Постанова Кропивницький апеляційний суд № 405/4778/20

ПОСТАНОВА Іменем України 08 грудня 2022 року м. Кропивницький справа № 405/4778/20 провадження № 22-ц/4809/868/22 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Чельник О.І., за участю секретаря судового засідання Завітневич О.І., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Кіровоградська обласна прокуратура, розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 лютого 2022 року у складі судді Дранного В.В. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України та Кіровоградської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Позов мотивовано тим, що 05.09.2013 на підставі постанови слідчого в ОСВ відділу нагляду за додержанням законів у сфері протидії корупції та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні правопорушення прокуратури Кіровоградської області щодо нього було розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню № 42013120000000047 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК України. Зазначав, що з 06.09.2013 почалося незаконне та провокативне втручання правоохоронних органів в його особисте життя у вигляді проведення негласних слідчих дій. 16.09.2013 його було затримано в службовому офісі за підозрою у вчиненні злочину, проведено обшук офісу та особистий обшук. З 16.09.2013 по 21.09.2013 він перебував у слідчому ізоляторі. 17.09.2013 йому було вручено повідомлення про підозру у вчиненні вказаного злочину. 31.01.2014 прокуратурою затверджено обвинувальний акт відносно нього про вчинення ним злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369; ч.ч. 1, 4, ст. 358, ч. 1 ст. 190 КК України та направлено його до суду. В подальшому прокуратура змінила обвинувальний акт та його дії перекваліфікувала за ч. 2 ст. 369-2, ч.ч. 1, 4 ст. 358 КК України. Вказував, що вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31.08.2016 та ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 21.08.2019 його було виправдано. Позивач звертав увагу, що він був незаконно притягнутий до кримінального провадження, досудового розслідування, тривалого судового розгляду. Щодо нього застосовувався запобіжний захід у вигляду тримання під вартою, він був обмежений у свободі пересування та спілкування, перебував під арештом 6 місяців. Для винесення застави позивач та його дружина були змушені брати гроші в борг, для повернення яких він був змушений продати квартиру та офіс. На час подання позову він та його дружина не мають свого житла та офісу для здійснення адвокатської діяльності. Вважає, що внаслідок даного кримінального провадження йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації, порушенні нормальних життєвих зв`язків з родиною та оточуючими людьми, погіршенні стану здоров`я, для відновлення яких потрібно докласти надзвичайних зусиль. Так, зазначав, що він є публічною людиною, юристом, який надає послуги у сфері права, мав заслужений авторитет і повагу з боку жителів міста, клієнтів, оточуючих людей. Однак відкриття кримінального провадження, перебування позивача у статусі підозрюваного та обвинуваченого негативно відобразилося на його авторитеті. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 15.09.2020, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди у розмірі 657 500 грн., завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Короткий зміст рішення суду Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 лютого 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто із держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 464 750,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги В обґрунтування апеляційної скарги Державна казначейська служба України зазначає, що не погоджується з рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що при визначенні розміру моральної шкоди судом значно завищено суму відшкодування шкоди, порівняно з відповідним мінімальним розміром, встановленим законодавством. позивачем не надано належних доказів, а судом, на підтвердження факту спричинення позивачу діями працівниками правоохоронних органів, які б були визнані у встановленому порядку протиправними, як і наявність заборонених (незаконних) методів впливу. Всі посилання суду на наявність заподіяної позивачу моральної шкоди за відсутності належних та обґрунтованих доказів наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди, є безпідставними. Представник Державної казначейської служби України просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 лютого 2022 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Відзивів на апеляційні скарги не надходило, що згідно вимог ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення. Суд першої інстанції встановив такі обставини Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 за освітою юрист, з 1997 року по 2019 рік здійснював юридичну практику та надав послуги у сфері права (а.с. 11, 12, 13-15). 05.09.2013 до ЄРДР було внесено відомості за № 42013120000000047 про виявлення правоохоронними органами факту вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК України. 06.09.2013 ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Кіровоградської області надано дозвіл слідчому в ОВС відділу Прокуратури Кіровоградської області на проведення відносно адвоката ОСОБА_1 негласних слідчих (розшукових) дій у вигляді спостереження за ним у публічно доступних місцях з використанням відеозапису, фотографування та спеціальних технічних засобів для спостереження, а також за його службовим кабінетом та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж мобільного зв`язку, які використовує ОСОБА_1 (а.с. 22-24). 16.09.2013 з 13:00 год. по 14:25 год. слідчим в ОВС відділу Прокуратури Кіровоградської області було проведено обшук у службовому офісі ОСОБА_1 (а.с. 25-28) та того ж дня ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України (а.с. 29-30). Наступного дня ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК України. Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.09.2013 клопотання слідчого в ОВС відділу Прокуратури Кіровоградської області задоволено, застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяця до 13.00 год. 16.11.2013 року та визначено суму грошової застави у розмірі 57350 грн. (а.с. 31-32). 17.09.2013 ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 в борг 15000 доларів США, які були отримані дружиною ОСОБА_3 в його інтересах, які він зобов`язався повернути до 01.10.2013, що підтверджується відповідною розпискою (а.с. 62). Як вбачається з довідки про звільнення Кіровоградського СІЗО серії КІР № 01264 ОСОБА_1 з 16.09.2013 по 21.09.2013 перебував у слідчому ізоляторі, звідки був звільнений у зв`язку із внесенням грошової застави у розмірі 57350 грн. (а.с. 33). 31.01.2014 Прокуратурою Кіровоградської області затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42013120000000047 відносно ОСОБА_1 щодо вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 369; ч.ч. 1, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190 КК України (а.с. 35-38), а 29.07.2015 року кваліфікацію дій ОСОБА_1 було змінено на ч. 2 ст. 369-2; ч.ч. 1, 4 ст. 358 КК України (а.с. 39-40). Вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31.08.2016 в кримінальній справі № 405/2777/14-к ОСОБА_1 виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 369-2; ч.ч. 1, 4 ст. 358 КК України (а.с. 41-52). Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 21.08.2019 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31.08.2016 змінено, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано, оскільки не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпано можливості їх отримання (а.с. 53-59). Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 06.09.2013 (початок проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_1 ) по 21.08.2019 (набрання виправдувальним вироком законної сили), а всього 71 місяць та 15 днів. Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 07.08.2020 № 19488811 ОСОБА_1 не має зареєстрованих прав на нерухоме майно (а.с. 16). Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення В судовому засіданні апеляційного суду представник Кіровоградської обласної прокуратури та позивач заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник Державної казначейської служби України, яка була належним чином повідомленою про час, день та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з`явився. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, належить відшкодування моральної шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Статтею 56 Конституції України визначено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20). Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. З матеріалів справи вбачається, що 05.09.2013 до ЄРДР було внесено відомості за № 42013120000000047 про виявлення правоохоронними органами факту вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК України. 17.09.2013 ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК України. Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18.09.2013 клопотання слідчого в ОВС відділу Прокуратури Кіровоградської області задоволено, застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяця до 13.00 год. 16.11.2013 та визначено суму грошової застави у розмірі 57350 грн. Згідно довідки про звільнення Кіровоградського СІЗО серії КІР № 01264 ОСОБА_1 з 16.09.2013 по 21.09.2013 перебував у слідчому ізоляторі, звідки був звільнений у зв`язку із внесенням грошової застави у розмірі 57350 грн. Вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31.08.2016 ОСОБА_1 виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 369-2; ч.ч. 1, 4 ст. 358 КК України. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 21.08.2019 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31.08.2016 змінено, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано, оскільки не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпано можливості їх отримання. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період з 06.09.2013 (початок проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_1 ) по 21.08.2019 (набрання виправдувальним вироком законної сили), а всього 71 місяць та 15 днів. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Вирішуючи даний спір суд першої інстанції врахувавши вимоги розумності і справедливості дійшов правильного висновку при визначені розміру відшкодування за період перебування позивача під слідством, який складає 71 місяць та 15 днів та становить 464 750,00 грн. При цьому, зважаючи на доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин заподіяння, так і розміру моральної шкоди, оцінивши надані докази, колегія суддів, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», яким розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня до 30 вересня установлена у місячному розмірі на рівні 6500 грн, вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 не може бути меншим, ніж встановлено судом першої інстанції (6500х71,5=464750 грн.). Такий розмір є обґрунтованим та визначений з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебування позивача під слідством та судом, шкоду діловій репутації позивача, заподіяних внаслідок кримінального провадження, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру. Підстав для зменшення гарантованого законом мінімуму компенсації моральної шкоди враховуючи обставини справи та надані позивачем докази, апеляційний суд не вбачає. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України щодо відсутності підстав для стягнення моральної шкоди не ґрунтуються на законі та доказах та зводяться до переоцінки доказів і висновків суду щодо необхідності відшкодування моральної шкоди позивачу не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи зазначене, в межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення не встановлено. В даному випадку висновок, зроблений судом першої інстанції, в повному обсязі відповідає встановленим у справі обставинам, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції немає. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 лютого 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 09 грудня 2022 року. Головуючий суддя А.М. Головань Судді О.Л. Карпенко О.І. Чельник