Постанова Миколаївський апеляційний суд № 469/1055/20

13.05.21 22-ц/812/726/21 Провадження №22-ц/812/726/21 Провадження №22-ц/812/727/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 13 травня 2021 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Колосовою О.М., за участю представника позивача адвоката Заякіна Д.О., представника відповідача адвоката Матвєєнка І.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №469/1055/20 за апеляційними скаргами Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» та ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Березанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Тавлуя Валерія Васильовича у приміщенні цього суду 09 лютого 2021 року о 15 годині 22 хвилині, повний текст якого виготовлений 12 лютого 2021 року, за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» про визнання недійсним рішення про звільнення та поновлення на роботі, в с т а н о в и л а : У грудні 2020 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» (далі СТОВ «Маяк») про визнання недійсним рішення про звільнення та поновлення на роботі. Позов мотивовано тим, що рішенням зборів засновників СТОВ «Маяк» від 28 жовтня 2020 року його було призначено на посаду тимчасово виконуючого обов`язки директора СТОВ «Маяк» з 29 жовтня 2020 року по 11 квітня 2021 року з правом вчиняти дії від імені юридичної особи. З 03 грудня 2020 р. позивач перебував на лікарняному і знаходився вдома. Але 07 грудня 2020 р. він був змушений приїхати до смт Березанка до відділення поліції для надання пояснень стосовно звинувачень його у крадіжці печатки, комп`ютера та документів СТОВ «Маяк», де йому повідомили, що відбулася зміна директора СТОВ «Маяк», 03 грудня 2020 р. приватним нотаріусом Душейко О.М. була проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу щодо зміни керівника товариства та керівником товариства був зареєстрований ОСОБА_1 , про що засновники товариства позивача не повідомляли. Він не був ознайомлений з рішенням зборів засновників про його звільнення, тому йому невідомо у зв`язку з чим, і з яких підстав, передбачених діючим законодавством, він звільнений з роботи. Вказує, що йому не була вручена трудова книжка в день звільнення та не здійснений розрахунок по виплаті заробітної плати. Із розмови з одним із засновників СТОВ «Маяк» ОСОБА_3 йому стало відомо, що ця особа на збори засновників для вирішення питання про зміну директора товариства запрошена не була, а також не була повідомлена про зміну складу засновників з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 . Таким чином, рішення про зміну керівника товариства приймали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яка є управителем корпоративними правами покійного ОСОБА_7 , але ознайомити його з цим рішенням вони не вважають за необхідне. Лише 18 грудня 2020 р. він отримав поштою копію наказу №1 від 02 грудня 2020 року директора СТОВ «Маяк» ОСОБА_1 про його звільнення із 02 грудня 2020 року з посади директора СТОВ «Маяк» за п.1 ч. 1 ст.41 КЗпП України. У наказі зазначена підстава для прийняття цього наказу - протокол загальних зборів учасників товариства від 02 грудня 2020 року, але копія протоколу до копії наказу додана не була. У зв`язку з наведеним, позивач вважає, що відповідно до надісланого йому наказу його звільнено на підставі п.1 ст.41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків, що передбачає здійснення ним певної дії або бездіяльності, що свідчить про порушення обов`язків, передбачених трудовим договором, посадовою інструкцією, і наказ про звільнення має містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення та яку шкоду воно завдало. Однак при винесенні наказу №1 від 02 грудня 2020 року вказані вимоги закону роботодавцем не дотримані та йому не відомо, про яке одноразове грубе порушення трудових обов`язків йде мова у наказі директора товариства. Крім того, оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статті 147 КЗпП України звільнення працівника є дисциплінарним стягненням, згідно статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, а при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Проте, ніяких пояснень від нього ніхто не вимагав. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем не додержані передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок. Крім того, позивача не було повідомлено про проведення загальних зборів учасників TOB «Маяк», і у нього виникає сумнів щодо наявності кворуму на зборах засновників товариства, оскільки засновник (учасник) ОСОБА_8 , яка володіє 20 % частки у статутному капіталі, не була присутня на зборах 02 грудня 2020 року, а ОСОБА_6 не входить до складу засновників (учасників) товариства, а є управителем корпоративними правами ОСОБА_7 , учасника СТОВ «Маяк», який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати недійсним рішення учасників СТОВ «Маяк» від 02 грудня 2020 року щодо звільнення його з посади т. в. о. директора СТОВ «Маяк» з моменту його прийняття та наказ; поновити його на посаді т. в. о. директора СТОВ «Маяк»; скасувати запис №1005061070020000375 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчинений 03 грудня 2020 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. У судовому засіданні позивач та його представник адвокат Заякін Д.О. заявлені вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просили його задовольнити у повному обсязі. У відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Матвєєнко І.Ю. зазначив, що відповідач позов не визнає. Відзив обґрунтований тим, що ОСОБА_9 як дружина померлого засновника (голови) товариства ОСОБА_7 є уповноваженим управителем корпоративними правами померлого відповідно до закону. Позивачу було відомо про рішення зборів учасників товариства від 02 грудня 2020 року, посада т. в. о. директора СТОВ «Маяк» не передбачена штатним розписом СТОВ «Маяк», позивач відмовився ознайомитися з наказом про його звільнення, а при прийнятті його на роботу до товариства позивач свою трудову книжку до товариства не надав. Також в обґрунтування своїх заперечень проти позову представник відповідача зазначив, що під час вирішення питання про призначення позивача на посаду т. в. о. директора СТОВ «Маяк» позивач приховав інформацію про те, що він є директором (та власником) Фермерського господарства «Імперія-С», основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур, і насіння олійних культур. Однак, п. 3 ч. 2 ст.40 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» заборонено без згоди загальних зборів учасників товариства члену виконавчого органу товариства, бути членом виконавчого органу іншого суб`єкта господарювання, що здійснює діяльність у сфері діяльності товариства. Положення ст. 40 зазначеного Закону встановлено обов`язки та відповідальність члена виконавчого органу, до яких відноситься і обов`язок позивача повідомити загальні збори товариства про своє членство у виконавчому органі іншого суб`єкта господарювання, що здійснює діяльність у сфері діяльності товариства. Порушення цього обов`язку є грубим одноразовим порушенням трудових обов`язків керівником підприємства та безумовною підставою для його звільнення із займаної посади за ініціативи власника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. У зв`язку з викладеним СТОВ «Маяк» вважає, що повноваження т. в. о. директора СТОВ «Маяк» ОСОБА_2 припинені законно та його звільнено обґрунтовано. У письмових поясненнях від 09 лютого 2021 року представник відповідача адвокат Матвієнко І.Ю. додатково зазначив, що 08 лютого 2021 р. наказом №2/21 директора СТОВ «Маяк» внесені зміни до наказу №2 та виправлено помилково зазначену підставу звільнення: замість «п. 5» ст. 41 КЗпП України у наказі помилково зазначено «п. 1», що не змінює підстав та причин його звільнення. У зв`язку з цим, посилаючись на правові позиції Верховного Суду, представник відповідача вважав, що можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права. І що такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства (том 1, а.с.126). Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 задоволений частково. Постановлено визнати недійсним рішення учасників СТОВ «Маяк» від 02 грудня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_2 з посади т.в.о. директора СТОВ «Маяк» та наказ СТОВ «Маяк» №1 від 02 грудня 2020 року, поновити ОСОБА_2 на посаді т.в.о. директора СТОВ «Маяк» з 02 грудня 2020 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнуто зі СТОВ «Маяк» на користь держави судовий збір у сумі 4204 гривні. Рішення суду мотивовано тим, що згідно копії протоколу загальних зборів учасників СТОВ «Маяк» від 02 грудня 2020 року оскаржуване рішення було прийняте за присутності учасників товариства ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , яка була присутня на зборах у режимі відеоконференції, тоді як допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 повідомила, що про місце і дату зборів учасників СТОВ «Маяк» їй не було нічого відомо, у їх проведенні вона участі не приймала. Будь-яких доказів на спростування пояснень позивача та свідка ОСОБА_10 та підтвердження виконання СТОВ «Маяк» вимог ст. 31-33 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» щодо дотримання порядку скликання та проведення загальних зборів товариства, зокрема, здійснення уповноваженим органом товариства у встановлений законом та статутом товариства термін оповіщення інших учасників товариства про проведення загальних зборів учасників з зазначенням дати, часу, місця проведення та порядку денного шляхом направлення на їхню адресу відповідних поштових відправлень з описом вкладення (ч.4 ст.32 Закону) відповідачем суду не надано. Суд звернув увагу на те, що місцем проведення зборів учасників СТОВ «Маяк», на яких прийнято оскаржуване рішення, є місто Миколаїв, хоча місцезнаходженням товариства згідно його статуту є наступна адреса: Миколаївська область, смт. Березанка. вул. Новосельська,

11. Суд не взяв до уваги доводи представника відповідача в частині зміни формулювання підстав та причин звільнення ОСОБА_2 , оскільки в оспорюваному рішенні підстави та причини звільнення взагалі не зазначені, а також відсутні дані про припинення повноважень позивача. Тому наказ №2/21 директора СТОВ «Маяк» від 08 лютого 2021 року не відповідає змісту оспорюваного рішення, яке є правовою підставою для видачі наказу, а не навпаки. Також, суд відхилив доводи відповідача про те, що цей спір слід розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки позивач звернувся до суду за захистом своїх не корпоративних, а трудових прав, що вбачається зі змісту оспорюваного рішення, і судом встановлено, що між сторонами у справі існують трудові відносини, які регулюються Кодексом законів про працю. З огляду на чисельні порушення вимог Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» суд дійшов висновку, що звільнення позивача ОСОБА_2 з посади директора СТОВ «Маяк» було здійснене не у передбачений законом спосіб, без зазначення причин та правових підстав звільнення позивача, без повідомлення позивача про розгляд питання про його звільнення, а тому його слід вважати незаконним. Тому для поновлення позивача на посаді т.в.о. директора СТОВ «Маяк» наявні підстави, передбачені законом. Разом з тим, суд вважав, що в частині позовних вимог ОСОБА_2 щодо скасування запису №1005061070020000375 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчиненого 03 грудня 2020 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М., слід відмовити, оскільки вказаний запис вчинено на підставі оспорюваного рішення, яке визнано судом недійсним, і внесення нових записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є компетенцією нотаріуса. В апеляційній скарзі СТОВ «Маяк» просить рішення суду скасувати, провадження у справі закрити; у разі, якщо апеляційний суд дійде висновку про цивільну юрисдикцію вищевказаного спору відмовити у задоволенні позову в повному обсязі; надати оцінку запереченням відповідача на ухвалу Березанського районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2021 р. про відмову у задоволенні заяви про відвід головуючого по справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено поза межами юрисдикції суду, оскільки з огляду на характер спірних правовідносин, правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц, цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства. Також, на думку відповідача, оспорюване рішення загальних зборів та наказ є законними, оскільки прийняті в межах повноважень загальних зборів учасників товариства відповідно до вимог закону, з урахуванням того, що під час вирішення питання про призначення позивача на посаду т. в. о. директора СТОВ «Маяк» позивач приховав інформацію про те, що він є директором (та власником) Фермерського господарства «Імперія-С», основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур, і насіння олійних культур, що суперечить п. 3 ч. 2 ст.40 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а впродовж перебування на посаді діяв на шкоду інтересів відповідача, оскільки сприяв розірванню 55 договорів оренди земельних ділянок. Також в апеляційній скарзі викладені заперечення проти ухвал суду першої інстанції від 20 січня 2021 року та 21 січня 2021 року про відмову у задоволення відводів, заявлених представником відповідача, оскільки вважає, що судом помилково не було задоволено заяви про відвід з огляду на те, що, на думку представника позивача, для цього були передбачені пунктом 4 частини 1 статті 36 ЦПК України підстави через порушення порядку призначення судді для розгляду цієї справи. Так, згідно звіту про автоматизований розподіл по справі № 469/1055/20 до інформаційної системи суду була внесена інформація, яка взагалі не стосується вказаної справи, а стосується іншого провадження, а саме: у графі «Вибір учасників колегія з колегії судді-доповідача» вказано, що розподіл здійснено для розгляду справи по заяві засудженого ОСОБА_11 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку суду (1403;868198). Крім того, 13 січня 2021 року відповідачем отримано копію ухвали Березанського районного суду Миколаївської області від 23 грудня 2020 року про відкриття провадження у справі, якою також надано відповідачу строк у 15 днів з дня отримання копії цієї ухвали на подання відзиву, а також призначено справу до розгляду на 14 січня 2021 року. Згідно даних сайту ДП «Укрпошта» вказане поштове відправлення було надіслано лише 11 січня 2021 року, що є порушенням приписів статей 128, 187 ЦПК України, тоді як згідно матеріалів справи позивач був повідомлений про дату та час судового засідання ще 29 грудня 2020 року, що підтверджується розпискою. До того ж в судовому засіданні 14 січня 2019 року було оголошено перерву лише до 19 січня 2021 року для надання строку для сформування правової позиції. Крім того, задовольняючи клопотання позивача про витребування доказів, суд не звернув увагу на відсутність доказів звернення останнього до відповідача з метою їх отримання. Ці обставини свідчать про те, що сторону відповідача було поставлено у нерівне становище. ОСОБА_1 як особа, яка не є учасником справи, також подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що рішення суду незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що, задовольняючи позовні вимоиг частково, суд визнав недійсним наказ № 1 від 02 грудня 2020 року, яким ОСОБА_1 призначено на посаду директора СТОВ «Маяк» безстроково на підставі протоколу загальних зборів учасників СТОВ «Маяк», який ніким не оскаржувався та не визнавався недійсним. Таким чином суд фактично вирішив питання про його права та обов`язки як працівника підприємства, не залучивши до участі у справі, що призвело до порушення його трудових прав. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_2 адвоката Заякіна Д.О., представника відповідача адвоката Матвєєнка І.Ю., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає. Судом першої інстанції встановлено і таке вбачається з матерів справи, що рішенням зборів учасників СТОВ «Маяк» від 28 жовтня 2020 року позивача ОСОБА_2 було призначено на посаду тимчасово виконуючого обов`язки директора СТОВ «Маяк» з 29 жовтня 2020 року по 11 квітня 2021 року з правом вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності згідно положень статуту Товариства, що підтверджується копією протоколу загальних зборів учасників Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» від 28 жовтня 2020 року (том 1, а.с.7). За такого з 28 жовтня 2020 року ОСОБА_2 працював у СТОВ «Маяк» на умовах строкового трудового договору, тимчасово виконуючи обов`язки директора цього товариства. Рішенням зборів засновників СТОВ «Маяк» від 02 грудня 2020 року позивача ОСОБА_2 було звільнено з посади директора СТОВ «Маяк» та призначено на зазначену посаду ОСОБА_1 . Таке рішення оформлено протоколом загальних зборів учасників СТОВ «Маяк» від 02 грудня 2020 року (том 1, а.с.94). Директором СТОВ «Маяк» Єрмолаєвим В.М. видано наказ №1 від 02 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_2 з посади директора СТОВ «Маяк» 02 грудня 2020 року за п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України. Останнім днем роботи у наказі зазначено вважати 02 грудня 2020 року (том 1, а.с.15). Наказом №2/21 від 08 лютого 2021 року внесено зміни до пункту 2 наказу №1 від 02 грудня 2020 року та викладено його в наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_2 з посади директора СТОВ «Маяк» 02 грудня 2020 року за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Останнім днем роботи вважати 02 грудня 2020 року» (том 1, а.с.127). У справі, яка переглядається, не погоджуючись із рішенням учасників товариства про своє звільнення та відповідним наказом, позивач, посилаючись, зокрема на недотримання вимог щодо кворуму засновків товариства при проведенні загальних зборів 02 грудня 2020 року, в порядку цивільного судочинства звернувся до суду із позовом. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення прозову, суд першої інстанції погодився з визначеною позивачем юрисдикцією справи та виходив з незаконності рішення загальних зборів від 02 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_2 через недотримання вимог статей 31-33 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» щодо порядку скликання, місця та порядку проведення загальних зборів товариства. Проте такий висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону. Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені в статті 19 ЦПК України, у якій визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за змістом частини 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні, земельні, трудові, сімейні, житлові та інших права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю урегульовано у низці нормативних актів, серед яких ЦК України, ГК України, Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон №2275-VIII). Зазначені нормативні акти зазнали змін протягом часу своєї дії, тому апеляційний суд застосовує норми матеріального права, які були чинні на час виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦК України. Відповідно до частини 3 статті 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. Відповідно до змісту частини 1 статті 167 ГК України корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Згідно з частиною 3 статті 167 ГК України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачено у статті 5 Закону №2275-VIII. Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини 1, 2 статті 97 ЦК України). Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. (частина 1 статті 39 Закону №2275-VIII) . Відповідно до частин 1, 2 статті 29 Закону №2275-VIII вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства. У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 30 Закону № 2275-VIII. Відповідно до зазначеної норми до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу. Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині 3 статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення. Згідно статті 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору. За приписом частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною 3 статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини 3 статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Зважаючи на це, зміст положень частини 3 статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 19 лютого 2020 року у справа № 145/166/18 та інших. Також Велика Палата Верховного Суду послідовно у значній кількості постанов випрацювала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикцією, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах, між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що трудові спори зазначених осіб (тих, які входять до складу виконавчого органу) підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства (постанова від 15 вересня 2020 року у справі №205/4196/18, постанова від 13 жовтня 2020 року у справі №683/351/16-ц). Так, у пунктах 16.1, 16.2 постанови від 16 вересня 20 року у справі № 205/4196/18 Велика Палата дійшла висновку, що за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України). До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). З огляду на вказане, оскільки розгляд вимог позивача вимагав оцінювання законності дій органу управління відповідача товариства з обмеженою відповідальністю (рішення загальних зборів засновників), зокрема відповідності цих дій (рішень) вимогам цивільного, а не трудового законодавства, такий спір слід розглядати за правилами господарського судочинства. Оспорювання ОСОБА_2 одночасно з рішенням загальних зборів засновників СТОВ «Маяк» наказу про звільнення від 02 грудня 2020 року не змінює юрисдикції даного спору, оскільки саме рішення загальних зборів засновників товариства є підставою для видання наказу та звільнення позивача, тобто ці вимоги мають похідний характер, незважаючи на зазначення у наказі про звільнення підстави звільнення пункт 1 статті 41 КЗпП України, оскільки без вирішення питання законності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення ОСОБА_2 не можливо зробити правильний висновок щодо правомірності наказу про звільнення з огляду на підстави та зміст заявлених позовних вимог. Такий саме характер (похідний) мають і вимоги позивача про скасування запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про те, що справа за вказаним позовом підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, а тому справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Частиною першою статті 377 ЦПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно з частиною 2 статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. За положенням частини 1 статті 256 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві (заявникові) про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Суд апеляційної інстанції за вказаних вище обставин приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі, так як ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. За такого апеляційний суд частково погоджується з доводами апеляційної скарги СТОВ «Маяк», а саме щодо належності даної справи до розгляду господарським судом та наявності підстав для закриття провадження у справі. З урахуванням такого висновку, колегія суддів не надає оцінки аргументам апеляційної скарги та висновкам суду першої інстанції про відповідність звільнення ОСОБА_2 вимогам закону, оскільки це є передчасним. Також колегія суддів відхиляє заперечення СТОВ «Маяк» в апеляційній скарзі щодо ухвал суду першої інстанції від 20 січня 2021 року та 21 січня 2021 року про відмову у задоволення відводів, заявлених представником відповідача, та вважає що судом першої інстанції правильно вирішені заяви представника відповідача про відводи судді Тавлуя В.В. Так, 19 січня 2020 року представник СТОВ «Маяк» Матвєєнко І. Ю. подав заяву відвід головуючого судді Тавлуя В.В., яку обґрунтував тим, що згідно інформації по справах відносно СТОВ «Маяк» у Березанському районному суді Миколаївської області на офіційному сайті суду «Судова влада» за посиланням https://couart.gov.ua/fair/sud/1403 у Звіті про автоматизований розподіл по справі №1403/1055/20 від 18 січня 2021 року (https://couart.gov.ua/log documents/2451830/1403/) зазначена інформація, яка відноситься до іншої справи (кримінального провадження відносно ОСОБА_11 ), яка не повинна там бути визначена, що на думку заявника, свідчить про наявність порушення порядку визначення судді у справі № 469/1055/20. За змістом пункту 4 частини 1 статті 36 ЦПК України, на положення якої посилався заявник, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи. Згідно матеріалів цивільної справи, яка переглядається, позовна заява ОСОБА_2 до СТОВ «Маяк» надійшла до Березанського районного суду Миколаївської області 18 грудня 2020 року (том 1, а.с. 1-19). Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 грудня 2020 року головуючим суддею у справі визначено Тавлуя С.В. (том 1, а.с. 20). Згідно довідки керівника апарату Березанського районного суду Миколаївської області Пономаренко Л.Г. від 20 січня 2021 року за наслідками перевірки доводів представника відповідача СТОВ «Маяк» Матвєєнко І. Ю., викладених у заяві про відвід судді (том 1, а.с. 56), 18 грудня 2020 року при автоматизованому розподілу позовної заяви ОСОБА_2 її розподілено судді ОСОБА_12 , про що в КП «Д-3» сформовано протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Оскільки суддя Тавлуй В.В. приймав участь в колегії для розгляду іншої справи, яка створена в КП «Д-3», відповідно до повідомлення технічної підтримки користувачів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи запис участі в колегії для розгляду іншої справи відображається у звіті про автоматизований розподіл справ між суддями та не впливає на правильність та законність розподілу судових справ між суддями. За такого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що мало місце порушення порядку визначення судді для розгляду цивільної справи №1403/1055/20 (номер провадження 6/469/426/21), а тому суд вірно відмовив у відводі, заявленому 19 січня 2021 року. 21 січня 2021 року представник СТОВ «Маяк» Матвєєнко І. Ю. також подав заяву про відвід головуючого по цивільній справі №469/1055/20 ОСОБА_12 (том 1, а.с. 67-69), посилаючись на пункт 5 частини 1 статті 36 ЦПК України та обґрунтовуючи її сумнівом в неупередженості та об`єктивності головуючого по справі, оскільки копія ухвали по відкриття провадження у справі була направлена на адресу відповідача лише 11 січня 2021 року, а отримана відповідачем 13 січня 2021 року, що унеможливило для відповідача у передбачений процесуальним законом та судом строк подати відзив та виконати ухвалу про витребування доказів. При цьому перерву судом у судовому засіданні 14 січня 2021 року було оголошено лише до 19 січня 2021 року для надання стороні відповідача можливості «сформулювати свою правову позицію по справі». Також, задовольняючи клопотання про витребування доказів та зазначаючи про це в ухвалі про відкриття провадження, суд не звернув уваги на те, що в порушення вимог пункту 4 частини 2 статті 84 ЦПК позивач не надав до клопотання жодного доказу на підтвердження факту звернення до відповідача за отриманням цих доказів. Колегія суддів не погоджується з твердженнями представника відповідача щодо упередженості судді Тавлуя В.В., оскільки ухвалу про відкриття провадження у справі на адресу сторін у справі була фактично надіслана після 11 січня 2021 року, оскільки у Березанському районному суді Миколаївської області з 23 грудня 2020 року по 05 січня 2021 року були відсутні поштові марки для направлення кореспонденції, що підтверджується актом від 06 січня 2021 року, складеним за участю провідного спеціаліста, заступника керівника апарату та старшого секретаря Березанському районному суді Миколаївської області (том 1, а.с. 60). Крім того, відзив відповідача на позовну заяву, який надійшов 29 січня 2021 року (том 1, а.с. 89-92), був прийнятий судом, що свідчить про відсутність порушення прав відповідача та виключає сумніви в неупередженості судді по справі. Щодо оцінки представником відповідача ухвали суду в частині витребування доказів, то за змістом частини 4 статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, не може бути підставою для відводу. За такого суд погоджується з відмовою суду першої інстанції у задоволенні відводу від 21 січня 2021 року. Стосовно апеляційної скарги ОСОБА_1 , який не є учасником справи. За змістом статті 129 Конституції України основною із засад судочинства є, в тому числі й забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини й громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, якими врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві. Частиною 1 статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує їх права чи покладає на них додаткові обов`язки, що у будь-якому випадку тягне несприятливі наслідки для цих осіб. Такі особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права або про їх обов`язки. За загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для апеляційного оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов`язки осіб, які не залучалися до справи. Отже, особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов`язки цих осіб. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов`язки, може бути зроблений лише після з`ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов`язків особи, яка подала апеляційну скаргу. В силу пункту 3 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. За такого, звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 має, насамперед, довести, що оспорюваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про його права, інтереси та/або обов`язки, зокрема, з урахуванням аргументів апеляційної скарги права та обов`язки працівника товариства внаслідок визнання в цілому недійсним наказу № 1 від 02 грудня 2020 року. Оскільки суд, вирішуючи спір визнав в цілому недійсним наказу № 1 від 02 грудня 2020 року, тоді як у першому пункті цього наказу зазначено про те, що ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора СТОВ «Маяк», колегія суддів погоджується з аргументом апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення рішенням суду першої інстанції у справі, яка переглядається, його законних прав та інтересів, а отже вважає його апеляційну скаргу прийнятною. Між тим, з огляду на наведені вище висновки щодо наявності підстав для закриття провадження у справі колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Оскільки клопотання про повернення судового збору на час постановлення даної ухвали відсутнє, це питання колегією суддів не вирішується. Керуючись статтями 367, 368, 374, 377, 381,382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а : Апеляційні скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» та ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 09 лютого 2021 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» про визнання недійсним рішення про звільнення та поновлення на роботі закрити. Роз`яснити ОСОБА_2 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, а також його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Миколаївського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ________________________________________________ Повний текст постанови складений 14 травня 2021 року