Постанова Чернівецький апеляційний суд № 713/2367/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2021 року м. Чернівці справа №713/2367/20 провадження 822/332/21 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянда М.І., суддів: Одинака О.О., Височанської Н.К., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 13 січня 2021 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Кибич І.А. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2020 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі- АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 27 листопада 2015 року та отримав кредитну картку для користування кредитним картковим рахунком. У подальшому, розмір кредитного ліміту збільшено до 10000 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначив, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Вказав, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором у відповідача станом на 14 жовтня 2020 року утворилась заборгованість в розмірі 19451 гривні 11 коп., яка складається із заборгованості: 13648 гривень 27 копійок - заборгованість за тілом кредиту; 908 гривень 28 коп заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; пені у розмірі 4894 гривні 56 копійок. Просив суд, стягнути з відповідача вищевказану заборгованість та вирішити питання про судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 13 січня 2021 року в позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем недоведено факт укладання кредитного договору та наявності заборгованості. Надані позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів не можуть бути складовою частиною кредитного договору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з вказаним рішенням АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду просить суд скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що до суду була надана копія анкети-заяви від 27 листопада 2015, в якій відповідач особистим підписом засвідчив, що він згоден, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши таким чином згоду на них. Відповідач після отримання кредитної картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості, паспортом споживчого кредиту, випискою по рахункам відповідача, довідкою про зміну умов кредитування та про видані кредитні картки. У виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем грошей, отримання ним коштів через банкомати, оплати товарів та послуг за допомогою картки, а отже й отримання кредитної картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Із виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Зокрема, із розрахунку заборгованості та виписки за картрахунками відповідача чітко вбачаються всі операції по зняттю (використанню) кредитних коштів, а також всі операції з часткового погашення заборгованості. Суд першої інстанції не врахував наведені вище обставини та всупереч ст. 1054 ЦК України, безпідставно звільнив відповідача від обов`язку повернути фактично отримані кредитні кошти.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 27 листопада 2015 року було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідно до якого відповідачу було відкрито картковий кредитний рахунок. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитні картки за номерами: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (а. с. 13). З 12 квітня 2017 року розмір кредитного ліміту збільшено до 10 000 гривень, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку (а.с. 14). Договір був укладений шляхом оформлення і підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банком послуг. Інших умов договору сторони не підписували. Останній платіж у розмірі 3210 гривень відповідач здійснив 13 травня 2019 року (а.с.76) Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про стягнення кредиту, просив крім тіла кредиту, стягнути пеню. В тексті позовної заяви позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 27 листопада 2015 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Розмір кредитного ліміту збільшено до 10 000 гривень, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку До позовної заяви позивачем додано копію анкети- заяви, яка підписана відповідачкою , розрахунок заборгованості, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, довідку про зміну кредитного ліміту, довідку про видачу кредитних карток відповідачу, виписка по особовому рахунку відповідача. При цьому, ці витяги не підписані відповідачкою, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів містили умови щодо сплати та нарахування пені. Апеляційний суд вважає, що правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, не можуть бути застосовані до правовідносин сторін, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27 листопада 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. У анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка підписана відповідачем, не зазначено умови нарахування пені, тобто сторони у розумінні цивільного законодавства не погодили розмір та підстави стягнення процентів, пені, штрафів. Оскільки, в укладеному між сторонами кредитному договорі від 27 листопада 2015 року у вигляді анкети-заяви відсутні умови щодо сплати пені, то у банка були відсутні правові підстави нараховувати пеню. Проте, банком як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і при зверненні із апеляційною скаргою, не зважаючи на вимоги ст. 81 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не було надано суду доказів на підтвердження обставин того, що саме ці Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Умови і Правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не підписані відповідачем, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного 27 листопада 2015 року між позивачем та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви. Крім того, роздруківка із сайту позивача Умов та Правил надання банківських послуг належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування Таким чином, відсутні підстави для застосування до вказаних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27 листопада 2015 року року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (30 листопада 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови і правила надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. З урахуванням зазначених обставин, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що при укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Формулярами та стандартами є Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю поінформований про умови кредитування в банку, яку були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. З цих же підстав, не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Відповідач підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Однак, апеляційний суд вважає, що вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, виходячи з наступного. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа № 342/180/17) зазначено, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відмовляючи у стягненні заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів укладення між сторонами кредитного договору. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду та вважає, що суд першої інстанції допустив неповноту з`ясування обставин, які мають значення для вирішення справи. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач має заборгованість за тілом кредиту у розмірі 13648 гривень 27 копійок та надав розрахунок заборгованості, виписку про рух коштів у відповідача. З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач сплачував кошти за користування кредитом, які були зараховані позивачем на часткове погашення заборгованості по пені та заборгованості за простроченим тілом кредиту. Згідно наданого банком розрахунку заборгованість за тілом та простроченим тілом кредиту становить 13648 гривень 27 копійок, яку банк обраховував пославшись на те, що кредитний ліміт неодноразово збільшувався та на час звернення з позовом не перевищував 10 000 гривень. З урахуванням цих обставин, апеляційний суд критично ставиться до нарахованої банком заборгованості та вважає за необхідне прийняти до уваги виписку руху коштів по картах ОСОБА_1 , яка згідно з Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства Юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 має статус первинного документу щодо виконання сторонами договірних зобов`язань та надана позивачем, як письмовий доказ на підтвердження заявлених позовних вимог щодо розміру заборгованості, що підлягає стягненню із позичальника. Аналіз виписок по картках свідчить, що встановлений кредитний ліміт неодноразово змінювався, а саме, починаючи з 27 листопада 2015 року становив 500 гривень; із 21 липня 2016 року - 6000 гривень; з 12 квітня 2017 року 10000 гривень; із 08 лютого 2019 року кредитний ліміт знижено до 0 гривень (а.с.14). Таким чином, протягом строку дії кредитного договору від 27 листопада 2015 року кредитний ліміт наданий ОСОБА_1 не перевищував 10000 гривень, а отже твердження позивача про те, що розмір заборгованості за тілом кредиту становить 13648 гривень 27 копійок апеляційний суд вважає необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції враховуючи наведене дійшов висновку про стягнення заборгованості у межах кредитного ліміту 10 000 гривень. Щодо стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах встановлених статтею 625 ЦК України. Як вбачається з матеріалів справи взяті на себе зобов`язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси. У порушення зазначених умов договору відповідач зобов`язання за договором № б/н від 27 листопада 2015 року належним чином не виконав. Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит банк посилався на те, що 01 березня 2019 року впроваджені зміни Умов та Правил надання банківських послуг, в частині нарахування відсотків, а саме, відповідно до п.2.1.1.2.12, в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна Голд». Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит банк посилався на вимоги статті 625 ЦПК України. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Як слідує з матеріалів справи відсутні підстави для висновку про те, що укладеним між сторонами договором було встановлено інший розмір процентів відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ознайомилася та погодилася зі змінами до п. 2.1.1.2.12. Умов та Правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, рівно як із первісною редакцією Умов та правил надання банківських послуг. Як вказувалося вище Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність вимог банку про нарахування відсотків, у відповідності до змін від 01 березня 2019 року, починаючи з 01 лютого 2020 року, однак слід зазначити, що банк має право на стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми, як визначено ч.2 ст. 625 ЦК України. Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Отже, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23 січня 2018 року. Три проценти річних від простроченої суми слід здійснити за період з 01 лютого 2020 року по 30 листопада 2020 року, тобто за 303 днів прострочки. Розрахунок 3 проценти річних судом здійснено за формулою: % = сума боргу*процентну ставку/100%/365*кількість днів. Таким чином, 3 проценти річних, відповідно до заявлених позовних вимог, за період з 01 лютого 2020 року по 30 листопада 2020 року (за 303 днів) складає 249 гривні 04 коп. (10000*3/100%/365*303), й саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову. Щодо судових витрат Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат. Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги в результаті апеляційного перегляду задоволені частково на загальну суму 10249 гривень 04 коп. що становить 52,69% від суми заявлених вимог (10249,04*100/19451,11). За подання до суду позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» сплатило 2102 гривні. За подання до суду апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» сплатило 3153 гривні. З урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягає судовий збір: за подання до суду позовної заяви в розмірі 1107 гривні 54 коп. (2102*52,69/100), за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 1661 гривень 31 коп. (3153*52,69/100) Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути 1107 гривні 54 коп. в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та 1661 гривень 31 коп. в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 13 січня 2021 року скасувати. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 10249 гривень 04 копійок, яка складається із: 10000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 249 гривень 04 копійок заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, згідно ст.625 ЦК України. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 1107 гривні 54 копійку в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та 1661 гривень 31 копійку в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий М.І. Кулянда Судді: О.О.Одинак Н.К. Височанська