Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/5680/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/5680/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 18 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Іваненко Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (далі Управління), в якому просила: -визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування дозволу на імміграцію в Україну №234 від 19.08.2020; -зобов`язати відповідача здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 громадянці Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканці АДРЕСА_1 ; -зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області повідомити Адміністрацію Державної прикордонної служби України про скасування рішення від 19.08.2020 №

234. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року позов задоволено частково: -визнано протиправним та скасовано рішення управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування дозволу на імміграцію в Україну №234 від 19.08.2020; -визнано протиправним та скасовано рішення управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 19.08.2020; -зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву громадянки Узбекистану ОСОБА_1 , щодо обміну посвідки на постійне проживання у зв`язку з досягненням 45 - річного віку. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги Управління посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. 15.02.2021 від позивачки через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказала, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв`язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є громадянкою Узбекистану. ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачці надано дозвіл на імміграцію в Україну, на підставі якого 07.07.2008 останньою отримано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 . В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою щодо обміну посвідки на постійне місце проживання в Україні, у зв`язку з досягненням 45 - річного віку. Однак, 19.08.2020 У прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №234, виданий позивачці 02.07.2008, на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію". Одночасно прийнято рішення про скасування виданої на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання, на підставі підпункту 9 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321. Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, позивачка звернулася до суду із даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не мав належних та допустимих доказів на підтвердження причин для відмови позивачці в оформленні та видачі нової посвідки, а тому такі рішення суб`єкта владних повноважень, на погляд суду, є неправомірними, прийнятими не на підставі та не у спосіб, передбачений чинним законодавством. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 26 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України. У статті 10 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" наведено наступні визначення: -іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; -посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Статтею 11 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 №2491-III регламентовано, що у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: -імміграція-це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; -іммігрант-іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання. За правилами ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Дозвіл на імміграцію може бути скасовано зокрема, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. (ст.12 Закону №2491-III). Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України. Отже, Законом № 2491-III встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою у постановах від 27.09.2019 у справі №815/3420/17, від 13.11.2019 у справі №815/3651/17 та від 25.11.2020 у справі № 810/916/16. Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі Порядок №1983) Згідно п.п. 21-22 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Окрім цього, відповідно до пункту 23 Порядку № 1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. В свою чергу, механізм обміну посвідки на постійне проживання врегульований положеннями Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018. Згідно з п.1 Порядку №321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Відповідно до п.7 Порядку №321 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія). Пунктом 16 Порядку №321 встановлено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Приписами пункту 40 Порядку №321 визначено, що для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини, у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку); 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати. Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред`являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту. До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом поставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати. Оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства. Відповідачем жодних зауважень до змісту чи до кількості доданих до заяви позивачем документів під час отримання попередньої посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , яку було оформлено позивачу 07.07.2008, зазначено не було. Пунктом 43 Порядку №321 встановлено, що рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні. За приписами п.46 Порядку №321 після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні. Підпунктом 1 пункту 64 Порядку № 321 передбачено, що посвідка на постійне місце проживання скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію". Як вбачається з матеріалів справи, підставою прийняття оскаржуваного рішення слугував висновок щодо скасування дозволу на імміграцію громадянці Республіки Узбекистану ОСОБА_1 , затверджений в.о. начальника Управління ДМС України в Хмельницькій області 18.08.2020. За змістом вказаного висновку до графи 12 заяви про надання дозволу на імміграцію "Відомості про дітей до 16 років, які проживають разом з вами" внесено відомості про ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженців м.Шепетівка. Також у висновку зазначено перелік документів, наданих ОСОБА_1 разом з заявою. При цьому, висновок не містить відомостей про ненадання позивачкою якогось із документів, необхідних для оформлення дозволу. В той же час у висновку зазначено, що ОСОБА_1 не надано жодного документа, який би підтверджував наявність у останньої підстав для отримання дозволу на імміграцію в Україну. 18.09.2020 відповідачем прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачці, відповідно до п.6 ч.1 ст.12 Закону № 2491-III, за приписами якого дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України. Разом з тим, як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, в даному рішенні не наведено жодних фактичних причин з яких ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію. Колегія суддів звертає увагу і на те, що станом на 2008 рік при наданні позивачці дозволу на імміграцію в Україну відповідач, як уповноважений державний орган, перевіряв надані нею документи та будь-яких порушень законодавства не виявив, у тому числі, не було виявлено і подання недостовірних даних. Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що відповідач мав можливість, застосовуючи положення пункту 23 Порядку №1983 ДМС при прийнятті оскаржуваного рішення з`ясувати у позивачки обставини які слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію та відповідно прийняти обгрунтоване рішення, із врахуванням інтересів останньої. Отже, відповідач свій обов`язок щодо всебічності та повноти отримання необхідної інформації з різних, передбачених законодавством джерел (від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних і фізичних осіб), необхідної для вирішення питання щодо скасування відповідного дозволу на імміграцію, не виконав, чим порушив положення пункту 23 Порядку №1983 та пункту 9 частини 2 статті 2 КАС України. Стосовно наведених в апеляційній скарзі доводів скаржника про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , матір`ю яких є ОСОБА_1 не є громадянами України, як вказано позивачкою в заяві-анкеті, колегія суддів вказує на таке. Як слідує з висновку відповідача, який слугував підставою для прийняття оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію, в останньому лише зазначено, що позивачка подала відомості про місце проживання дітей-м.Шепетівка, що підтверджується наявними у справі доказами. Однак про надання позивачкою неправдивих відомостей про громадянство ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у висновку не значиться. Крім того, відповідно до ст.7 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-ІІІ, особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України. Між тим, відповідачем при прийняття спірних рішень не перевірено, чи набули ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при народженні громадянство своїх батьків. Слід зазначити, що у свідоцтвах про народження останніх відомості про те, що діти позивачки набули громадянство Узбекистану, відсутні. Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів також вважає за необхідне застосувати положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Як відмітив Європейський Суд з прав людини у рішенні "Кlаss та інші проти Німеччини" від 06 вересня 1978 року (п. 67), ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 ЄКПЛ не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, «орган», що згадується в цій статті, не обов`язково має бути судовим. Однак, при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають враховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує. Під визначенням терміну "процесуальні гарантії" вважається, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню. Право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України. Таким чином, громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному орані, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані позивачем рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №234 від 19.08.2020 та про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 19.08.2020 на ім`я ОСОБА_1 є необґрунтованими та підлягають скасуванню. Ст. 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Іваненко Т.В.