Ухвала КГС ВС № 924/809/20

УХВАЛА 18 березня 2021 року м. Київ Справа № 924/809/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Стратієнко Л.В., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкойл" на рішення Господарського суду Хмельницької області (суддя - Муха М.Є.) від 20.10.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - Василишин А.Р., судді - Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.) від 27.01.2021 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор" про стягнення 883 454,64 грн, ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.10.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 24 664,55 грн 3% річних, 54 027,99 грн інфляційних нарахувань, 1 150,39 грн витрат зі сплати судового збору. У частині стягнення 407 272,53 грн боргу, 105 289,96 грн пені, 275 475,55 грн інфляційних нарахувань та 16 724,06 грн 3 % річних - відмовлено. Суди виходили з того, що матеріалами справи підтверджується сплата відповідачем вартості товару на суму 13 667 010 грн, а також переплата в сумі 5 364,60 грн, що свідчить про відсутність у відповідача боргу за поставлений товар у заявленому позивачем розмірі. Позивач належними та допустимими доказами не довів наявність у відповідача боргу за поставлений товар у заявленій сумі. Щодо вартості товару у видаткових накладних, які підписані відповідачем без зауважень, суди зазначили, що останні не відповідають умовам договору поданого відповідачем, яким визначено сталу вартість товару, яка може бути змінена лише шляхом укладення сторонами письмової додаткової угоди, у зв`язку з чим не прийняті до уваги. Відповідно до встановлених обставин справи судами перераховано суму 3% річних та інфляційних нарахувань, при цьому відмовлено у стягненні пені. 18.02.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лінкойл" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.10.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021. Просить скасувати ці судові рішення та направити справу на новий розгляд. 11.03.2021 (у електронній формі) та 15.03.2021 (засобами поштового зв`язку) до Верховного Суду надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор" проти відкриття касаційного оскарження. Відповідач просить відмовити у відкритті касаційного провадження у зв`язку з тим, що оскільки справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційна скарга не містить передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадків касаційного оскарження. Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках. Так, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Частина 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року у розмірі 2 270,00 грн. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову у цій справі є стягнення 883 454,64 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 2 270,00 грн). Скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень підпункти "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також має для скаржника виняткове значення у зв`язку з тим, що ухвалення незаконних судових рішень позбавляє його можливості одержати від відповідача повну, правомірну та справедливу вартість поставленого товару. Скаржник вважає, що стосовно правового регулювання порядку зміни умов господарського договору, порядку зміни господарського зобов`язання, а також визначення суб`єктами правовідносин та судом заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов`язання, слід сформувати правозастосовчу практику. При цьому, на думку позивача, підтвердження правильності наведених ним доводів щодо порядку зміни договору видатковими накладними та визначення розміру заборгованості знайшло своє відображення у висновках Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.05.2018 у справі № 916/1785/17. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лінкойл" зазначає, що суди не застосували до спірних правовідносин статті 11, 509, 626, 639-642, 651, 653, 654 Цивільного кодексу України та статті 174, 175, 179, 181 Господарського кодексу України, оскільки вони у логічній сукупності дозволяють правильно визначити правове регулювання цих правовідносин. Відповідно до цього підставою касаційного оскарження за положенням частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України визначив пункт 3, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах. Також заявник касаційної скарги вважає, що суди порушили статті 2, 76-79, 236, 281 Господарського процесуального кодексу України, належним чином не дослідили видаткові накладні та встановили розрахунки відповідача стосовно позовних вимог на підставі недопустимих доказів, що є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Суди попередніх інстанцій, дослідивши видаткові накладні, дійшли висновку, що вони не відповідають умовам договору, поданого відповідачем (при цьому позивач оригінал договору для огляду не надав, протокол обшуку не підтверджує виїмку саме цього договору та специфікацій до нього), яким визначено сталу вартість товару, котра може бути змінена лише шляхом укладення сторонами письмової додаткової угоди. Таким чином, суди зазначили про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності у відповідача боргу за поставлений товар у заявленій в позові сумі. Відтак суди, відповідно до встановлених обставин справи, перерахували суму 3% річних, інфляційних нарахувань та відмовили у стягненні пені. Отже, діючи в межах визначеної законом компетенції, за результатами оцінки поданих сторонами доказів, встановивши факт оплати відповідачем поставленого товару відповідно до умов договору, який надав відповідач, суди дійшли висновку про наявність підстав стягнення 24 664,55 грн 3% річних та 54 027,99 грн інфляційних нарахувань. У справі № 916/1785/17, на яку посилається скаржник, Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, оскільки місцевим судом не дотримано вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), що виявилося у ненаданні судом належної оцінки спірним видатковим накладним. Крім того, суд не перевірив чи поставляв позивач відповідачу товар за ними, чи отримував останній цей товар та чи виник у відповідача обов`язок з оплати за цими накладними. Верховний Суд у справі № 916/1785/17 зазначив, що суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив, зокрема, з того, що підписи директора на накладних і на довіреностях № 181 від 10.10.2016, № 85 від 12.06.2017 є візуально різними, а тому позивачем не було доведено факту поставки відповідачу товару за спірними накладними та наявності у відповідача обов`язку з їх оплати. Однак суд не може виходити з припущень, адже обов`язком суду є всебічність та повнота розгляду справу. У випадку сумніву, суд не може самостійно ідентифікувати підпис на документах шляхом візуального дослідження цього підпису з підписом на інших документах, адже належність підпису тій чи іншій особі можна встановити лише шляхом проведення відповідної експертизи. Суд не вправі перебирати на себе функції експерта. При цьому, предметом спору у справі № 916/1785/17 було стягнення грошових коштів за поставку піску на підставі, зокрема, видаткових накладних без укладення окремого договору. Натомість у справі № 924/809/20 суди встановили, що поставка вугілля відбулася на підставі укладеного між сторонами договору, у редакції наданій відповідачем, що свідчить про виникнення договірних відносин. Тобто припущення скаржника щодо підтвердження у справі № 916/1785/17 правильності наведених позивачем доводів щодо порядку зміни договору видатковими накладними не знайшли свого підтвердження. Водночас, належних або будь-яких інших обґрунтувань щодо фундаментального значення цієї касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів зі справою № 924/809/20 касаційна скарга не містить. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки зазначені доводи скаржника зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи та необхідністю повторного дослідження доказів, і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник у касаційній скарзі не довів обґрунтованість питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Твердження про виняткове значення справи для скаржника також не містять достатнього обґрунтування, з якого можна було б зробити такий висновок. Незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про винятковість справи для скаржника, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для нього внаслідок прийняття цих рішень, що виявляється у позбавленні позивача можливості одержати від відповідача повну, правомірну та справедливу вартість поставленого товару, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом. Враховуючи те, що предмет позову у справі № 924/809/20 не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та те, що Верховний Суд дійшов висновку про недоведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінкойл" у касаційній скарзі належним чином фундаментального значення питання права для формування єдиної правозастосовчої практики та винятковості справи для скаржника, Верховний Суд не розглядає інші наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у касаційній скарзі, оскільки у результаті касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкойл" у справі № 924/809/20 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини 3 статті 287, пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 924/809/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкойл" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.10.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021.

2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуючий І. Кондратова Судді Н. Губенко Л. Стратієнко