Постанова Київський апеляційний суд № 759/9754/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 березня 2021 року м. Київ справа №759/9754/20 провадження № 22-ц/824/3672/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач) суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д. за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аймаркетинг» треті особи - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_3 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року у складі судді Кириленко Т.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аймаркетинг», треті особи: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання трудових відносин припиненими, - В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати припиненими його трудові відносини з ТОВ «Аймаркетинг» з 29 липня 2019 року у зв`язку зі звільненням позивача з посади директора за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Аймаркетинг» №3 від 05 липня 2016 року ОСОБА_1 обрано на посаду директора даного товариства. Стверджував, що починаючи з січня 2019 року відповідач господарської діяльності не здійснює, найманих працівників не має, поставлених перед собою економічних завдань не виконує, з огляду на що позивач втратив матеріальну зацікавленість перебувати на посаді директора товариства. 21 червня 2019 року позивачем направлено відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням, проте вказана заява останнім проігнорована і питання щодо звільнення ОСОБА_1 станом на дату звернення до суду з позовом так і не вирішено. На підставі викладеного просив задовольнити позовні вимоги. Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Аймаркетинг» з 29 липня 2019 року у зв`язку зі звільненням позивача з посади директора за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Не погоджуючись з указаним рішенням, 10 грудня 2020 року третя особа ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати, оскільки вважає рішення необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що заяву про звільнення ОСОБА_1 ані товариством, ані загальними зборами учасників такого товариства отримано не було. Звертає увагу на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів подання та реєстрації заяви про звільнення позивача, а також на відсутність підстав для припинення трудових відносин між директором і товариством. Стверджує, що повідомлення про скликання загальних зборів складено некоректно, оскільки у ньому відсутня вказівка про особу, якою складено це повідомлення. Також зазначає, що наказ про звільнення видано за 30 днів до вказаної в повідомленні дати проведення загальних зборів учасників, що суперечить п.10.2.1 Статуту ТОВ «Аймаркетинг» Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 не повідомляв у своїй заяві про звільнення про причини неможливості продовжувати роботу та не просив його звільнити у більш короткий строк ніж 2 тижні, що суперечить ст. 38 КЗпП. Акт про відсутність учасників загальних зборів від 29 липня 2019 року апелянт вважає неналежним доказом у даній справі, оскільки він складений позивачем одноособово без залучення будь-яких свідків. Стверджує, що дана справа підлягала розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки вирішується питання корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження управління ним. Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Представник ОСОБА_3 у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі, рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову. ОСОБА_1 у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Аймаркетинг» порушено права позивача на припинення трудового договору, а обраний останнім спосіб захисту є ефективним і таким, що не суперечить закону. Проте, колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до протоколу загальних зборів ТОВ «Аймаркетинг» ОСОБА_1 з 06 липня 2016 було призначено директором зазначеного товариства (а.с. 21). Наказом № 8 ТОВ від 06 липня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора (а.с. 22). 21 червня 2019 року позивач направив повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників на 29 липня 2019 року, в тому числі з питання щодо звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора ТОВ «Аймаркетинг» у зв`язку зі звільненням за власним бажанням (а.с. 25-26). 29 липня 2019 року складено акт про те, що учасники ТОВ «Аймаркетинг»та/або його уповноважені представники на зазначену адресу для проведення загальних зборів не прибули, хоча були повідомлені належним чином (а.с.40). З матеріалів справи вбачається, що 21 червня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням з посади директора товариства з 29 липня 2019 року (а.с. 23). Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені в частині першій статті 19 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, крім справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). З позовної заяви вбачається, що позивач просить припинити його трудові відносини з товариством шляхом звільнення з посади директора товариства. Окрім того, ОСОБА_1 є учасником вказаного вище товариства. Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю, урегульовано у низці нормативних актів, серед яких ЦК України, ГК України, Закон України «Про господарські товариства». Відповідно до частини третьої статті 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. За змістом частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Згідно із частиною третьою статті 167 ГК України корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачено у статті 10 Закону про господарські товариства. Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства (частина перша статті 23 Закону про господарські товариства). Відповідно до статті 58 Закону про господарські товариства вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону про господарські товариства, яка також відсилає до статті 41 цього Закону. Відповідно до зазначених норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю, крім іншого, належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства (пункт «г» частини п`ятої статті 41 цього Закону). Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. У частині третій статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Із частини першої статті 3 КЗпП України вбачається, що до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь?який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Отже, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Саме такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №667/1/16, від 19 лютого 2020 року у справі №361/17/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням ТОВ «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Згідно пункту 10.8 статуту ТОВ «Аймаркетинг» виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю є директор. У пункті 10.3 Статуту встановлено, що до виключної компетенції Загальних зборів учасників товариства належить, зокрема, створення та відкликання виконавчого органу товариства директора. Таким чином, вимоги позивача про визнання трудових відносин припиненими у даній справі не можуть бути розглянуті у порядку цивільного судочинства, оскільки стосуються корпоративних прав, що відноситься до господарської юрисдикції. Отже, суд першої інстанції не звернув уваги на положення Статуту ТОВ «Аймаркетинг», не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду та залишив поза увагою те, що спір між сторонами виник з корпоративних відносин, який підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно частини першої статті 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Відповідно до частин першої, четвертої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі та з роз`ясненням статті 255 ЦПК України. Керуючись статтями 255, 256, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_3 - задовольнити частково. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року - скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аймаркетинг», треті особи: Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання трудових відносин припиненими - закрити. Роз`яснити позивачу, що розгляд питання про припинення трудових відносин директора товариства віднесено до юрисдикції господарського судочинства. Роз`яснити позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «16» березня2021 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.Ф. Мазурик Л.Д. Махлай