Постанова Запорізький апеляційний суд № 328/1425/20

Дата документу 16.03.2021 Справа № 328/1425/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №328/1425/20 Головуючий у 1 інстанції: Гавілей М.М. Провадження № 22-ц/807/782/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «16» березня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 30 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, ВСТАНОВИВ: В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 квітня 2014 року слідчим СВ Михайлівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області Цапля О.С., за погодженням старшим прокурором Михайлівського району ОСОБА_2 , йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, за матеріалами кримінального провадження №12013080290000573, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.10.2013 року. 20 червня 2014 року по зазначеному кримінальному провадженню слідчим було складено обвинувальний акт відносно нього за ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, який було затверджено прокурором та направлено до Михайлівського районного суду Запорізькій області для розгляду по суті. Вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 19 березня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року та Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року, його було визнано невинуватим у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України та виправдано. Вважав, що з 25 квітня 2014 року був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності шляхом незаконного повідомлення йому про підозру та пред`явлення обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, за матеріалами кримінального провадження №12013080290000573 від 08.10.2013 року, до 18.05.2020 року, тобто до ухвалення остаточного рішення Верховним Судом, що склало 72 місяця та 23 дні. Тривалий час незаконного притягнення до кримінальної відповідальності негативно вплинуло на його душевний та психічний стан. Внаслідок незаконного кримінального переслідування та упередженого ставлення до позивача працівників правоохоронних органів йому було завдано моральних страждань. Суттєво погіршилися його стосунки з оточуючими людьми, як вдома, так й на роботі, які вважали його злочинцем, відносно якого розглядалася кримінальна справа, що призвело до порушення його нормальних зв`язків та потягнуло за собою вимушені зміни у його життєвих та виробничих стосунках, необхідності докладання великих зусиль з його боку для відновлення попереднього стану його привичного укладу життя. Тривалість його незаконного перебування під слідством і судом була надмірною та не відповідає вимозі «розумного строку». Вважає, що йому було спричинено моральну шкоду, яка виразилася у душевних та психічних стражданнях, у зв`язку із незаконним притягненням позивача до кримінальної відповідальності, яку він оцінює у 500 000 грн. На підставі зазначеного просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь грошову суму в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 грн. Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 30 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову суму в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 326 935,48 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність позивачем завдання йому моральної шкоди, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. За змістом п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 263 ЦПК України і оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів. Судом першої інстанції встановлено, що 25.04.2014 року слідчим СВ Михайлівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області Цапля О.С., за погодженням старшим прокурором Михайлівського району Циганій О.Ю. ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, у кримінальному провадженні №12013080290000573, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.10.2013 року. 20.06.2014 року по зазначеному кримінальному провадженню слідчим було складено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, який було затверджено прокурором та направлено до Михайлівського районного суду Запорізькій області для розгляду по суті. Під час судового розгляду протягом 2014-2019 років зазначене кримінальне провадження розглядалось Михайлівським районним судом Запорізької області (ЄУН №321/1240/14-к; пр.№1-кп/321/4/2015), Василівським районним судом Запорізької області, який ухвалив обвинувальний вирок, який був скасований судом апеляційної інстанції (ЄУН №321/1240/14-к; пр. №1-кп/311/44/2017). 31.07.2018 року слідчим Михайлівського ВП ГУНП в Запорізькій області Цапля О.С. по вказаному кримінальному провадженню було уточнено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, який затверджено прокурором Михайлівського району Енергодарської місцевої прокуратури Циганій О.Ю. Вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 19.03.2019 року (ЄУН №321/950/18; пр. №1-кп/312/13/2019) ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07.10.2019 року, апеляційну скаргу прокурора Михайлівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Циганій О.Ю. було залишено без задоволення, а вирок Великобілозерського районного суду Запорізької області від 19.03.2018 року - залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 року вирок Великобілозерського районного суду Запорізької області від 19.03.2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 07.10.2019 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора Михайлівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Циганій О.Ю. - без задоволення. У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі. У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (§ 62 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria», заява № 68490/01). При визначенні розміру на відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, належить виходити із розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час відшкодування, тобто ухвалення судового рішення. Судом першої інстанції встановлено, що з урахуванням того, що позивачеві було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення 25.04.2014 року, дата набрання законної сили ухвалою Запорізького апеляційного суду у справі №321/950/18 є 07.10.2019 року, час перебування позивача під слідством та судом складає 65 місяців та 12 днів, а розмір відшкодування моральної шкоди, який гарантовано державою, на час розгляду справи судом з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати розмір мінімальної заробітної плати - 326 935,48 грн. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, правильно виходив із того, що оскільки кримінальне провадження стосовно позивача закрите у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави в зв`язку із отриманням повідомлення про підозру, тривалим періодом перебування позивача під досудовим слідством та судом з 25 квітня 2014 року по 07 жовтня 2019 року, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача та додаткових зусиль для організації свого життя, у розмірі 326 935,48 грн. Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанцій проігнорував, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури у ході досудового розслідування кримінального провадження №12013080290000573 0, апеляційний суд відхиляє, оскільки системний аналіз положень пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» свідчить про те, що для виникнення права особи на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, достатньо лише наявності факту закриття кримінального провадження з підстав, зокрема, невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості цієї особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. При цьому, як вбачається із змісту вказаної правової норми у системному зв`язку з іншими нормами права - складовими Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», сама наявність факту закриття кримінального провадження з вказаних підстав беззаперечно вказує на незаконність дій прокурора або слідчих органів. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено змін у життєвих та виробничих стосунках через перебування під слідством, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки встановлення певних обов`язків та обмежень щодо підозрюваного під час слідства і безперечно свідчать про зміни у життєвих та виробничих стосунках, що вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 30 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 18 березня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова