Постанова 4824 № 376/2724/17

Постанова Іменем України 16 березня 2021 року м. Київ провадження №22-ц/824/4545/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О.В., Кравець В.А., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу третьої особи - директора Оріховецького навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня дитячий садок" Лисюк Галини Іллівни на рішення Сквирського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року в складі судді Клочко В.М. у цивільній справі №376/2724/17 Сквирського районного суду Київської області за позовом ОСОБА_1 до Оріховецького навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня дитячий садок", третя особа - директор Оріховецького навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня дитячий садок" Лисюк Галина Іллівна про скасування запису у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Оріховецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня дитячий садок» (далі - Оріховецький НВК) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор Оріховецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня дитячий садок» Лисюк Г. І., про скасування наказу про звільнення, скасування запису у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що наказом відповідача від 09.10.2006 він призначений на посаду завідуючого по господарській діяльності (завгосп школи) Оріховецький НВК. Після призначення на посаду у нього почали виникати конфлікти з директором Оріховецький НВК Лисюк Г.І. , яка постійно перебирала на себе його функціональні обов?язки, приймала матеріальні цінності, ставила перед ним некоректні та недоцільні завдання, які заважали виконувати свої прямі обов?язки та постійно висловлювала недовіру до його роботи. Зазначив, що 12.10.2017 засобами поштового зв?язку він отримав рекомендований лист, в якому знаходилась трудова книжка, із записом про його звільнення з 02.10.2017, згідно наказу №73-К за угодою сторін. Проте, наміру звільнятися він не мав, заяви про звільнення відповідачу не подавав та з наказом про звільнення його не ознайомлювали. Також зазначив, що незаконні, на його думку, дії відповідача призвели до погіршення його морального та фізичного стану. Будучи єдиним працездатним членом родини, який має на утриманні трьох малолітніх дітей та матір пенсійного віку, він був змушений прикладати додаткові зусилля для організації власного життя та життя своєї родини. Вважав, що таким чином він зазнав душевних страждань. Розмір моральної шкоди він оцінює в 10 000,00 грн. За таких обставин, просив скасувати наказ №73-К від 02.10.2017 про звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючого по господарській діяльності (завгоспа шкоди) Оріховецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступеня дитячий садок»; зобов?язати відповідача скасувати запис у трудовій книжці про звільнення ОСОБА_1 з посади завгоспа школи, згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України; зобов?язати поновити його на посаді завідуючого по господарській діяльності (завгоспа шкоди) Оріховецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I-III ступеня дитячий садок» з 02.10.2017; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день ухвалення судового рішення та у відшкодування моральної шкоди стягнути 10 000,00 грн. Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року позов задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, третя особа - директор Оріховецького НВК Лисюк Г.І. звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що судом наведено в рішенні докази, надані третьою особою у справі, але не надано таким доказам правової оцінки, а саме наказу від 10.10.2017 про скасування наказу про звільнення від 02.10.2017; довідкам відділу освіти про нарахування та виплату заробітної плати позивачу за жовтень 2017 року; табелям обліку робочого часу за жовтень 2017 року. Зазначила, що з огляду на дані докази на день ухвалення рішення був відсутній предмет спору і суд повинен був закрити провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Також вважала, що суд скасовуючи наказ про звільнення від 02.10.2017, який вже був скасований роботодавцем, перевищив свої повноваження. Крім того, вказувала, що на її думку, суд допустив порушення норм процесуального права, а саме допустив порушення таємниці нарадчої кімнати. За наведених обставин просила скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 17.05.2018 та закрити провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю предмету спору. Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року рішення Сквирського районного суду Київської області від 17.05.2018 скасовано та закрито провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Постановою Верховного Суду від 09.12.2020 скасовано постанову Київського апеляційного суду від 14.11.2018 в частині вирішення позовних вимог про скасування запису у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкодита в цій частині направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Позивач та його представник Борисенко А.М. , в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Представник позивача пояснив суду, що не погоджується з постановою Верховного Суду у даній справі, оскільки суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення. Третя особа Лисюк Г.І. , належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася та свого представника не направила. Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності третьої особи та представника відповідача. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Оскільки згідно постанови Верховного Суду від 09.12.2020 справу направлено на новий апеляційний розгляд в частині позовних вимог про скасування запису в трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, а також враховуючи положення ч. 1 ст. 417 ЦПК України, згідно якої вказівки, що містяться в постанові касаційного суду, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Оріховецьким навчально-виховним комплексом «Загальноосвітня школа I-III ступеня дитячий садок» та згідно з наказом №16 від 09 жовтня 2006 року був призначений на посаду завгоспа. 02 жовтня 2017 року наказом №73-К ОСОБА_1 звільнено з посади завгоспа Оріховецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школаI-IIIступеня дитячий садок» з 02.10.2017 на підставі пункту 1статті 36 КЗпП України. Також 02 жовтня 2017 року запис про звільнення був внесений до трудової книжки ОСОБА_1 та того ж дня трудова книжка рекомендованим листом надіслана за його місцем проживання. Наказом відповідача №73 А-К від 10 жовтня 2017 року скасовано наказ №73-К про звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю заяви про звільнення. Матеріали справи не містять доказів, що після прийняття роботодавцем наказу від 10.10.2017 про скасування наказу від 02.10.2017 про звільнення ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю заяви останнього, до трудової книжки позивача вносилися відомості про скасування запису про звільнення За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, належним чином оцінивши докази, надані сторонами, застосувавши положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1994 року №131, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування запису в трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення посади завідуючого по господарській діяльності (завгоспа школи) Оріховецького навчально-виховного комплексу згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що згідно п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1994 року №131, при наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, звертаючись до суду з позовом, посилався на те, що на підставі наказу відповідача від 02.10.2017 його звільнено з роботи на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. Зазначив, що угоду він не надавав, а тому його звільнено незаконно, з порушенням трудового законодавства. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що було допущено порушення трудових прав позивача, у зв'язку з чим дійшов висновку про задоволення цих вимог. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою Лисюк Г.І. посилалася на те, що суд неправильно визначив характер спірних правовідносин, неповно з`ясував обставини справи, внаслідок чого не взяв до уваги, що наказ про звільнення ОСОБА_1 від 02.10.2017, який суд скасував, наказом роботодавця від 12.10.2017 вже був скасований, а позивач табелювався та йому здійснювалося нарахування заробітної плати, а відтак відсутнє порушення трудового права на яке вказує позивач. Колегія суддів вважає обґрунтованими такі доводи апеляційної скарги з наступних підстав. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Частина 2 статті 235 КЗпП України регламентує, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що у разі незаконного звільнення працівника, тобто наявності наказу про звільнення, останній підлягає поновленню на роботі із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Як вже зазначалось вище, згідно наказу №73-К від 02.10.2017 ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Наказ від 02.10.2017 про звільнення ОСОБА_1 наказом Оріховецького НВК №73 А-К від 10.10.2017 скасовано, у зв`язку з відсутністю заяви ОСОБА_1 про звільнення. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що наказ про звільнення від 02.10.2017 фактично не було виконано роботодавцем. Дійсно, матеріали справи не містять доказів, що копія наказу про звільнення була вручена ОСОБА_1 під розписку, а також доказів того, що з останнім проведено розрахунок при звільненні, як того вимагає стаття 116 КЗпП України. З гідно табелю робочого часу, ОСОБА_1 табелювався з 02.10.2017 по 18.10.2017 (т. 1, а.с. 70-71). Згідно відомостей з Відділу освіти Сквирської РДА Карпенку В.Ю. Оріховецьким НВК здійснювалося нарахування заробітної плати у жовтні 2017 року (т. 1, а.с. 76). Наведені обставини вказують на те, що ОСОБА_1 не був звільнений на підставі наказу від 02.10.2017, так як наказ скасований роботодавцем, а відтак у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для поновлення позивача на роботі, з якої його не було звільнено за наказом від 02.12.2017. Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині поновлення на роботі суперечить наявним у справі доказам. До того ж, такий висновок суду суперечить положенням ч. 1 ст. 235 КЗПП України, за приписами якої працівник підлягає поновленню на роботі, якщо він був незаконно звільнений. А як встановлено судом апеляційної інстанції матеріали справи не містять доказів звільнення позивача, як вважає останній, з 02.10.2017. З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 09.12.2020 у даній справі залишено без змін постанову Київського апеляційного суду від 14.11.2018, якою закрито провадження в частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення. В постанові Верховного Суду зазначено, що апеляційний суд, встановивши обставини того, що наказом Оріховецького НВК від 10.10.2017 скасовано наказ від 02.10.2017 про звільнення ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого про закриття провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про скасування цього наказу у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині. Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, внаслідок чого не врахував, що відсутні докази незаконного звільнення позивача з 02.10.2017 та дійшов помилкового висновку про задоволення позовної вимоги про поновлення на роботі, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, то наявні підстави і для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, як похідних позовних вимог. Колегія суддів не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 , що його незаконно звільнено з посади 20.11.2017. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не звертався до суду із заявою про зміну підстав або предмету позову, зокрема не пред'являв вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення від 20.11.2017. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач пояснив, що наказ про звільнення від 20.11.2017 він не оскаржував. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині позовних вимог поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу директора Оріховецького навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня дитячий садок" Лисюк Галини Іллівни - задовольнити частково. Рішення Сквирського районного суду Київської області від 17 травня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Рішення в частині позовних вимог про скасування запису в трудовій книжці - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 18 березня 2021 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді О.В. Желепа В.А. Кравець