Постанова Сумський апеляційний суд № 591/7363/20

Справа №591/7363/20 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Янголь Є. В. Номер провадження 33/816/146/21 Суддя-доповідач Рунов В. Ю. Категорія 130 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю. , з участю секретаря судового засідання Шумарової О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 591/7363/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Зарічного районного суду м. Сум від 02.02.2021, якою на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП накладене стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 10200 грн із позбавленням права керування т/з строком 1 рік, учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 , захисника адвоката Лопаткіна О. В., установив: У поданій апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду, а провадження у справі закрити з підстав, передбачених ст. 247 КУпАП, оскільки справа розглянута без участі ОСОБА_3 , чим порушено право на захист, при цьому викладені в постанові обставини не відповідають дійсності, так як автомобілем він не керував, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння не відмовлявся та наполягав на проходженні такого огляду в закладі охорони здоров`я, однак працівники поліції йому в цьому відмовили. Крім того, 01.07.2020 скасована адміністративна відповідальність за вчинення вказаних у протоколі дій. Постановою судді Зарічного районного суду м. Сум від 02.02.2021 на ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 130 КУпАП накладене стягнення у виді штрафу на користь держави в сумі 10200 грн із позбавленням права керування т/з строком 1 рік. Стягнуто на користь держави 454 грн судового збору. Згідно постанови судді, ОСОБА_3 17.11.2020 о 17:30 в м. Суми по вул. Івана Сірка керував транспортним засобом Ford Focus д/н НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія проводився із застосуванням газоаналізатора Alcotest Drager 6810 в присутності двох свідків, результат позитивний 2,90 % проміле, чим порушив п. 2.9а ПДР. Вислухавши доводи ОСОБА_3 та його захисника Лопаткіна О. В., які підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати постанову судді та закрити провадження у справі, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 039584 від 17.11.2020, суддя суду першої інстанції цілком вірно дійшов висновку, що ОСОБА_3 керував т/з у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9а ПДР, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і об`єктивно підтверджується доказами у справі, зокрема: - показаннями в суді свідка ОСОБА_5 , згідно яких 17.11.2020 у його присутності ОСОБА_3 пройшов огляд на стан сп`яніння за допомогою газоаналізатора «Драгер», результат 2,90 проміле, з яким останній був згоден; - аналогічними письмовими поясненнями свідка ОСОБА_6 ; - відеозаписами з камери службового автомобіля та портативних відеореєстраторів працівників поліції, з яких вбачається, що поліцейськими зупинений т/з Ford Focus д/н НОМЕР_1 ) під керуванням водія ОСОБА_3 . Останньому запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки автомобіля. У присутності свідків водій пройшов відповідний огляд за допомогою спеціального технічною пристрою, результат 2,90 0/00, до лікарні їхати бажання не виявив. Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам. При цьому, досліджуючи під час розгляду письмові пояснення свідка ОСОБА_6 на предмет їх достовірності та допустимості, апеляційний суд вважає за можливе використати їх як доказ вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки ці письмові пояснення містять фактичні дані, на основі яких встановлюється певний юридичний факт і їх зміст об`єктивно узгоджується та співпадає з іншими безпосередньо дослідженими доказами в справі, враховуючи, що цей свідок, будучи повідомленим в установленому законом порядку про час і місце розгляду справи, не спростував перед судом у будь-який спосіб викладені ним у його письмових поясненнях обставини, що не протирічить принципам, які застосовуються у випадках, коли свідки обвинувачення не з`являються у судове засідання і надані ним раніше показання визнаються допустимими як докази, які узагальнені та уточнені ЄСПЛ у справі «Аль-Хавайя й Тахері проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom), заяви № 26766/05 і № 22228/06, ECHR 2011), згідно яких необхідно проводити три етапний аналіз відповідності положенням п. 1 і п.п. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції того провадження, у якому показання свідка, який не був присутнім та допитаним у судовому засіданні, були визнані допустимими як доказ, оскільки у справі мали місце достатні урівноважуючі фактори, які забезпечили належну і чітку оцінку достовірності таких доказів, та надійні процесуальні гарантії, що компенсували недоліки, з якими зіткнулася сторона через допустимість неперевірених доказів, а також забезпечена загальна справедливість судового розгляду. Письмові пояснення свідка ОСОБА_6 не є єдиними або ж вирішальними доказами для притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ці пояснення не є більш значущими, ніж інші безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, які є достатньо вагомими для визнання особи винуватою, і лише об`єктивно та органічно доповнюють останні у їх сукупності. При цьому необхідно зауважити, що захистом не оскаржувався факт присутності двох свідків під час проходження огляду ОСОБА_3 огляду на стан сп`яніння згідно визначеного законом порядку. Крім того, незважаючи на те, що допитаний апеляційним судом свідок ОСОБА_5 пояснив, що підпис у протоколі про адміністративне правопорушення виконаний не ним, ця обставина жодним чином не свідчить про недопустимість цього процесуального рішення як доказу, оскільки, по-перше, законодавством не передбачено обов`язкової вимоги щодо підписання свідками протоколу, а по-друге, вказаний свідок повністю підтвердив свої письмові пояснення з приводу того, що ОСОБА_3 у його присутності та іншого свідка пройшов огляд на стан сп`яніння на місці зупинки т/з, з результатом якого був згоден. Також свідок підтвердив, що підписи в письмових поясненнях та акті огляду на стан алкогольного сп`яніння належать йому. Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 відносно того, що він не керував т/з, то вони не заслуговують на увагу, оскільки з відеозаписів вбачається, що після зупинки т/з Ford Focus д/н НОМЕР_1 ) за кермом знаходився саме він. Вартою уваги є також та обставина, що ОСОБА_3 жодним чином не заперечував факту керування ним автомобілем та спілкувався з поліцейськими безпосередньо як водій. Також не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в частині того, що він не відмовлявся від проходження огляду на стан сп`яніння (п. 2.5 ПДР), так як протокол у відношенні нього складений за фактом порушення ним зовсім іншого пункту ПДР керування т/з у стані алкогольного сп`яніння (п. 2.9а). При цьому, з результатами огляду, проведеному у встановленому законом порядку, ОСОБА_3 був згоден і проходити огляд в закладі охорони здоров`я не захотів, що підтвердив свідок ОСОБА_5 та що вбачається з відеозаписів, тому доводи апеляційної скарги щодо відмови працівників поліції ОСОБА_3 у проходженні огляду в медичному закладі також є неприйнятними. Не підлягають задоволенню і доводи апеляційної скарги про порушення прав ОСОБА_3 через розгляд справи у його відсутність. Так, справа надійшла до суду першої інстанції 23.11.2020, а судовий розгляд первісно призначений працівниками поліції на 01.12.2020, однак цього дня від ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення судового засідання для отримання правової допомоги. 08.12.2020 захисник Лопаткін О. В. подав клопотання про відкладення розгляду справи через надання можливості ознайомитися з матеріалами справи. Наступні судові засідання 16.12.2020, 29.12.2020, 14.01.2021 та 26.01.2021 не відбулися, так як захисник Лопаткін О. В. подавав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням ОСОБА_3 на лікуванні. Апеляційний суд погоджується із суддею суду першої інстанції про можливість розгляду справи у відсутність ОСОБА_3 , що допускається положеннями ст. 268 КУпАП, ураховуючи при цьому усталену судову практику ЄСПЛ щодо оцінки поведінки особи та її вплив на тривалість розгляду справи, згідно якої право на доступ до суду, закріплене у § 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р, «не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати § 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). «Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними» (п. 28 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04; рішення від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України») і «запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у процесі є завданням саме державних органів» (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», заява № 26976/06). «Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02; рішення від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96). У іншому своєму рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S.A. v. Spain), ЄСПЛ зазначив, що «заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання». Необхідно наголосити, що необґрунтоване зволікання з боку суду у розгляді справи могло призвести до негативних наслідків у виді закриття провадження у справі на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП через закінчення строку накладення стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП, оскільки тримісячний строк спливав 17.02.2021, що є неприпустимим, оскільки зводиться нанівець легітимна мета провадження у справі (охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством тощо ст. 1 КУпАП) та унеможливлення існування розумної пропорційності між використаними судом засобами та поставленою метою. Що стосується доводів апеляційної скарги про скасування акта, який встановлював відповідальність за керування т/з у стані алкогольного сп`яніння, то вони не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки після набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VІІІ від 22.11.2018, тобто з 01.07.2020, відповідальність, зокрема за керування т/з у стані алкогольного сп`яніння, виключено з ст. 130 КУпАП і закріплено у ст. 286-1 КК. Разом з тим, ЗУ в «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 17.06.2020 № 720-IX, який набрав чинності 03.07.2020, внесені зміни до ЗУ за № 2617-VIIІ, а саме, у п. 1 Розділу І виключено підпункт 4, який запровадивши нову редакцію ст. 130 КУпАП, виключав адміністративну відповідальність за керування т/з у стані алкогольного сп`яніння відтак адміністративна відповідальність за ці дії відновлена з 03.07.2020. Аналогічну правову позицію у межах своїх повноважень висловив і Комітет Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності у листі на адресу Верховного Суду № 04-27/12-2020/241031 від 15.12.2020. Необхідно зауважити, що диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших НПА чи підзаконних НПА, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому у протоколі та у постанові присутнє посилання на порушення ОСОБА_3 вимог п. 2.9а ПДР, згідно яких водієві забороняється керувати т/з у стані алкогольного сп`яніння, а сама процедура огляду на стан сп`яніння закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду». Згідно визначеної процедури огляд водія, зокрема на стан сп`яніння, проводиться: 1) поліцейським на місці зупинки т/з із використанням спеціальних технічних засобів у присутності двох свідків; 2) у закладі охорони здоров`я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше 2-х годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського. В своєму рішенні від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (OHalloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі». Таким чином, апеляційний суд вважає, що працівником поліції при складанні у відношенні ОСОБА_3 протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси останнього. Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП, постановив: Постанову судді Зарічного районного суду м. Сум від 02.02.2021 відносно ОСОБА_2 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю постанову без задоволення. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Сумського апеляційного судуРунов В. Ю.