Постанова 4856 № 560/3932/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/3932/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 03 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в грудні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року адміністративний позов задоволено. Так, позивач вказує на те, що жодна з передбачених законом підстав для відмови в наданні дозволу, на його думку, не існувала. При цьому, вважає, що посилання на лист управління Служби Безпеки України вважає необґрунтованим, оскільки з останнього не вбачаються дійсні підстави обмеження права позивача на реалізацію статусу іммігранта. Крім того зазначає, що відповідачем не було дотримано процедуру прийняття рішення, оскільки для надання пояснень ані позивач, ані його представник не запрошувались, документи відповідно до Порядку №1983 не витребовувались, а у спірному рішенні не вказана конкретна підстава для відмови. Також вказує, що стосовно нього відсутні будь-які дані щодо вчинення або можливості вчинення протиправних дій на шкоду державній безпеці, а тому, на переконання позивача, рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 23 липня 2020 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 серпня 2020 року, з урахуванням ст.306, ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач, громадянин Ісламської Республіки Афганістан, зареєстрований за адресою в Україні, 24 травня 2019 року звернувся до управління ДМС України в Хмельницькій області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію" як особі, яка має підстави для отримання дозволу на імміграцію, оскільки перебуває у шлюбі з іншим іммігрантом, що має посвідку на постійне місце проживання в Україні. Зазначені обставини доводяться наявними у справі копіями документів, які також є у розпорядженні відповідача. Управлінням ДМС в Хмельницькій області були складені та направлені необхідні запити уповноваженим органам та структурам з метою перевірки інформації стосовно наявності чи відсутності підстав для отримання заявником дозволу на імміграцію. 22.10.2019 року відповідачу надійшла відповідь з управління СБУ в Хмельницькій області за №72/2/202/5792 ( вихідний від 17.10.2019 року) про те, що за результатами проведених заходів управління не погоджує надання громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну, оскільки діяльність останнього суперечить забезпеченню національних інтересів України. 01 листопада 2019 року на підставі цієї рекомендації структурним підрозділом відповідача був складений висновок щодо заяви позивача та прийняте оскаржене рішення №68014300002064 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.1 ст.10 Закону України "Про імміграцію" ( інші причини). Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Конституція України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26). Така ж норма передбачена ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Згідно з п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто. Відповідно до п.17 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень №1983, орган міграційної служби у місячний термін перевіряє правильність оформлення документів, що надійшли від зазначених у пунктах 13 і 15 цього Порядку органів, вивчає відповідність наведених підстав, визначених статтею 4 Закону України "Про імміграцію", з`ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію" у разі потреби. Тобто, прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, яка на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманих від нього документів та інформації інших уповноважених структур, приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Одночасно, підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію, перелік яких є вичерпним, чітко визначені статтею 10 Закону України "Про імміграцію", відповідно до якої дозвіл на імміграцію не надається: 1. особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2. особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3. особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4. особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5. особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6. в інших випадках, передбачених законами України. Тобто, зі змісту вказаного переліку вбачається, що підстави для відмови пов`язані в першу чергу саме з винними діями іммігранта. Як вбачається зі змісту спірного рішення, як на підставу для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу відповідач послався на п.6 ч.1 ст. 10 Закону України "Про імміграцію", тобто виходячи з "інших випадків, передбачених законами України". При цьому, колегія суддів зауважує, що у самому рішенні не зазначається який "інший випадок, передбачений законами України" став підставою для висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви позивача, як і відсутнє посилання на будь-яку норму іншого закону, яка передбачає "інший випадок" та суть порушення, яке стало причиною відмови. Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що у самому рішенні про відмову у наданні дозволу на імміграцію не зазначено щодо неподання заявником будь-якого з документів, які є необхідними для вирішення питання, або їх невідповідність будь-яким вимогам, встановленим законом. Більше того, факт укладення шлюбу позивача з іммігранткою ОСОБА_2 , яка на законних підставах постійно проживає в Україні, ніким також не оспорюється, відтак позивач має право порушувати питання про набуття статусу іммігранта перед уповноваженим державним органом. Як вбачається з наданих відповідачеві даних, інформацією, яка перешкоджає видачі позивачеві дозволу на імміграцію, МВС, органи Національної поліції, посольство Ісламської Республіки Афганістан в Україні, офіс Генерального прокурора та Держприкордонслужба не володіють. При цьому, відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано та матеріали справи не містять доказів щодо наявності відносно позивача порушених досудових розслідувань або кримінальних справ, відомостей про притягнення його до адміністративної відповідальності тощо. Колегія суддів зазначає, що докази і доказування - один із найважливіших інститутів адміністративного права. Адже саме з допомогою доказів суд з`ясовує дійсні правовідносини сторін, обставини, що мають значення для справи. Суд зауважує, що докази це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб`єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з`ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі. Водночас, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б містили обґрунтування підстав відмови, надані не були, відтак відсутні будь які докази вчинення позивачем діянь, які підпадають під зміст статті 10 Закону України "Про імміграцію", у тому числі стосовно наявності "інших випадків, передбачених законами України". Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог. Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними твердження апелянта про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме не було вирішено клопотання про розгляд справи у відкритому судовому засіданні за участю представника відповідача, оскільки вказане клопотання було вирішено Хмельницьким окружним адміністративним судом при прийнятті оскаржуваного рішення про, що зазначено в останньому. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О. П.