Постанова 4824 № 370/175/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 березня2021 року м. Київ Справа № 370/175/19 Провадження: № 22-ц/824/4924/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Іванової І.В., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Левківського Богдана Казимировича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Косенко А.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Орган опіки та піклування Макарівської районної державної адміністрації Київської області, про негайне відібрання дитини та повернення її матері, в с т а н о в и в : У січні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона у 2008 році познайомилася з ОСОБА_1 . З 2013 року вони перебували у стосунках, періодично проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання з відповідачем мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У червні 2015 року вони з відповідачем припинили спільне життя і з 30 червня 2015 року їхній син, ОСОБА_3 , почав проживати разом з нею за адресою проживання її батька ОСОБА_4 - АДРЕСА_1 . 12.12.2015 року відповідач, ввівши її в оману щодо своїх дійсних намірів, використовуючи як привід зустріч онука з дідусем і бабусею, забрав у неї сина і відвіз до свого місця проживання - АДРЕСА_2 . Надалі відповідач категорично відмовився повертатидитину, використовуючи кожен раз нові приводи. Отже, відповідач самовільно, без її згоди змінив місце проживання сина ОСОБА_5 . Їїчисленні звернення до правоохоронних органів та органів опіки і піклування щодо неправомірних дій відповідача не дали позитивних результатів. Відповідач умисно створив умови, при яких дитина проживає з ним і його батьками за місцем реєстрації останнього - АДРЕСА_3 . Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08.05.2018 року у цивільній справі № 760/4994/16-ц, залишеним без змін відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 31.10.2018 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю - ОСОБА_2 . З метою виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08.05.2018 позивачем 12.11.2018 було направлено на адреси місць проживання відповідача - як попереднього, так і останнього листи з вимогою виконати зазначене рішення суду та повернути їй їхнього малолітнього сина, місцем проживання якого визначено разом з матір`ю, тобто з нею. Однак, відповідач за адресою своєї реєстрації - АДРЕСА_3 відмовився отримувати направлений позивачкою лист з вимогою. Інший лист, який був направлений за його попередньою адресою проживання - АДРЕСА_2 , де зареєстровані батьки відповідача, повернувся за закінченням встановленого строку зберігання. Смс-повідомлення відповідач також ігнорує. Відповідач, який протиправно відібрав у неї сина, умисно ігнорує її вимоги щодо повернення сина ОСОБА_5 , порушуючи при цьому в першу чергу права та інтереси самої дитини. До того ж ОСОБА_1 разом зі своєю матір`ю намагаються налаштовувати сина проти неї і чинять перешкоди їхньому нормальному спілкуванню, тим самим чинячи моральне насилля над дитиною та над нею. Відповідач не бажає добровільно виконати судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю та продовжує самочинно проти її волі утримувати малолітнього сина у себе. За наведених обставин, просила суд відібрати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_1 , та/або у інших осіб, з якими може знаходитись та/або проживає дитина та повернути сина їй, ОСОБА_2 , допустити негайне виконання рішення у частині відібрання дитини, стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Відібрано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_1 та повернуто його матері ОСОБА_2 , для проживання з нею. Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька ОСОБА_1 та повернення його матері ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 768,40 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Левківський Б.К. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції порушив право відповідача на доступ до правосуддя, на отримання правової допомоги та на участь у судових засіданнях. Посилання суду на можливість участі відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду не може вважатись обґрунтованим, оскільки відповідач не є фахівцем у галузі права та був позбавлений можливості отримувати професійну юридичну допомогу у зв`язку із карантином, суд не роз`яснював йому про таке право, при цьому суду не була відома інформація щодо існування у відповідача технічної можливості щодо забезпечення участі у судових засіданнях. Суд першої інстанції ухвалив рішення у справі без врахування доказів, наданих відповідачем, неправильно дослідив обставини та оцінив докази, зокрема, щодо зміни постійного місця проживання дитини. Суд не взяв до уваги, що на момент зміни місця проживання дитини батько діяв в межах чинного законодавства України, а відтак його дії спрямовані на захист дитини від неналежного виховання матері та не можуть бути підставою для висновку про самочинну зміну місця проживання дитини. При цьому, судом не зазначено який саме доказ підтверджує факт проживання дитини з матір`ю, в той час, коли у рішенні Солом`янського районного суду м. Києва зазначено, що дитина з дня народження проживала разом з батьками за адресою: АДРЕСА_2 . Судом ухвалено рішення без врахування інтересів дитини, оскільки зазначаючи відповідну норму, суд не зазначив які саме інтереси малолітнього ОСОБА_5 будуть забезпечені шляхом його відібрання від батька, який забезпечує належні умови виховання дитини у повному обсязі протягом всього життя дитини. Також судом не з`ясовано як саме позивачка і в якому обсязі брала участь у матеріальному утриманні дитини протягом останніх років. Окрім того, суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального права та не звернув уваги на положення ч. 1 ст. 162 СК України, згідно якої суд має право відмовити у задоволенні такого позову за умови, коли обставини змінилися так, що повернення суперечить інтересам дитини. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції керувався лише обставинами, встановленими у рішенні суду про визначення місця проживання дитини, яке ухвалено у травні 2018 році, та не звернув уваги на те, що з того часу обставини змінилися, змінилось місце проживання відповідачки, її сімейний стан, вона одружилась та народила ще одну дитину, при цьому ОСОБА_5 з не знайомий з новими членами сім`ї матері та не мав з ними будь-якої комунікації, отже, обставини змінились так, що відібрання дитини у батька не є в інтересах дитини. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість. Зазначала, що подання відповідачем та його представником численних заяв про відкладення розгляду справи спрямовані на затягування процесу. Усі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача із судовим рішенням, яке набрало законної сили, та згідно з яким місце проживання малолітньої дитини визначено з нею, матір`ю. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні ОСОБА_2 та її адвокат Миролюбова О.В. заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. ОСОБА_1 та його адвокат, представник Органу опіки та піклування Макарівської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. 17 березня 2021 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшла заява адвоката Левківського Б.К. в інтересах ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, яка обґрунтована тим, що у зв`язку із захворюванням на коронавірусну хворобу його, адвоката, та його сім`ї, він вимушений перебувати на лікуванні, а його клієнт ОСОБА_1 перебував з ним у контакті, вимушений обмежити свої контакти до моменту отримання підтвердження у нього захворювання. Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та його адвоката, колегія суддів ураховує наступне. Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно з частиною другою статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи. Посилаючись на неможливість прибуття в судове засідання у зв`язку із захворюванням на коронавірусну хворобу, адвокат Левківський Б.К. в інтересах ОСОБА_1 долучив до заяви копію результатів дослідження його дружини ОСОБА_6 . Однак, додані до заяви результати не свідчать про наявність у останньої захворювання а напроти, свідчать про її відсутність (наявність антитіл). Така обставина, як попереднє перенесення членом сім`ї інфекції (коронавірсуної хвороби перенесли інфекцію SARS-CoV-2) не може вважатись поважною причиною для відкладення розгляду справи. Будь-яких доказів на підтвердження хвороби або інших поважних причин неявки безпосередньо відповідача ОСОБА_1 суду не надано. За таких підстав, колегія суддів розцінила такі дії представника відповідача, як такі, що спрямовані на безпідставне затягування розгляду справи, та вважала за можливе слухати справу за відсутності ОСОБА_1 та його адвоката Левківського Б.К. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Заслухавши пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_7 ) у 2008 році познайомилася з відповідачем ОСОБА_1 . З 2013 року вони перебували у стосунках, періодично проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Від спільного проживання з відповідачем мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач своє батьківство визнав. У червні 2015 року вони припинили спільне життя і з 30 червня 2015 року їхній син, ОСОБА_3 , почав проживати разом з позивачкою, за адресою: АДРЕСА_1 . 12.12.2015 року ОСОБА_1 , ввівши позивачку в оману щодо своїх дійсних намірів, використовуючи як привід зустріч онука з дідусем і бабусею, забрав у неї сина і відвіз до місця свого проживання - АДРЕСА_2 . Надалі відповідач категорично відмовився повертати дитину матері. На даний час дитина проживає з батьком за місцем реєстрації останнього - АДРЕСА_3 . Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08.05.2018 року у цивільній справі № 760/4994/16-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31.10.2018 року, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю - ОСОБА_2 . При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що на грунті особистих конфліктних відносин, батько дитини без згоди матері змінив місце проживання малолітньої дитини, чинив перешкоди у спілкуванні матері з дитиною та її участі у вихованні сина. Встановивши, що обидві сторони - батьки малолітнього ОСОБА_5 позитивно характеризуються, мають місце роботи та проживання, дохід, люблять свою дитину, дбають про її здоров`я та розвиток, враховуючи вік малолітнього ОСОБА_3 , який на день ухвалення рішення не може дати об`єктивної згоди на проживання з одним із батьків самостійно, беручи до уваги відсутність виняткових обставин, за яких дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю, суд дійшов висновку, що проживання малолітнього сина з матір`ю позитивно сприятиме розвитку дитини, як психологічному, так і фізичному. Суд апеляційної інстанції погодився із зазначеними висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідач не бажає добровільно виконати судові рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю та продовжує утримувати малолітнього сина у себе. На даний час позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . Право власності на дане житло зареєстровано за нею. До закінчення ремонтних робіт, оскільки квартира була придбана наприкінці 2018 року, позивачка фактично продовжує проживати за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з актом обстеження зазначеної квартири працівниками Служби у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 21.08.2018 року встановлено, що у квартирі створені усі необхідні умови для виховання та розвитку дитини в атмосфері любові, матеріальної та моральної забезпеченості. 12 серпня 2016 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , змінивши при цьому своє прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_7 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходи в із того, що відповідач в супереч визначеному законодавством порядку, без згоди матері малолітнього ОСОБА_3 , думки органу опіки та піклування з приводу вирішення наявного між батьками спору, протиправно та самочинно змінив постійне місце проживання дитини. Окрім того, після ухвалення рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08.05.2018 року у цивільній справі № 760/4994/16-ц, залишеним без постановою Київського апеляційного суду від 31.10.2018 року, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю - ОСОБА_2 , відповідач ігнорує його виконання в добровільному порядку та не повертає дитину матері. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її інтересам, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про задоволення позову у частині визначення місця проживання дитини з матір`ю. Окрім того, порівняння статей 162 і 170 СК України свідчить, що вони містять як різні підстави для відібрання дитини, так і різних суб`єктів, які можуть заявляти вимогу про відібрання дитини. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) зроблено висновок, що «відповідно до статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни місця проживання дитини. Встановивши, що відповідач ОСОБА_1 самочинно, без згоди матері, змінив місце проживання сина, яке рішенням суду визначено з матір`ю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову шляхом відібрання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька та повернення його матері ОСОБА_2 , і правильно застосував до спірних правовідносин частину 1 статті 162 СК України. Беззаперечно важливим є також і те, що суд першої інстанції керувався при цьому інтересами дитини. Доказів, що повернення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання матері створює загрозу йому життю та здоров`ю або негативно впливатиме на йогорозвиток відповідачемсуду не надано та судом не встановлено. Аналогічно не встановлено обставин, що повернення дитини матері буде суперечити її інтересам. Посилання відповідача на ту обставину, що син значний час проживає з ним, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки відповідач навмисно не виконує рішення суду,яке набрало законної сили,про передачу дитини на виховання матері. Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції права відповідача на доступ до правосуддя, на отримання правової допомоги та на участь у судових засіданнях не можуть бути прийняті до уваги колегії суддів, оскільки матеріали справи свідчать про зворотне. На протязі усього часу розгляду справи в суді першої інстанції з січня 2019 року по жовтень 2020 року відповідач та його представник належним чином повідомлялись про розгляд справи, численні заяви про відкладення розгляду справи були задоволені судом. Посилання на неможливість отримання правової допомоги у зв`язку із розірванням договору про надання правничої допомоги з адвокатом в даному випадку колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки із наданої до суду копії витягу з договору доручення, що укладений між ОСОБА_1 та Левківським Б.К. , неможливо встановити підстави розірвання договору, та, взагалі, строки його дії. Адвокат Левківський Б.К. продовжує представляти інтереси відповідача, про що свідчить подана ним заява про відкладення розгляду справи у суді апеляційної інстанції. На переконання колегії суддів, з урахуванням тривалості розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач та його представник не були позбавлені права подати усі необхідні докази до ухвалення рішення у справі. Відхиляючи такі доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. Доводи апеляційноїскарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, і зводяться лише до незгоди з ухваленим у справі рішенням. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За наведених підстав, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу адвоката Левківського Б.К. в інтересах ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2020 року - без змін, як законне та обґрунтоване. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Левківського Богдана Казимировича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 18 березня 2021 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді І.В. Іванова А.А. Пікуль