провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо позивача закрито, в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Крім того зауважив, що 25 квітня 2020 року о 23.30 годині і в подальшому в м. Чернівці на площі Соборна, 1, останній не виконував службових завдань і не перебував на службі, а всі події відбулись в позаслужбовий час. В позаслужбовий час позивач об`єктивно не міг порушити і не порушував службових обов`язків. Вважає, що відповідачем у висновку службового розслідування, в оскаржуваних наказах не зазначено жодного посилання на норми (частину, пункт) службових обов`язків, які останній порушив. На думку позивача, вчинення ним дисциплінарного проступку не встановлено належними та допустимими доказами, а його вина не встановлена у визначеному законом порядку. Зокрема, постановою винесеною згідно вимог КУпАП, яка набрала законної сили, відповідачем до останнього безпідставно застосовано самий суворий вид дисциплінарного стягнення не зважаючи на відсутність дисциплінарних стягнень та наявність заохочень і преміювання по службі, наявність на утриманні рідного брата інваліда І групи, фактично поставивши сім`ю в скрутні фінансові умови. Посилаючись на вимоги Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції зазначив, що з початку 2020 року за наказом відповідача №25 від 27.01.2020 року "Про встановлення премій" позивачеві виплачено премію у січні 2020 року в розмірі 104,63% в сумі 6569,91 гривень, за наказом №53 від 21.02.2020 року за лютий виплачено премію в розмірі 104,633% в сумі 6569,91 грн, за наказом від 23.03.2020 року №79 за березень виплачено премію в розмірі 104,633% в сумі 6569,91 гривень, за наказом від 23.04.2020 року №107 встановлено премію в розмірі 104,633% в сумі 569,94 гривні, що фактично не відповідає встановленому розміру премії у відсотках, тобто є меншою на 6000,00 гривень. Чому саме було зменшено нарахування премії, або на підставі чого позивача позбавлено нарахування і виплати премії останньому невідомо. З наказом і матеріалами про позбавлення премії за квітень, останній не ознайомлювався. За таких обставин вважає, що наведені відомості в довідці про доходи від 10.06.2020 року №92 підлягають коригуванню, в частині нарахованого грошового забезпечення за квітень 2020 року шляхом додавання до нарахованої суми грошового забезпечення 7778,02 грн, суми помилково несплаченої премії в розмірі 6569,91 гривень, що підлягає врахуванню при визначенні середнього розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що з 15.08.2014 року по листопад 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з листопада 2015 року по день звільнення перебував на службі в Національній поліції України. (а.с.27-28) Згідно наказу відповідача № 41 о/с від 07.11.2019 року позивач був призначений на посаду оперуповноваженого 4-го відділу (боротьби з організованими групами з ознаками корупції) Управління стратегічних розслідувань в Чернівецький області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. Згідно п. 1 наказу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №203 від 25.05.2020 року "Про застосування дисциплінарних стягнень стосовно окремих працівників УСР в Чернівецький області", за неналежне виконання своїх службових обов`язків, що виразилося в порушенні вимог підпунктів 1, 2 частини 1 статті 18 та статті 64 Закону України "Про Національну поліцію", статей 1, 11, 12 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України", статті 14 Закону України "Про дорожній рух", пункту 2.5 розділу II Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, пунктів 3, 4 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179, на лейтенанта поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого 4-го відділу (боротьби з організованими групами з ознаками корупції) управління стратегічних розслідувань в Чернівецькій області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України накладено дисциплінарне стягнення - звільнення зі служби в поліції. (а.с.8-10) Відповідно до наказу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України №152 о/с від 05.06.2020 року "По особовому складу" ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції. (а.с.11) Судом досліджений висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни лейтенантом поліції ОСОБА_1 від 25.05.2020 року, згідно якого встановлено, що 25.04.2020 о 23.54 год до Шевченківського відділення поліції Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області надійшло повідомлення зі служби "102" про те, що на площі Соборній, 2 в м. Чернівці водій автомобіля VOLKSWAGEN Tiguan, номерний знак НОМЕР_2 , не впорався з керуванням та допустив наїзд на перешкоду, а саме на бордюрний камінь. Прибувши на місце виклику нарядом патрульної поліції було виявлено факт дорожньо-транспортної пригоди, а саме водій ОСОБА_1 керуючи зазначеним вище транспортним засобом здійснив наїзд на бордюрний камінь. В подальшому працівниками УПП в Чернівецькій області при спілкуванні з ОСОБА_1 встановлено, що він перебував з явними ознаками алкогольного сп`яніння. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 у присутності двох свідків було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці ДТП у визначеному законом порядку, з використанням спеціального технічного приладу газоаналізатора "Alcotest DRAGER", на що останній відмовився. Пройти огляд в закладах охорони здоров`я останній також відмовився. Враховуючи викладене, поліцейськими стосовно ОСОБА_1 складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 130 (Керування транспортним засобом особою у стані алкогольного сп`яніння) КУпАП (пункт 2.5 ПДР). Крім того, було складено адміністративний протокол за ст. 124 (Порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна) та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч. 1 ст. 126 (Керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами) КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Комісія дійшла висновку, що за неналежне виконання своїх службових обов`язків, що виразилося в порушенні вимог підпунктів 1,2 частини 1 статті 18 та статті 64 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-УІП "Про Національну поліцію", статей 1, 11, 12 Закону України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України", статті 14 Закону України "Про дорожній рух", пункту 2,5 розділу II Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, пунктів 3, 4 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179, лейтенанта поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого 4-го відділу (боротьби з організованими групами з ознаками корупції) управління стратегічних розслідувань в Чернівецькій області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції. (а.с. 30-44 ) Судом дослідженні накази, про встановлення премії ОСОБА_1 , в тому числі: від 23.04.2020 року № 107, відповідно до якого (додаток 1 на звороті) розмір премії у квітні 2020 року становив 104,633 %, що в грошовому еквіваленті виражено в сумі 569,91 грн. А також, наказ від 23.03.2020 року № 79, наказ від 21.02.2020 року № 53 та від 27.01.2020 року №25, про преміювання за березень, лютий, січень місяць у розмірі 104,63 %, що в грошовому еквіваленті щомісячно становило 6569,91 грн. (а.с. 47,48,49,50) Судом також дослідженні пояснення ОСОБА_1 від 29 квітня 2020 року, зі змісту яких вбачається, що 25.04.2020 року його автомобілем керувала дівчина ОСОБА_1 по імені ОСОБА_3 , яка здійснила наїзд на бордюр, про що останній спочатку не говорив щоб захистити її. (а.с.51-52) Згідно пояснень ОСОБА_4 вбачається, що 25.04.2020 року остання керувала автомобілем, який належить ОСОБА_1 , та не втримавши кермо здійснила наїзд на бордюр. Після цього пішла додому, а ОСОБА_5 залишився чекати евакуатор. (а.с.53-54) Згідно постанови Шевченківського районного суду м.Чернівці від 15.06.2020 року справа № 727/3720/20 (провадження № 3/727/1763/20) вирішено, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.124 КУпАП відносно громадянина ОСОБА_1 закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. Постанова набрала законної сили. (а.с.56-59) Згідно постанови Шевченківського районного суду м.Чернівці від 26.06.2020 року справа № 727/4895/20 (провадження № 3/727/2283/20) вирішено, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП відносно громадянина ОСОБА_1 закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. Постанова набрала законної сили. (а.с. 60-63) Як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні в суді першої інстанції досліджено відеозаписи з нагрудних бодікамер працівників патрульної поліції, на яких зафіксовані обставини щодо розмови ОСОБА_1 , який перебув на пасажирському сидінні автомобіля, та працівника патрульної поліції. Інших відео доказів, які б могли підтвердити, що саме позивач перебував за кермом автомобіля, чи керував ним та здійснив наїзд на бордюр на відео відсутні. Судом також досліджена довідка про доходи ОСОБА_1 та службова характеристика. Відповідно до рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 19.09.2020 року №726/599/20, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 126 КУпАП України. Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушень передбачених ч.1 ст. 126 КУпАП України - закрито. Рішення набрало законної сили 16.10.2020 року. В ході судового розгляду судом першої інстанції також витребовувались докази справи про адміністративні правопорушення, які перебували в провадженні Шевченківського районного суду м.Чернівці, в яких містились CD-диски з відеозаписами нагрудних камер патрульних поліцейських, якими здійснювалось фіксування правопорушення, а саме ДТП за адресою м.Чернівці, площа Соборна. З оглянутих судом відеозаписів не встановлено жодного доказу, який би свідчив про те, що ОСОБА_1 перебував за кермом будь-якого транспортного засобу. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано доводів позивача та не надано суду жодних належних і допустимих у розумінні ст. 73 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність оскаржуваних наказів. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580). Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді. Згідно частини 1 статті 19 Закону №580 у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (ч.2 ст.19 Закону №580). Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. (п.6 ч.1 ст. 77 Закону №580 ) Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" від 15.03.2018р. №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут) службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом (ч.1 ст.11 Дисциплінарного статуту). У відповідності до частини 1 статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Частиною 1 статті 13 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Отже, за порушення службової дисципліни та вчинення дисциплінарного проступку поліцейський несе дисциплінарну відповідальність у вигляді дисциплінарного стягнення. Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. Відтак, відповідно до частини 2 статті 14 Дисциплінарного статуту з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування. Так, службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення (ч.3 ст.14 Дисциплінарного статуту). Згідно з частиною 4 статті 14 Дисциплінарного статуту підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ч. 10 ст. 14 Дисциплінарного статуту). Відповідно до статті 18 Дисциплінарного статуту під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій. Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: -надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; - подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; - ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами; - подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; - користуватися правничою допомогою. Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень. Факт такої відмови фіксується шляхом складення акта, що підписується членом дисциплінарної комісії, присутнім під час відмови, та іншими особами, присутніми під час відмови. Так, на виконання вимог Дисциплінарного статуту наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 року №893, затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (Порядок №893), зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.11.2018 року за №1355/32807. Згідно пункту 1 розділу ІІ Порядку службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. У наказі про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії визначаються голова та члени дисциплінарної комісії, зазначається підстава проведення службового розслідування, а також прізвище, ім`я, по батькові, посада поліцейського, стосовно якого воно проводитиметься (у разі якщо на час призначення службового розслідування це відомо) (п. 4 розділу ІІ Порядку). Пунктом 1 розділу V Порядку визначено, що проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків. Згідно з частиною 3 статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Отже, дисциплінарна відповідальність поліцейського виникає у разі вчинення саме ним дисциплінарного проступку, який доведений матеріалами службового розслідування. У свою чергу, висновок за результатами службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння дисциплінарного проступку та встановлення наявності (або відсутності) вини порушника. Судом встановлено, що патрульними поліцейськими, з невідомих причин не вчинялись дії направлені на повне з`ясування всіх обставин справи та документування відповідного проступку, а саме встановлення осіб, які слідували в автомобілі позивача, в тому числі і ОСОБА_4 , яка в подальшому була опитана в межах службового розслідування, а не під час, або ж після вчиненого проступку (дорожньо-транспортної пригоди). Відповідно до Правил етичної поведінки поліцейських, які затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 09.11.2016 N 1179 (зареєстр. в Міністерстві юстиції України 06 грудня 2016 р. за N 1576/29706) поліцейський здійснює свою діяльність відповідно до основоположних принципів, які закріплені в Конституції України, Законі України "Про Національну поліцію", інших законодавчих актах України, а також у цих Правилах, зокрема: верховенства права; дотримання прав і свобод людини; законності; відкритості та прозорості; політичної нейтральності; взаємодії з населенням на засадах партнерства; безперервності; справедливості, неупередженості та рівності. Під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен, у тому числі, неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики. Очевидним є те, що водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. п. "а" п. 2.9 ПДР). Частиною 1 ст. 130 КУпАП визначено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Статтею 266 КУпАП (окрім іншого) встановлено, що особи, які керують транспортними засобами, і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звільнення позивача з поліції слугувало порушення позивачем транспортної дисципліни, зокрема складення відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення за порушення п. 2.9 Правил дорожнього руху та ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Разом з тим суд зазначає, що сам по собі факт складення протоколу про адміністративне правопорушення не є доказом того, що особа його вчинила. Для визнання діяння правопорушенням і, відповідно, застосування передбачених відповідними нормами санкцій, беззаперечною та головною обставиною є необхідність встановлення в діянні особи складу адміністративного правопорушення. Тобто, одним (але не виключно) із основних та беззаперечних доказів вчинення чи не вчинення особою адміністративного правопорушення є рішення суду, яке набрало законної сили, яким встановлено вину або невинуватість особи. Як встановлено в ході судового розгляду та вбачається з матеріалів справи, постановою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 15.06.2020 року справа № 727/3720/20 (провадження № 3/727/1763/20) провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 124 КУпАП відносно громадянина ОСОБА_1 закрито, у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. Постанова набрала законної сили. (а.с.56-59) Згідно постанови Шевченківського районного суду м.Чернівці від 26.06.2020 року справа № 727/4895/20 (провадження № 3/727/2283/20) провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно громадянина ОСОБА_1 закрито, у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення. Постанова набрала законної сили. (а.с. 60-63) Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Суд враховує обставини встановлені вищезазначеними рішеннями суду, в частині чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено рішення, оскільки в частині щодо вчинення особою певних дій, таке рішення суду є обов`язковим для адміністративного суду. Оскільки судовими рішеннями, які набрали законної сили спростовано висновки щодо вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП - відтак, доводи відповідача викладені у висновку службового розслідування, на підставі яких позивача звільнено зі служби в поліції є безпідставними. В ході судового розгляду справи, позивачем власне не заперечувався той факт, що він перебував в стані алкогольного сп`яніння. Доводи останнього зводились до того, що за кермом транспортного засобу перебувала його подруга, що власне остання ( ОСОБА_4 ) також підтвердила надавши пояснення в ході службового розслідування, а також будучи допитаною в якості свідка під час розгляду загальним місцевим судом справ про адміністративне правопорушення. Суд надаючи правову оцінку зазначеним доводам позивача зазначає, що факт відсутності останнього на місці водія в зазначеному вище автомобілі зафіксовано на відеозаписі з бодікамер працівників поліції, які досліджені як загальним місцевим судом, а також і під час розгляду цієї справи. З візуального огляду відео достеменно встановлено, що позивач не керував автомобілем. Будь-які інші докази, окрім припущень, в матеріалах справи (в т.ч. і в матеріалах службового розслідування) відсутні. А тому колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено об`єктивну сторону правопорушення сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння (дія чи бездіяльність); шкідливі наслідки; причинно-наслідковий зв`язок між діянням і шкідливим результатом. Судова колегія звертає увагу, що на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення в нічний час доби, позивач не перебував за кермом автомобіля та не виконував жодних службових обов`язків. Частиною 10 статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. В той же час, згідно з частиною 15 статті 14 Дисциплінарного статуту звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу. Отже, системний аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що звільнення з органів внутрішніх справ це найсуворіший вид дисциплінарного стягнення за порушення службової дисципліни, наведених в статті 12 Дисциплінарного статуту, який є крайнім заходом дисциплінарного впливу. В постановах Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року у справі N 21-1288а15, від 20 жовтня 2015 року у справі N 21-2103а15 та від 20 жовтня 2015 року у справі N 21-2440а15 зазначено, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (національної поліції) за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби, що враховується судом відповідно до частини 5 статті 242 КАС України. Зокрема, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не було надано до суду достатніх доказів на підтвердження того, що дії позивача проявилися саме у порушенні транспортної дисципліни, а саме вчинення проступків передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП. З огляду на викладене, дії позивача не можуть вважатись такими, що підривають довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та були несумісними із подальшим проходженням служби та заслуговували на застосування до позивача крайнього заходу дисциплінарного впливу, звільнення зі служби в поліції. Крім того, як вже встановлено судом, провадження щодо позивача за ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність достатніх та допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували обставини правомірності прийнятих відповідачем рішень щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби в поліції. Проаналізувавши встановленні обставини в контексті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що замість об`єктивного розгляду і оцінки дій (бездіяльності) позивача, відповідач обмежився лише загальною констатацією факту вчинення дисциплінарного проступку зі сторони позивача, що суперечить нормам законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та згідно яких дисциплінарна відповідальність поліцейського виникає у разі вчинення саме ним дисциплінарного проступку, який доведений матеріалами службового розслідування. Що в даному випадку не доведено відповідачем в ході розгляду справи. Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд, в частині вимушеного прогулу та грошового забезпечення позивача зазначає наступне. В ході розгляду справи також встановлено, що в січень - березень 2020 року за наказами відповідача Про встановлення премій, позивачеві щомісячно нараховано і виплачено премію у розмірі 104,63% в сумі 6 569. 91 гривень. Разом з тим, в квітні відповідно до наказу від 23.04.2020 року №107 встановлено позивачу премію в розмірі 104.633%, але виплачено суму коштів, яка становить 569.94 гривні, що фактично не відповідає встановленому розміру премії у відсотках, тобто є меншою на 6000,00 грн. Наказів і матеріалів про позбавлення премії позивача за квітень 2020 року, матеріали справи не містять. За таких обставин суд вважає, що наведені відомості в довідці про доходи позивача від 10.06.2020 року №92 не відповідають дійсності, а тому погоджується з доводами представника позивача про те, що вони підлягають коригуванню в частині нарахованого грошового забезпечення за квітень 2020 року, шляхом додавання до нарахованої суми грошового забезпечення 7778,02 грн суми нарахованої, але помилково невиплаченої премії в розмірі 6000,00 гривень. Судом встановлено, що згідно довідки про доходи №92 від 10.06.2020 року грошове забезпечення позивача за січень 2020 року - 13777,99 грн, за лютий 2020 року - 13777,99 грн, за березень року складає 13777,99 грн, а за квітень грошове забезпечення безпідставно зменшене на 6000 грн. Відтак суд вважає, що грошове забезпечення за квітень 2020 року позивача складає - 13 777, 99 грн, що є місяцем, який передував місяцю звільнення, і враховується для обчислення і визначення суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Крім того судом встановлено, що в травні позивач хворів, що підтверджується листками непрацездатності, в зв`язку з чим останньому не було нараховано і виплачено премію, отже нарахування за період тимчасової непрацездатності в травні 2020 року склало 7278,03грн. При цьому суд зазначає, що відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом МВС України №260 від 06.04.2016 року, розділу 3 п.3 Поліцейським, звільненим від виконання службових обов`язків на підставі документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, або тим, які перебувають у відпустці через хворобу, зберігається виплата грошового забезпечення в розмірі, що вони отримували на день хвороби, з розрахунку посадового окладу, встановленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць, але не більше ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні З огляду на наведене, відповідачем безпідставно зменшено нарахування грошового забезпечення на суму 6569,91 гривень, за травень 2020 року. Вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нормативно-правове врегулювання спірних правовідносин, суд виходить з такого. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому, загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 826/4192/16. Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України Про Національну поліцію до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону. Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799. Відповідно до п. 9 розділу І Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Отже, розрахунок середньої заробітної плати за період вимушеного прогулу повинен здійснюватися шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний останній місяць роботи на кількість календарних днів у цьому місяці та множенні отриманої суми на кількість календарних днів за період вимушеного прогулу. Судом встановлено, що періодом вимушеного прогулу позивача є з 09.06.2020 року по 27.10.2020 року (день прийняття рішення) (141 день). Так, враховуючи наведені вище висновки суду, та наявні в матеріалах справи довідки про доходи, а також встановлений судом розмір середньоденної заробітної плати позивача, який становить 459,27 грн (13778,02 грн / 30 к.д.) - сума середнього заробітку за даний період із моменту звільнення до моменту прийняття у справі судового рішення по суті, яка підлягає виплаті позивачу, становить 64757,07 гривень без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов`язкових платежів (141 к.д. вимушеного прогулу) х 459,27 (середньоденна заробітна плата). Суд зазначає, що скасування судом спірних наказів має наслідком поновлення позивача на службі в поліції на посаді, яку він займав до звільнення з 09.06.2020 року. Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Враховуючи те, що судом встановлено факт незаконності звільнення позивача із займаної посади, період часу з 09.06.2020 року по 27.10.2020 року (день прийняття рішення) (141 день) є періодом вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного законодавства України підлягає відшкодуванню. Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне. Судом встановлено, що 02.06.2020 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "Мета" укладено договір про надання правничої допомоги з питань поновлення на службі, визнання незаконними і скасування наказів та оскарження дій. За п. 2.1. вказаного Договору послуги надаються замовнику уповноваженим адвокатом- учасником шляхом: усного та письмового консультування з правових питань; складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, клопотань та інших заяв; надання консультаційних послуг щодо захисту інтересів замовника та представництва в державних органах, суді, підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності, перед фізичними особами; здійснення будь-яких інших прав наданих виконавцю відповідним процесуальним законом. Згідно п. 4.1. договору за надання правничої допомоги ОСОБА_1 сплачено виконавцю винагороду в розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується оригіналом банківської квитанції №35 від 30.06.2020 року. Згідно акту приймання передачі виконаних робіт від 06.10.2020 року виходячи з складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, було виконано в повному обсязі надання правничої допомоги і розмір витрат на професійну правничу допомогу склав: 7 500 гривень - гонорар за професійну правничу допомогу пов`язану з підготовкою справи до судового розгляду, а саме доручення про збір доказів по справі, складання адвокатських запитів аналіз судової практики з аналогічних справ, визначення концепції захисту прав та інтересів замовника, визначення суті позовних вимог, складання заяв по суті справи, складання процесуальних документів по справі тощо; 2 500 гривень - гонорар за представництво адвоката об`єднання в суді та складання заяв по суті справи і процесуальних документів під час підготовчого і судового розгляду. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно з частиною 1 та 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частинами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Колегія суддів звертає увагу апелянта, що представником відповідача не було надано до суду першої інстанції будь-яких клопотань про неспівмірність витрат на правову допомогу, які заявлені представником позивача. З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. А тому судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції про задоволення клопотання в частині стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. з підстав наведених вище. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 18 березня 2021 року. Головуючий Курко О. П. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.