Постанова 4824 № 754/9886/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 754/9886/20 Головуючий у першій інстанції - Саламон О.Б. Номер провадження № 22-ц/824/3977/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державних виконавців Оболонського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Покровського міського відділу державної виконавчої служби Південно-східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), - ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державних виконавців Оболонського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Покровського міського відділу державної виконавчої служби Південно-східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), мотивуючи свої вимоги тим, що 06 липня 2020 року реалізуючи своє конституційне право на вільне розпорядження належним йому майном, при укладенні договору купівлі-продажу, скаржник дізнався про наявність постанови державного виконавця про накладення арешту на все майно, яке є його особистою власністю. Для з`ясування підстав арешту майна ОСОБА_1 його адвокатом було направлено адвокатські запити до Оболонського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Покровського міського відділу державної виконавчої служби Південно-східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). З відповіді на такі запити представник ОСОБА_1 з`ясував, що постановою від 02 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження №52078677 та постановою від 26 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження №52063856, на підставі виконавчого листа №1/754/6/13 від 02 червня 2016 року та в рамках цих виконавчих проваджень накладено арешт на все майно ОСОБА_1 . Скаржник вказував, що з отриманої його представником інформації вбачалось, що під час вчинення виконавчих дій в рамках вказаних виконавчих проваджень, встановлено відсутність у нього майна, що підлягає конфіскації відповідно до виконавчого листа №1/754/6/13 від 02 червня 2016 року. Таким чином, оскільки на момент відкриття виконавчих проваджень у ОСОБА_1 було відсутнє майно, яке підлягало конфіскації, державними виконавцями винесені постанови від 25 листопада 2016 року та 04 жовтня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, заходи, вжиті державними виконавцями для примусового виконання рішення, в тому числі арешт, накладений на все майно боржника, знято не було. Зазначав, що при зверненні до державних виконавців з вимогою про зняття арешту йому було відмовлено, оскільки виконавче провадження завершено. Враховуючи вищевикладене, скаржник просив суд скасувати арешт, накладений постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №52078677 від 02 вересня 2016 року державного виконавця Оболонського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Поліщук В.В. на все майно, що належить ОСОБА_1 , арештованого в межах виконавчого провадження №52078677, на підставі виконавчого листа №1/754/6/13, виданого 02 червня 2016 року Деснянським районним судом м. Києва; зобов`язати уповноважену особу Оболонського районного відділу Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) виключити відомості про боржника - ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників; скасувати арешт, накладений постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №52063856 від 26 серпня 2016 року державного виконавця Покровського міського відділу державної виконавчої служби Південно-східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Чорної Н.Д. на все майно, що належить ОСОБА_1 , арештованого в межах виконавчого провадження №52063856, на підставі виконавчого листа №1/754/6/13, виданого 02 червня 2016 року Деснянським районним судом м. Києва; зобов`язати уповноважену особу Покровського міського відділу державної виконавчої служби Південно-східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) виключити відомості про боржника - ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року закрито провадження за скаргою ОСОБА_1 . Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу 21 грудня 2020 року, відповідно до якої просив скасувати оскаржуване судове рішення та задовольнити вимоги скарги ОСОБА_1 . Апелянт вважає помилковим твердження суду першої інстанції про те, що вимоги скарги повинні розглядатись саме в позовному провадженні, шляхом подання цивільного позову про скасування арешту, оскільки закон визначає ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи-боржника внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження - оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. У зв`язку з цим боржник не може пред`явити цивільний позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення подібних питань, а саме: оскарження дій державного виконавця. Окрім того, апелянт вказує, що скарга на дії чи бездіяльність державного виконавця подається до того суду, що розглядав справу як суд першої інстанції та видав виконавчий лист на виконання свого рішення. ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення. Як вбачається із матеріалів справи, у виконавчих провадженнях, в рамках яких було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , було винесено постанови про повернення виконавчих документів до суду (стягувачу) у зв`язку із відсутністю майна боржника, на яке можливо звернути стягнення та згодом такі виконавчі провадження передано до архіву, які в подальшому у зв`язку із спливом строку на їх зберігання знищено. Однак, державними виконавцями не було знято арешти, що були накладені постановами про відкриття відповідних виконавчих проваджень й відповідно ОСОБА_1 не є боржником за жодним із виконавчих провадженнях і має право на зняття арешту за рішенням суду. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Сторони у вказаній справі будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не з`явилися, та заяв про відкладення розгляду справи не подали, тому суд з врахуванням положень ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянув вказану справу за відсутності учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Так, суд першої інстанції, закриваючи провадження у даній справі, мотивував своє рішення тим, що з вимогами про зняття арешту з майна, який проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, заявник має звернутись до суду із позовом, з визначеним колом учасників справи. Вказано, що враховуючи, що предмет скарги підлягає розгляду в порядку позовного провадження, а не шляхом оскарження дій чи бездіяльності державних виконавців в порядку статті 447 ЦПК України, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції в частині мотивів її прийняття не в повній мірі відповідає з наступних підстав. Згідно із ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України). За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Відповідно до абз.5 п. 1 та 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна» на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно з ч.3 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Таким чином, порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України. Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон України «Про виконавче провадження». Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частинами першою, другою статті 74 вказаного вище закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. З матеріалів справи вбачається, що на виконанні в відділі державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області перебував виконавчий лист №1/754/6/13, виданий Деснянським районним судом міста Києва 02 червня 2016 року на виконання вироку суду від 29 липня 2013 року стосовно ОСОБА_1 в частині конфіскації на користь держави всього майна, яке є особистою власністю ОСОБА_1 (а.с.40-48). Відповідно до Інформаційної довідки по виконавчому провадженню №52078677 відносно боржника ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 - відбулася зміна прізвища, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 14 грудня 2019 року (а.с.49)), виконавче провадження завершено, оскільки виконавчий документ від 02 червня 2016 року №1/754/6/13, виданий Деснянським районним судом міста Києва, було повернуто стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.47 (відсутність у боржника майна) (а.с.13-15). Так, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) оскаржує бездіяльність державних виконавців під час виконання вироку, ухваленого в порядку передбаченому КПК України, в частині конфіскації майна. Положеннями статті 539 КПК України визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеною нормою не встановлено порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні вироку суду. Відсутнє і посилання на можливість такого оскарження за правилами ЦПК України. Разом з тим частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Ця норма узгоджується з правилами адміністративної юрисдикції, передбаченими пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України згідно з якою юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Оскільки у даному випадку стороною виконавчого провадження (боржником) ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) оскаржуються дії та бездіяльність державного виконавця щодо виконання вироку суду в частині конфіскації майна і законами України не встановлено іншого порядку оскарження цих дій та бездіяльності, то апеляційний суд доходить висновку, що справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Аналогічний висновок про застосування норм права викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у цивільній справі № 586/77/17 (провадження № 14-556цс18), а також у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №758/4663/18 (провадження № 61-42524св18). Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Враховуючи вищевикладене, на підставі положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення та викласти її в редакції цієї постанови. Керуючись статтями 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд , -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови викладено 17 березня 2021 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв